Малий державний герб України (Тризуб)
Офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті. Один із трьох державних символів України нарівні з прапором і гімном.
Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого». Відповідно до Конституції тризуб має стати головним елементом великого Державного Герба України, що має бути прийнятий конституційною більшістю Верховної Ради (2/3 голосів) із урахуванням герба Війська Запорізького.
RGB: синій 0,87,184; жовтий 255,215,0
CMYK: синій 100,71,0,0; жовтий 2,12,100,0
HEX: синій #0057b8; жовтий #ffd700
Websafe: синій #0066cc; жовтий #ffcc00
Історія
З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Це зображення археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Відомий серед народів Сходу і Середземномор’я з найдавніших часів, на українських землях з II ст. Існує до ЗО теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо).
За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.
Посли київського князя Ігоря (912—945 роки) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святий (980—1015 роки) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб. Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського – священних начал, трьох природних стихій – повітря, води й землі.
У грудні 1917 року Українська Центральна Рада прийняла тризуб в якості герба Української Народної Республіки (УНР). Фактично це було схвалено 18 січня 1918 року, а 1 березня проголошено закон про герб, на виконання якого 22 березня 1918 року було викладено опис герба з тризубом як головним його елементом. Законом було встановлено великий та малий державний герб, які мало різнилися композиційно.
З 22 січня 1919 року, згідно з законом про Злуку, тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської держави П.Скоропадського, а також Директорії.
Уперше конституційно тризуб був оформлений як державний герб у травні 1920 року Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге — спеціальною «Урядовою Комісією по виготовленню Конституції Української Держави» 1 жовтня того ж року.
Після проголошення у 1991 році незалежності, фактичного і юридичного оформлення української державності, постала нагальна потреба мати власні державні атрибути і символи. Збереження заідеологізованих радянських символів підривало авторитет незалежної держави. Державні заходи — візити, прийоми, укладання міждержавних угод — треба було проводити, маючи власні прапор, гімн, герб, печатку тощо. Якийсь час із їхньою відсутністю доводилось миритись. До прийняття нових державних символів в органах влади, установах і організаціях користувались старими.
Утвердження нової символіки протікало у гострій політичній боротьбі. Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком з’явився національний синьо-жовтий прапор. Такий же стяг піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л. М. Кравчука до США і Канади у вересні — жовтні 1991 р. 28 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила державні символи України.
Великий державний герб України (не затверджений)
Офіційний символ держави Україна, передбачений статтею 20 Конституції України.
Від початку затвердження Тризуб вважався малим гербом України, головним елементом великого герба. Конституція України у Статті 20 містить тезу, що Тризуб є головним елементом великого Державного Герба України. Проте, питання великого герба наразі так і не розв’язане
Верховна Рада України на засіданні 24 серпня 2021 року в День Незалежності підтримала проєкт закону про великий герб у першому читанні. Згідно із проєктом:
«Державний Герб України є державним символом України, головним елементом якого є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) золотого кольору, розміщений на синьому п’ятисторонньому щиті із заокругленими нижніми бічними кутами із золотою облямівкою; над щитом – зображення великокняжого вінця (корони) Ярослава Мудрого та пурпурово-золотого намету у вигляді рослинного орнаменту; щит тримають: з лівого боку – лев (герб Галицько-Волинського князівства), з правого – воїн-козак із рушницею (герб Війська Запорозького); під щитом – стрічка із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, під стрічкою – два золоті колоски пшениці, переплетені кетягом калини пурпурового кольору зі стилізованим листям пурпурово-золотого кольору. Зображення лева та воїна-козака виконані золотим кольором з елементами пурпурового».
С. Якутович, О. Івахненко, В. Мітченко, М. Дмитрієнко та Ю. Савчук – автори проєкту-переможця конкурсу ескізів Великого державного герба України 2007-2009 років.
Державний прапор України
Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (ухвалена 28 червня 1996 року) як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І).
Сучасний державний прапор України повинен мати співвідношення висоти до ширини 2:3 і дві смуги однакової ширини. Прапори флоту мають подібне співвідношення розміру (2:3). При вертикальному розміщенні прапора першою (лівою для глядача) іде синя смуга, а потім жовта. Синій колір (а не блакитний) обрано передусім із практичних міркувань: блакитні прапори швидко вигорають на сонці.
RGB: синій 0,87,183; жовтий 255,215,0
CMYK: синій 100,52,0,0; жовтий 0,2,98,0
HEX: синій #0057b8; жовтий #ffd700
Websafe: синій #0066cc; жовтий #ffcc00
Історія
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.
На початку XX століття у Галичині з’являвся жовто-блакитний прапор, який прийняли Українські Січові Стрільці. Жовто-блакитне поєднання кольорів було і на прапорі Української Народної Республіки. За гетьмана Скоропадського порядок кольорів змінився. 13.02.1918 року був затверджений блакитно-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки. У березні 1939 року державним прапором Карпатської України став блакитно-жовтий стяг.
Перший прапор УРСР (встановлений у березні 1918 року) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику з золотим обрамуванням. Потім обрамування зникло, а абревіатура періодично змінялася на УССР (1923 рік), УСРР (1927 рік). У 1937 році для республіки створено новий прапор, червоний з золотими схрещеннями серпом і молотом, супроводженими ініціалами «УРСР». А 21.11.1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила горизонтальне розташовання смуг: верхньої — червоного кольору (2/3 ширини прапора), і нижньої — лазурного кольору з зображенням у верхній частині золотих серпа і молота і над ними — червоної п’ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Воєнно-морського і торгового прапора УРСР не мала.
Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами у кінці 1980-х років. 12.12.1989 року воно піднімалося на другому з’їзді народних депутатів СРСР. 23.03.1990 року Перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 28.04.1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів, 24.07.1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор. За офіційною версією, 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів унесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і прив’язаний Указ Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004. Цей прапор як реліквія урочисто зберігається під склом у музеї Верховної Ради України. Наступного дня Україна проголосила незалежність. Проте учасники тих подій називають іншу дату внесення прапора до зали засідань. Це підтверджує стенограма засідання позачергової сесії Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року.
Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28.01.1992 року прийняла постанову «Про затвердження державним прапором України національного прапора».
Державний гімн України
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом, і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз уваги й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863 році, а з нотами — у 1865 році, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У 1917-1920 роках «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни що була у його складі, тоді «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант який може викликати занадто сепаратистські настрої серед Українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося, що Україна – держава що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов’язково повинна була висвітлена комуністична партія яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав видатний український поет Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР в період з 1949 до 1991 років. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР.
15 січня 1992 року музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроєктом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплету і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.