Воронцовський палац
Адреса: Одеса, провулок Воронцовський, 2а
Історія: Палац був закладений у 1826 році на місці колишньої турецької фортеці Єні-Дунья. Замовником виступив генерал-губернатор Новоросійського краю граф Михайло Воронцов. Він прагнув створити не просто житло, а символ могутності імперії на півдні України. Будівництво завершили у 1828 році, і палац миттєво став центром світського життя: тут проводилися бали, на яких бували Пушкін, Жуковський та представники європейських монарших родин. Після смерті Михайла Семеновича палац успадкував його син Семен, а після нього — вдова Єлизавета Ксаверіївна.
Наприкінці XIX століття, після смерті останнього з роду Воронцових, палац здавався в оренду: тут певний час функціонувала чоловіча гімназія. Під час революційних подій 1917–1920 років будівля служила штабом Червоної гвардії та Ради робітничих депутатів. У 1936 році палац було перетворено на Палац піонерів. Під час Другої світової війни будівля сильно постраждала від авіанальотів, а частину інтер’єрів розграбували окупанти. У повоєнні роки палац неодноразово реставрували, намагаючись зберегти оригінальну ліпнину та паркет. Станом на 2026 рік він залишається головним архітектурним акцентом Приморського бульвару, переживши масштабну реконструкцію фундаментів та колонади.
Архітектура: Стиль ампір. Архітектор — Франческо Боффо.
Легенди/Факти: Під палацом знайдено розгалужену систему тунелів, що ведуть до катакомб.
Палац Бжозовського
(“Шахський” палац)
Адреса: Одеса, вулиця Гоголя, 2
Історія: Будівля була зведена у 1852 році для польського шляхтича Зенона Бржозовського. Родина Бжозовських володіла палацом понад пів століття, використовуючи його як міську резиденцію. На початку XX століття палац перейшов до іншого польського аристократа — Йосипа Шенбека. Найцікавіший період історії почався у 1909 році, коли палац орендував Мохаммед Алі-шах — повалений перський монарх, що втік з Тегерана після конституційної революції. Шах оселився тут зі своїм гаремом (за переказами, у нього було близько 50 дружин) та численною свитою. Він намагався відтворити в Одесі східний колорит, але при цьому вів активне європейське світське життя.
Після революції 1917 року шах виїхав до Європи, а палац націоналізували. У радянські часи тут розміщувався Будинок народної творчості та різні державні установи. Будівля дивом уникла серйозних перепланувань, що дозволило зберегти її готичний дух. У 2000-х роках палац став офісом комерційного банку, який провів ґрунтовну зовнішню реставрацію. Сьогодні це одна з найбільш фотогенічних споруд Одеси, що нагадує про епоху романтизму.
Архітектура: Неоготика. Архітектор — Фелікс Гонсіоровський
Легенди/Факти: Містяни вірили, що шах тримав у підвалах левів для охорони своїх скарбів.
Палац Потоцьких-Наришкіних
(зараз – Художній музей)
Адреса: Одеса, вулиця Софіївська, 5а
Історія: Будівництво палацу почалося у 1823 році за замовленням графині Софії Потоцької (доньки легендарної Софії Вітт-Потоцької, на честь якої створено парк «Софіївка»). Це був подарунок на її весілля з генералом Павлом Кисельовим. Проте через сімейні негаразди графиня рідко бувала в Одесі. У 1840-х роках палац придбала інша впливова родина — Наришкіни (Лев Наришкін та його дружина Ольга, уроджена Потоцька). При них палац став місцем найрозкішніших прийомів у місті.
Наприкінці XIX століття будівля занепала, і Наришкіни вирішили її продати. Міська громада на чолі з Григорієм Маразлі викупила палац у 1888 році для створення міського музею. У 1899 році тут урочисто відкрили Одеський художній музей. Радянська влада зберегла музейний профіль будівлі, хоча колекція значно змінилася. Під час румунської окупації (1941–1944) частину експонатів вивезли, але саму будівлю врятували працівники музею. У 2023 році палац постраждав від вибухової хвилі під час обстрілу російських терористів, що спричинило новий етап реставраційних робіт, який тривав до початку 2026 року.
Архітектура: Класицизм. Архітектор — Франческо Боффо. У 1890 році архітектор Ю. Дмитренко склав проєкт Аудиторії для народних читань, яка сполучалася з лівим крилом палацу і освітлювалася верхнім світлом. Вона мала окремий вхід з подвір’я. 20.06.1891 року спорудження її було закінчено. Нині у приміщенні аудиторії розташована виставкова зала Одеського художнього музею. У 1893-1894 роках архітектор М. Толвінський склав проєкт реконструкції та ремонту будівель
Легенди/Факти: Грот під палацом спочатку використовувався як таємне місце для романтичних побачень Софії Потоцької.(чутки)
Палац князів Гагаріних
(зараз – Літературний музей)
Адреса: Одеса, вулиця Ланжеронівська, 2
Історія: Палац був збудований у 1840-1850-х роках для князя Дмитра Гагаріна, представника одного з найдавніших дворянських родів. Князь був важливою фігурою в одеському суспільстві, а його дружина Софія Петрівна — відомою красунею. Палац славився своїми інтер’єрами, особливо «Золотим залом» з його ідеальною акустикою. Коли князь пішов з життя, його спадкоємці передали частину будинку Одеській міській думі, яка згодом передала її Літературно-артистичному товариству.
Саме тут на межі століть збиралася інтелектуальна еліта: Іван Бунін, Купрін, Чехов, Леся Українка. Тут читали нові твори та обговорювалися культурні новини імперії. Після 1917 року в палаці розташовувалися різні установи, від бюро прописки до житлових квартир, що негативно вплинуло на оздоблення стін. Лише у 1977 році будівлю повністю передали під Літературний музей. Завдяки кропіткій праці реставраторів вдалося відновити унікальний паркет з 20 порід дерева та ліпнину. Сьогодні це серце культурного життя Одеси, де історія літератури поєднується з архітектурною величчю.
Архітектура: Еклектика. Архітектор — Людвіг Оттон.
Легенди/Факти: Кажуть, що привид «білої дами» (княгині Софії) досі іноді з’являється у бальному залі.
Палац графів Толстих
(зараз – Будинок вчених)
Адреса: Одеса, вулиця Миколи Савича, 4
Історія: Перша частина палацу була збудована у 1830-х роках для капітана Хорвата, але справжній розквіт садиби почався у 1867 році, коли її придбав граф Михайло Толстой (далекий родич письменника Льва Толстого). Родина Толстих була однією з найбагатших в Одесі; вони володіли величезними земельними наділами та займалися благодійністю. Граф Михайло Михайлович-молодший побудував поруч окрему будівлю для своєї картинної галереї, де зібрав шедеври західноєвропейського живопису.
Толсті були засновниками першої в імперії станції швидкої допомоги в Одесі. Після приходу більшовиків у 1920 році граф, побоюючись за життя сім’ї, емігрував до Швейцарії, залишивши все майно державі. Дивовижно, але він передав ключі від палацу з умовою, що там буде збережено бібліотеку та колекції. У 1934 році будівля стала Будинком вчених. Під час Другої світової війни німецький генерал, що оселився тут, був настільки вражений красою палацу, що заборонив його мінувати під час відступу. Завдяки цьому ми бачимо оригінальні меблі, шовкові шпалери та рояль, на якому грав Ференц Ліст.
Архітектура: Класицизм та бароко. Архітектори — Ф. Боффо, Ф. Фельнер, Г. Гельмер.
Легенди/Факти: У Білій залі палацу проходили зйомки радянського фільму «Д’Артаньян і три мушкетери» (сцени в Луврі).
Палац Абази
(зараз – Музей західного та східного мистецтва)
Адреса: Одеса, вулиця Італійська (до 2024 року – Пушкінська), 9
Історія: Олександр Абаза, державний діяч та великий землевласник, замовив будівництво цього палацу у 1856 році. Він хотів мати будинок, який би підкреслював його статус одного з найвпливовіших фінансистів епохи. Палац став взірцем розкоші: парадні сходи, висічені з цільного мармуру без видимих опор, вважалися архітектурним дивом того часу. Проте Абаза недовго володів будинком — через фінансові труднощі він був змушений продати його міській скарбниці.
Певний час тут знаходилася канцелярія генерал-губернатора, а згодом — Одеська публічна бібліотека. У 1923 році, згідно з декретом про націоналізацію приватних колекцій, у палаці було створено Музей західного та східного мистецтва. Під час Другої світової війни будівля була частково пошкоджена, але основні зали вціліли. У 2000-х роках палац пережив кілька етапів косметичного ремонту. До 2026 року музей став не лише сховищем артефактів, а й сучасним медіа-центром, де історія роду Абази розповідається через інтерактивні інсталяції.
Архітектура: Необароко. Архітектор — Луї Оттон.
Легенди/Факти: Архітектор Оттон так пишався сходами палацу, що заклав парі на їхню міцність, і вони стоять непорушно вже понад 160 років.
Особняк Новікова
(зараз – Історико-Краєзнавчий музей)
Адреса: Одеса, вулиця Гаванна, 4
Історія: Олександр Новіков був представником другої генерації відомої купецької династії. Його дід, Ілля Новіков, заснував першу в Одесі канатну фабрику. Олександр Новіклв вирішив закріпити успіх родини будівництвом розкішного особняка в центрі міста у 1876 році. Будинок був оснащений за останнім словом техніки того часу: водогін, парове опалення та навіть механічні пристрої для підняття страв з кухні до їдальні.
Новікови були відомі своїми вечорами, де збирався «новий капітал» Одеси — промисловці та банкіри. Після 1917 року особняк використовувався різними відомствами, а в 1948 році тут відкрили Історико-краєзнавчий музей. Експозиція музею сьогодні займає всі парадні зали, розповідаючи про історію краю від античності до сучасності. Внутрішній дворик особняка зберіг свою автентичну атмосферу і є частиною музейного маршруту.
Архітектура: Пізня еклектика. Архітектор — Фелікс Гонсіоровський.
Легенди/Факти: Кажуть, що Новіков спеціально зробив вікна свого кабінету такими, щоб бачити щоглу кожного корабля, що заходить у порт з його товаром.
Особняк Фальц-Фейна
(“Будинок з атлантами”)
Адреса: Одеса, вулиця Гоголя, 5-7
Історія: Хоча цей об’єкт часто називають прибутковим будинком, він будувався як родова резиденція сім’ї Фальц-Фейнів наприкінці XIX століття. Родина Фальц-Фейнів була унікальною: німці за походженням, вони стали найбільшими вівчарями півдня України та створили заповідник «Асканія-Нова». Фрідріх Фальц-Фейн, часто буваючи в Одесі, потребував гідного житла. Будинок став справжньою сенсацією завдяки скульптурній групі атлантів.
У цьому будинку жили не лише власники, а й відомі лікарі, юристи та професори університету. Після приходу радянської влади Фальц-Фейни змушені були емігрувати, а будинок був перетворений на комунальні квартири. Це призвело до поступового руйнування внутрішнього оздоблення. У 2020-х роках почалася масштабна програма з порятунку «Атлантів» — скульптури почали просідати під вагою балкона. До 2026 року було проведено складну інженерну операцію з укріплення фундаментів, і зараз будинок знову сяє первісною красою.
Архітектура: Модерн. Архітектор — Лев Влодек.
Легенди/Факти: Моделями для атлантів послужили реальні вантажники Одеського порту, яким довелося годинами позувати скульптору.
Особняк Маразлі
Адреса: Одеса, вулиця Італійська (до 2024 року – Пушкінська), 4
Історія: Григорій Маразлі, грек за походженням, обіймав посаду міського голови протягом 17 років (1878–1895). Цей особняк він придбав і перебудував на свій смак. Будучи надзвичайно багатим, Маразлі перетворив свій дім на осередок вишуканості. Тут була зібрана одна з найкращих приватних бібліотек міста та колекція порцеляни. Маразлі не мав прямих спадкоємців протягом довгого часу, тому особняк був його головною гордістю.
Він приймав тут коронованих осіб та дипломатів. Після його смерті у 1907 році особняк перейшов до його племінників. У радянський час будівлю займали медичні установи. Протягом десятиліть інтер’єри ховалися під шарами казенної фарби. У 2026 році будівля частково перебуває у власності міста, а частину залів використовують для проведення урочистих прийомів, намагаючись відтворити атмосферу «золотої доби» Маразлі.
Архітектура: Ренесансно-бароковий стиль. Архітектор — Людвіг Оттон.
Легенди/Факти: Маразлі був настільки щедрим, що коли йому сподобалася архітектура якогось будинку в Європі, він купував креслення і дарував їх Одесі для будівництва громадських споруд.
Палац Камо
Адреса: Одеса, вулиця Тираспольська, 4
Історія: Купець Степан Камо замовив цей будинок у 1840-х роках. Родина Камо була частиною вірменської діаспори, яка відіграла значну роль у розвитку торгівлі в Одесі. Палац проектувався як монументальна споруда, що мала «тримати» на собі всю Тираспольську площу. Будинок змінив кількох власників, серед яких були відомі банкіри.
У радянський час великі зали палацу були розділені перегородками на маленькі квартири, що призвело до втрати багатьох внутрішніх деталей. Проте зовнішня велич будівлі залишилася незмінною. На початку XXI століття почалися роботи з відновлення ліпного декору. Станом на 2026 рік нижні поверхи палацу займають галереї та бутіки, що дозволило відреставрувати фасадні фігури атлантів.
Архітектура: Неоренесанс. Архітектор — Іван Козлов.
Легенди/Факти: Місцеві жителі називають цей будинок «Вартовим площі» через суворий вигляд каріатид.
Особняк Параскеви
Адреса: Одеса, бульвар Французький, 40
Історія: Цей палац належав купецькій родині Параскеви наприкінці XIX — на початку XX століття. Родина займалася оптовою торгівлею та меценатством. Особняк був збудований у період активної забудови районів, прилеглих до парку Шевченка (тоді Олександрівського). Будівля слугувала не лише житлом, а й місцем збору грецької громади міста.
Після революції власники покинули місто, а будівлю націоналізували. У різні роки тут розташовувалися штаби військових підрозділів та санаторні служби. Через те, що особняк знаходився трохи осторонь головних туристичних маршрутів, він краще зберіг автентичні елементи фасаду. Сьогодні це житлова будівля з офісними приміщеннями, яка привертає увагу своєю нетиповою для Одеси пластикою фасаду.
Архітектура: Еклектика. Архітектор — Пауль Клейн.
Легенди/Факти: Вважається, що в оздобленні будинку зашифровані масонські символи, оскільки власник нібито належав до однієї з лож.
Дача Маразлі
(Особняк Сан-Донато)
Адреса: Одеса, бульвар Французький, 85
Історія: Це була літня резиденція Григорія Маразлі. Ділянка на Французькому бульварі була величезною і простягалася до самого моря. Маразлі придбав її у родини Бутурліних. Тут був розбитий парк з рідкісними рослинами, побудована оранжерея та грот. Назва «Сан-Донато» з’явилася пізніше, коли маєток орендували або відвідували представники родини Демидових, князів Сан-Донато.
Після революції дача стала частиною санаторного комплексу (нині санаторій ім. Чкалова). Більшість малих архітектурних форм парку було зруйновано, але сам палац та унікальна оранжерея збереглися. До 2026 року громадські активісти домоглися включення території до списку охоронюваних паркових зон, і почалася поступова реставрація знаменитого грота Маразлі, який став символом аристократичного відпочинку старої Одеси.
Архітектура: Еклектика. Архітектор — Фелікс Гонсіоровський.
Легенди/Факти: Кажуть, що саме тут Маразлі влаштував перший в Одесі «електричний бал», де ілюмінація працювала від власної генераторної станції.