Odesa* a fost întotdeauna un oraș în care s-au intersectat drumurile diferitelor culturi, limbi și religii. Nu întâmplător este numită „perla sudului” – nu doar datorită arhitecturii și mării, ci și datorită îmbinării unice a tradițiilor spirituale. Astăzi, în 2025, Odesa păstrează această diversitate, în pofida tuturor provocărilor vremurilor.
Harta religioasă a Odesei seamănă cu un covor pestriț, în care se împletesc tradițiile străvechi și căutările spirituale contemporane. Aici trăiesc alături ortodocși și catolici, protestanți și evrei, musulmani și budiști. Fiecare își găsește locul – fie în catedrale impunătoare, fie în săli de rugăciune mai mici, fie în propriile reflecții. Odesa rămâne un oraș în care credința face parte din portretul său cultural multifațetat.
Lăcașuri de cult ale Bisericii Ortodoxe a Ucrainei (BOU)
În noiembrie 1992, Direcția Eparhială Odesa-Balta a fost înregistrată la autoritățile de stat.
Eparhia Odesa cuprinde orașul Odesa și regiunea Odesa. Eparhia Odesa se învecinează cu Eparhia Vinița și Eparhia Kropîvnîțkîi, iar la est cu Eparhia Nikolaev. La data de 1 ianuarie 2021, în parohiile eparhiei slujeau 48 de clerici.
Principalul lăcaș de cult al Eparhiei Odesa este Catedrala Nașterea Domnului din Odesa, monument de arhitectură și unul dintre cele mai vechi lăcașuri de cult ale orașului.
Catedrala Nașterea Domnului
Strada Pasteur, 5a
Biserica-catedrală a Eparhiei Odesa a Bisericii Ortodoxe a Ucrainei (până în 2018 – Biserica Ortodoxă Ucraineană a Patriarhiei Kievului).
Lăcașul de cult face parte din așa-numitul Corp Circular – spitalul de carantină al portului Odesa, construit în perioada 1804–1807 de Jean-François Thomas de Thomon. În 1814, în aripa dreaptă a spitalului a fost deschisă o biserică în care erau oficiate slujbele de înmormântare. În anii de foamete, aceasta a devenit un adăpost pentru oamenii nevoiași.
În perioada sovietică, o parte a bisericii era ocupată de un spital. Abia în anii 1990 s-a reușit recuperarea spațiului și restaurarea lăcașului de cult. Din păcate, nu s-au păstrat documente care să arate cum arăta acesta în trecut. Picturile murale originale și iconostasul au fost distruse, astfel încât restaurarea bisericii a trebuit practic realizată de la zero: a fost comandat un altar unor meșteri din Jîtomîr, iar pereții au fost pictați din nou.
În 2013, lăcașul de cult a primit statutul de catedrală, la indicația Patriarhului Kievului și al întregii Rusii-Ucraine, Filaret. Din acel moment, Biserica Nașterea Domnului din Odesa a devenit principalul lăcaș de cult al Patriarhiei Kievului în regiunea Odesa.
Biserica Acoperământul Preasfintei Născătoare de Dumnezeu
Strada Bahmutska, 67
Deși construcția lăcașului de cult este încă în desfășurare, acesta a devenit deja un centru al vieții spirituale și comunitare. Aici se oficiază în mod regulat slujbe religioase, funcționează o școală duminicală pentru copii și adulți, se săvârșesc cununii și alte ritualuri religioase. Biserica păstrează tradiția ortodoxă ucraineană și o îmbină cu sprijinul activ acordat comunității.
O particularitate a acestei parohii este mișcarea de voluntariat „Acoperământul Victoriei”, care își desfășoară activitatea pe lângă biserică. Această activitate este permanentă, fapt confirmat de publicațiile de pe pagina lor de Facebook și de mărturiile locuitorilor Odesei.
Biserica Acoperământul Preasfintei Născătoare de Dumnezeu a Bisericii Ortodoxe a Ucrainei nu este doar un lăcaș de cult, ci și un spațiu al slujirii, solidarității și ajutorului reciproc.
Biserica Sfântului Serafim de Sarov
Strada Svitanku, 61
Ascunsă discret printre coline și frunzișul cartierului Tairov, se află primitoarea Biserică a Sfântului Serafim de Sarov a Bisericii Ortodoxe a Ucrainei. Este o parohie ortodoxă în care credincioșii prețuiesc spiritualitatea sinceră și ospitalitatea, fiind frecventată și de oameni din diferite cartiere ale orașului.
În interior, biserica este mică, dar plină de atmosferă. Enoriașii remarcă atmosfera caldă, simplitatea și atitudinea atentă față de oaspeți și față de cei aflați în nevoie.
Această biserică reprezintă un punct important pe harta spiritualității contemporane a Odesei, nu datorită dimensiunilor clădirii, ci prin modul în care își desfășoară activitatea: prin predici, sprijin prin rugăciune și sentimentul de apartenență la o comunitate. Turiștilor interesați de viața contemporană a comunității ortodoxe le recomandăm să o viziteze pentru a vedea cum se manifestă credința în oraș prin lucruri mărunte – prin sinceritate, dialog și rugăciune.
Biserica Sfintei Treimi
Drumul Fontanska, 3 (în Parcul „Lesia Ukrainka”)
În mijlocul vegetației parcului se află Biserica Sfintei Treimi, unde oricine poate veni să se roage sau să-și găsească liniștea sufletească. Înainte de Revoluția din 1917, aici se afla Biserica Militară Centrală a Odesei. Aceasta a fost distrusă, iar pe locul ei a fost construit cinematograful de vară „Sputnik”. Abia după destrămarea Uniunii Sovietice, lăcașul de cult a fost reînviat: din 1997, aici răsună din nou rugăciunile. În fața intrării se află o cruce cu Hristos răstignit, care amintește de credință și suferință.
Astăzi, biserica are o viață activă: aici nu doar se oficiază slujbe religioase, ci sunt primiți și refugiați, se strâng ajutoare pentru militari și se efectuează lucrări de reparații chiar și în timpul liturghiilor. Cu toate acestea, spațiul de 880 de metri pătrați abia îi mai poate cuprinde pe toți credincioșii. „După victorie, cred că vom începe să dezvoltăm proiectul la capacitate deplină”, spune parohul, părintele Vasîl.
În 2025, Consiliul Municipal Odesa a făcut un pas istoric: a aprobat atribuirea unui teren pentru construirea catedralei Bisericii Ortodoxe a Ucrainei în Scuarul Cosmonauților, unde se află în prezent Biserica Sfintei Treimi. Acest proiect are deja o vechime de peste 25 de ani, fiind împiedicat de obstacole juridice și de sechestrarea terenului. Acum, în sfârșit, s-a deschis posibilitatea realizării sale.
Viitorul lăcaș de cult este conceput nu doar ca un loc de rugăciune, ci și ca centru administrativ al eparhiei. Potrivit schițelor preliminare, va fi o construcție impunătoare și modernă, cu o piațetă spațioasă în jurul ei. Cea mai mare provocare rămâne însă asigurarea finanțării. Tocmai de sprijinul comunității și al binefăcătorilor depinde dacă visul parohiei din Odesa va deveni realitate.
Biserica Sfântului Mare Mucenic Gheorghe Purtătorul de Biruință
Strada Vitalii Nesterenko, 36/1
https://www.stgeorge.od.ua/
La începutul secolului al XX-lea, în cartierul Slobidka, pe lângă spitalul de psihiatrie, a fost ridicat un mic lăcaș de cult – Biserica închinată Sfântului Mare Mucenic Gheorghe Purtătorul de Biruință. Odată cu venirea puterii sovietice, soarta acesteia s-a schimbat radical: în incinta lăcașului de cult a fost instalată o instituție de învățământ cu denumirea sugestivă „Liknep” (program de alfabetizare). După închiderea acesteia, în 1945, clădirea a fost folosită mai întâi de o școală, iar din 1970 de „Casa tinerilor tehnicieni”. Când, în 1994, copiii au părăsit clădirea, biserica a fost dată uitării și a ajuns în paragină.
O nouă viață a lăcașului de cult a început la 11 iunie 1999, când autoritățile municipale l-au dat în chirie comunității Bisericii Sfântului Gheorghe Purtătorul de Biruință a Bisericii Ortodoxe Ucrainene a Patriarhiei Kievului. De atunci, spiritualitatea renaște aici pas cu pas, iar continuitatea istorică străveche este restabilită.
Astăzi, biserica funcționează în cadrul Bisericii Ortodoxe a Ucrainei și continuă să se dezvolte. Comunitatea planifică o reconstrucție de amploare, pentru a reda clădirii măreția sa inițială și pentru a crea condiții demne pentru oficierea slujbelor religioase.
Mănăstiri și biserici ale Bisericii Ortodoxe Ucrainene a Patriarhiei Moscovei (BOU PM)
Mănăstirea de călugări „Sfântul Ivir”
Bulevardul Nebesna Sotnia, 10/10
Sfinte odoare: Icoana Maicii Domnului „Iverska”.
De peste 10 ani, în apropierea „Aerodromului Școlar” din Odesa strălucesc cupolele aurite ale Mănăstirii de călugări „Sfântul Ivir”. Odinioară, în mijlocul stepei, la marginea Odesei, se afla schitul de maici „Sfântul Mihail”. Împrejurările întemeierii sale au fost șterse din memoria oamenilor de trecerea timpului. La sfârșitul secolului al XIX-lea, schitul „Sfântul Mihail” a fost închis cu totul. A rămas deschisă doar biserica schitului, la care veneau puținii locuitori ai cătunelor din împrejurimi.
Istoria Mănăstirii de călugări „Sfântul Ivir” din Odesa, în adevăratul sens al cuvântului, începe în anul 1998. Anume în acel an, la 19 mai, a avut loc ședința Sfântului Sinod al Bisericii Ortodoxe Ucrainene (Patriarhia Moscovei). În cadrul ședinței, ierarhii au hotărât să binecuvânteze deschiderea unei noi mănăstiri în Odesa, cu hramul Icoanei Maicii Domnului „Iverska”.
În prezent, mănăstirea se dezvoltă intens: este vizitată frecvent de mari sfinte odoare, se construiește o biserică în cinstea Sfântului Serafim de Sarov, a fost construit un hotel pentru pelerini și funcționează o școală duminicală.
Mănăstirea de călugări „Sfântul Ilie”
Strada Italiană (până în 2024 – strada Pușkinska), 79
Sfinte odoare: Sfântul Epitaf al Domnului Iisus Hristos, Icoana Maicii Domnului „Hrănitoarea”, moaștele Sfântului Gavriil Athonitul.
Mănăstirea a fost întemeiată în 1884 ca metoc al schitului rusesc „Sfântul Ilie” de la Muntele Athos, pentru a-i ajuta pe pelerinii care treceau prin Odesa în drum spre Țara Sfântă și Muntele Athos. Aici erau primiți, li se ofereau adăpost și cazare peste noapte, erau ajutați să obțină pașapoarte pentru călătorii în străinătate și să cumpere bilete pentru vapoare. Numărul pelerinilor a crescut, iar, cu binecuvântarea Înaltpreasfințitului Nicanor, Arhiepiscopul Hersonului și Odesei, Sfântul Sinod a permis începerea construirii unei biserici și extinderea teritoriului metocului. La 10 noiembrie 1894 a fost pusă piatra de temelie a bisericii. Doi ani mai târziu, la 22 decembrie 1896, biserica a fost sfințită. În 1994, în biserică au fost descoperite cinstitele moaște neputrezite ale Sfântului Gavriil Athonitul.
Din 2004, în biserică au început lucrări ample de reparație și restaurare: în altar, în locul cel mai înalt, a fost pictată icoana Domnului Atotțiitorul, iar în biserică au fost realizate icoanele altor sfinți. Continuă cu succes îmbogățirea veșmântarului mănăstirii cu noi veșminte, se achiziționează obiecte de cult, iar raclele și icoanele sunt reînnoite și aurite. A început restaurarea cupolelor, continuă reconstrucția și repararea corpurilor de chilii și a sediului administrației eparhiale, care funcționează în incinta mănăstirii din 1997. Biblioteca mănăstirii continuă să fie completată cu noi cărți și publicații periodice.
În prezent, Școala Duminicală organizează cursuri pentru copiii cu vârste cuprinse între 3 și 17 ani. De asemenea, pe lângă mănăstire funcționează clubul de tineret „Generația Ortodoxă”. Membrii clubului studiază Sfânta Scriptură, participă la dezbateri pe teme de actualitate, vizionează filme de cultură generală și au la dispoziție un curs de studiere a limbii slavone vechi.
Mănăstirea Patriarhală de călugări „Adormirea Maicii Domnului”
Strada Mănăstirească, 6
Sfinte odoare: moaștele făcătoare de minuni ale Sfântului Kukșa din Odesa, moaștele Apostolului Andrei cel Întâi Chemat, Icoana Maicii Domnului „Hrănitoarea cu lapte”, adusă la Odesa de la Muntele Athos, și icoana „Arătarea Maicii Domnului Sfântului Serghie de Radonej”.
La începutul secolului al XIX-lea, într-o seară, pe domeniul bogatului moșier moldovean Aleksandr Teutul, situat la marginea unei pante deasupra țărmului mării, a fost aprins un foc. O mică navă grecească, aflată în drum spre Odesa, a confundat reflexiile flăcărilor cu lumina unui far, s-a abătut de la curs și a eșuat. În urma incidentului, și-au pierdut viața mai multe persoane.
În 1813, Aleksandr Teutul a donat Bisericii Ortodoxe Ruse domeniul său impresionant (două loturi de câte 25 de desetine). Ulterior, pe aceste terenuri a apărut reședința episcopului de Chișinău, iar mai târziu o mănăstire cu statut permanent. Tot atunci au fost construite o biserică de piatră închinată Adormirii Preasfintei Născătoare de Dumnezeu și un far. La 1 iunie 1824, mănăstirea a fost încadrată în categoria mănăstirilor de clasa a doua.
Odată cu instaurarea puterii sovietice, bunurile mănăstirii, toate valorile și sfintele odoare au fost confiscate în folosul celor înfometați, iar biserica a fost aruncată în aer.
Renașterea mănăstirii a început în 1944, iar în 1946 aici a fost deschis Seminarul Teologic din Odesa.
Mănăstirea de călugări „Sfântul Pantelimon”
Strada Panteleimonivska, 66
Sfinte odoare: o părticică din moaștele Sfântului Mare Mucenic și Tămăduitor Pantelimon, icoana Preasfintei Născătoare de Dumnezeu „Cuvine-se cu adevărat”.
Metocul athonit a fost întemeiat la Odesa în 1876, fapt atestat de numeroase publicații, printre care și „Ghidul” lui E. Fesenko din 1883. Sfințirea solemnă a impunătoarei biserici cu cinci cupole și trei niveluri a avut loc la 28 decembrie 1895, în prezența unei mari mulțimi de credincioși. Biserica a fost construită din piatră extrasă de pe Sfântul Munte Athos și adusă la Odesa. Din acel moment, în fiecare an, peste două mii de credincioși plecau în pelerinaj de la metoc. Metocul oferea ajutor tuturor pelerinilor: aceștia erau găzduiți peste noapte, primeau mâncare la trapeză și li se întocmeau documentele necesare pentru călătoria îndepărtată. După Revoluția din Octombrie 1917, pentru metocul „Sfântul Pantelimon”, ca și pentru întreaga Biserică, a început o perioadă de încercări. În 1923, biserica și metocul au fost închise de autorități. Biserica a fost redeschisă în anii grei ai războiului germano-sovietic, la 15 iunie 1943. Au fost deschise, de asemenea, cursuri teologice și pastorale, transformate la scurt timp în Seminarul Teologic din Odesa. Perioada de după război, în care viața teologică și pastorală a mănăstirii „Sfântul Pantelimon” a putut fi reluată, s-a dovedit însă scurtă. În perioada dezghețului hrușciovist, în 1961, biserica a fost din nou închisă, iar Seminarul Teologic și obștea mănăstirii au fost transferate la Mănăstirea de călugări „Adormirea Maicii Domnului” din Odesa. Slujbele religioase de la Biserica „Sfântul Pantelimon” au fost reluate în 1990. În 1995, aici a fost întemeiată o mănăstire de călugări, iar la 15 august 1995, după o întrerupere de jumătate de secol, a avut loc din nou tunderea în monahism. Au început eforturile susținute pentru restabilirea vieții monahale. La 8 decembrie 1996, mitropolitul Agafanghel a sfințit altarul principal al mănăstirii în cinstea Sfântului Mare Mucenic și Tămăduitor Pantelimon.
Mănăstirea de maici „Sfinții Arhangheli Mihail și Gavriil”
Strada Uspenska, 4Б
Sfinte odoare: icoana făcătoare de minuni a Maicii Domnului de la Herboвеț.
Mănăstirea de maici „Sfinții Arhangheli Mihail și Gavriil” din Odesa are o istorie de 160 de ani. La întemeierea sa au contribuit personalități celebre ale Odesei: cneazul M. Voronțov și soția sa, E. Voronțova, contesa R. Edling, mecena și scriitorul A. Strudza și alții.
În 1835, guvernatorul general, contele Mihail Voronțov, a construit pe un teren viran de lângă mare, la marginea orașului, o biserică în cinstea ocrotitorului său ceresc, Arhanghelul Mihail. În 1840, Sfântul Sinod a hotărât înființarea unei mănăstiri de maici pe lângă această biserică. Mănăstirea desfășura o amplă activitate caritabilă: funcționau o cantină pentru săraci, un spital și o școală pentru fete orfane.
În 1923, mănăstirea a fost închisă „ca instituție contrarevoluționară”, din cauza sprijinului acordat Patriarhului Tihon și a refuzului de a urma schisma renovaționistă. În 1931, Catedrala „Sfinții Arhangheli Mihail și Gavriil” și clopotnița au fost aruncate în aer.
În timpul ocupației Odesei, în 1941, toate bisericile din oraș au fost redeschise. La 27 aprilie 1942 a fost întocmit actul de predare a clădirilor mănăstirii în folosința surorilor obștii. La 3 septembrie 1944, stareța, maica Anatolia, a fost ridicată la rangul de egumenă. La acea vreme, în mănăstire locuiau peste 70 de surori. Acestea lucrau în spitalul mănăstirii, la moară, în grădina de legume, la gospodărie, la prepararea prescurilor, în ateliere și în biserică.
În 1961, autoritățile sovietice și organele de partid au închis mănăstirea, iar teritoriul acesteia a fost predat spitalului municipal de tuberculoză. Renașterea mănăstirii a început în 1992. La acea vreme, mănăstirea oferea o imagine jalnică și deplorabilă: Corpul Cântăreților era în ruine, clădirile erau pe jumătate distruse, iar prin găurile larg deschise din acoperișul putrezit creșteau copaci și iarbă. Pretutindeni se vedeau urmele multor ani de părăsire și degradare. Mănăstirea a renăscut din ruine.
În prezent, pe lângă mănăstire au fost deschise ateliere pentru confecționarea veșmintelor, fabricarea obiectelor de cult, restaurarea icoanelor și broderia cu fir de aur și mărgele. În cadrul mănăstirii funcționează o cantină de binefacere pentru săraci și persoane defavorizate, unde aproximativ 500 de oameni sunt primiți zilnic și beneficiază cu dragoste de ajutorul care le poate fi oferit. Pe teritoriul mănăstirii funcționează Casa Milostivirii, unde și-au găsit adăpost 80 de persoane aflate în dificultate. Mănăstirea depune eforturi considerabile și pentru activitățile dedicate copiilor, sprijinind instituțiile preșcolare și școlare pentru copii, școala-internat municipală pentru copiii cu dizabilități și alte instituții. Pe lângă mănăstire au fost deschise școli de educație spirituală: pentru persoanele cu dizabilități, la sanatoriul pentru copii și o școală duminicală pentru enoriași. Pe lângă școlile duminicale, activitatea educativă se desfășoară și prin intermediul bibliotecii, care deține un număr mare atât de publicații de dinaintea Revoluției, cât și de cărți apărute în perioada contemporană.
În sala de expoziții a Casei Milostivirii se organizează în mod regulat expoziții și alte manifestări culturale. Pe lângă mănăstire funcționează secția de dirijat coral și secția de broderie cu fir de aur a Seminarului Teologic din Odesa, unde studiază tinere din toate regiunile Ucrainei. Mănăstirea are două schituri: Schitul „Nașterea Maicii Domnului”, în satul Baranove, și Schitul „Înălțarea Domnului”, în Odesa.
Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор
площа Соборна, 3
Sfinte odoare: Мощі Святителя Інокентія (Борисова), Список чудотворної ікони Матері Божої званої Касперовська, Список чудотворної ікони Матері Божої званої Іверська
У серпні 1794 року відбулося урочисте освячення міста Одеси, під час якого на Соборній площі було освячено місце будівництва церкви на честь Миколи Чудотворця, а в 1795 році був закладений перший камінь. Урочисте освячення церкви сталося 25 травня 1809 року. Спорудження церкви за проектом інженера Вонрезанта. У 1825 році був затверджений проект дзвіниці, розроблений Д.Фраполлі, а в 1841 році архітектор Д.Гейденрейх розробив проект трапезної частини, що об’єднала дзвіницю і стару церкву. Часткові реконструкції собору проводилися в період 70-80-тих років позаминулого століття, а в 1894 році був здійснений капітальний ремонт собору за проектом архітектора Л.Прокоповіча.
У 1795 році розбудова храму здійснювалося на кошти місцевих поміщиків Іванова і Шлегеля, а також на кошти, що були пожертвувані міською владою і на пожертви по всій країні.
2 березня 1932 року Собор був закритий владою. У 1936 році потужним вибухом були вщент зруйновані спочатку дзвіниця, а потім і сам собор.
23 квітня 1999 року, постановою Кабінету Міністрів України №700, Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор на Соборній площі включений в “Програму відтворення видатних втрачених пам’яток історії та культури України”.
5 вересня 1999 року- урочисте освячення початку будівництва і закладка в фундамент собору капсули з посланням, майбутнім поколінням Одеси і мощами Георгія Побідоносця.
6 січня 2005 року відбулося освячення нижнього храму Одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору на честь святителя Інокентія, одеського чудотворця і урочисте богослужіння.
21 червня 2010 року предстоятель Російської православної церкви Кирил Гундяєв освятив верхній храм Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору. Тоді друг Путіна “віщав” українцям, що “жодні величні стіни і велика кількість позолоти не врятують людину, якщо вона сама не стане храмом Божим”, і “краще взагалі храмів не зводити, якщо не жити за Божими законами”. А вже у 2022 році Патріарх Кирил благословив російську війну проти України і вихваляв російських загарбників, які вирушали воювати проти українців. У промовах друга Путіна фігурувала “перемога над фашизмом”, “захист народів Русі” від заходу та інші нісенітниці.
У ніч на 23 липня 2023 року російські окупанти обстріляли Одесу, сильно пошкодивши історичний центр міста. Внаслідок ракетного удару значних пошкоджень зазнав і Спасо-Преображенський кафедральний собор. Після ракетного удару клірик Одеської єпархії УПЦ, архідиякон Андрій Пальчук записав емоційне відео, у якому розповів про руйнування. “Руські тварі влучили у собор, який будувала вся Одеса. Влучило просто у вівтар, все у мотлох просто зруйновано. Собору більше немає… Дякую, руські браття… Дякую, ваша святість, що ви влучили у саме серце митрополита Агафангела. Богородиця вам цього не пробачить”. Росіяни зруйнували перекриття трьох нижніх поверхів, значно пошкодили внутрішнє оздоблення та ікони, повністю знищили службові приміщення нижньої частини собору.
Свято-Успенський собор
вулиця Преображенська, 70
Sfinte odoare: чудотворна Касперовська ікона Божої Матері, принесена вперше в Одесу у 1854 році з села Касперова; мощі праведного Іони Одеського
На місці сучасного собору існувала старообрядницька каплиця, яку було зведено і освячено 7 липня 1814 року. Вже у 1845 році було розпочато будівництво трьохпрестольного храму, а сучасну будівлю було закладено 17 липня 1855 року архієпископом Херсонським і Таврійським Інокентієм (Борисовим). Кошти на будівництво виділили одеські купці Яків та Микола Черепеннікови, а проєкт розроблений архітектором Луї Отоном. Завершено будівництво в 1869 році і 12 квітня того ж року освячено архієпископом Херсонським та Одеським Димитрієм (Муретовим). 19 січня 1875 року архієпископ Херсонський і Одеським Леонтій освятив головний приділ нижнього єдиновірського храму в ім’я святителя і чудотворця Миколи — покровителя моряків і мандрівників, а 30 січня — і другий боковий вівтар — в ім’я трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого. За деякий час мешканці Москви пожертвували на нижній храм Одеської Свято-Успенської церкви ікони та богослужбове начиння.
Наприкінці 1930-х років, під час радянської влади, храм був закритий. Під час Німецько-радянської війни верхній храм сильно постраждав — в центральний купол влучила німецька бомба. Нижній храм був затоплений водою на 1,5 метра. У 1942 році румунська влада відновили діяльність нижнього храму, для чого довелося кілька днів відкачувати з нього воду. Після закінчення бойових дій величезну роль у відновленні храму зіграли архієпископ Никон, митрополит Борис і патріарх Алексій I Симанський.
У 2008 році з ініціативи та благословення митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела проведено капітальний ремонт будівлі, вдосконалена система опалення, після чого храм прикрасили новими настінними розписами. Проектувальниками розпису Верхнього храму стали Володимир Борисов і Ростислав Антонов. Самі розписи виконані художниками Віталієм і Данилою Хомницькими. Так само була упорядкована недільна школа. 2010 році був позолочений купол над дзвіницею, а в 2012 році – головний купол.
Свято-Троїцький собор
вулиця Європейська, 55A
Храм закладений 1795 року митрополитом Катеринославським і Таврійським Гавриїлом (Банулеску-Бодоні) в числі ще трьох церков і призначався для грецької громади міста. Спочатку він був дерев’яним. 29 червня 1804 відбулася урочиста закладка кам’яного храму (Архиєпископ Новоросійський Афанасій). Проєкт храму розробив архітектор Ф. Фраполі. 28 травня 1808 року храм освятив архієпископ Катеринославьский і Таврійський Платон.
Першим настоятелем був протоієрей Йоанн Родес, який сприяв тому, що храм отримав 2 прибудови, які надали церкві хрестоподібну форму візантійського стилю з одним куполом і дзвіницею зі шпилем.
У 1821 тут поховали останки страченого османами Вселенського Патріарха Григорія V, які в 1871 році перевезли до Афін. У 1997 році в північно-східному куті храму освячено мармуровий надгробок на місці, де раніше спочивали мощі святителя.
В 1900—1908 роках храм реконструювали під керівництвом архітектора А. Тодорова.
За період свого існування багато разів переіменовувався (6 разів). А з 1936 по 1941 рік — був закритий радянською владою, використовувався для зберігання зерна (в ці роки храм позбувся верхнього ярусу дзвіниці та бані — їх вдалося відтворити тільки в 1990-х роках)
З 2003 року при храмі працює недільна школа. В 1979 році храм внесений до переліку архітектурних пам’яток Української РСР що перебувають під охороною держави за № 1459. В 2012 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 150025-Н)
Свято-Олексіївський храм
площа Чернігівська (до 2024 року – Олексіївська), 19a
У 1880-х роках населення Одеси перейшло межу 300 тис. осіб. Мешканці районів Ближніх Млинів та Воронцовки відчували потребу у новому храмі. У 1884 році вони звернулися до єпископа Херсонського і Одеського Ніканора із проханням про зведення нового храму. На початку був створений тимчасовий молитовний дім в ім’я Св. Олександра Невського, прихід якого складали мешканці вулиць Болгарської, Малоросійської, Хуторської, Сирітської, Степової до Кінної площі включно. Вказаний молитовний дім знаходився на вулиці Вигонній (тепер Заньковецької) на місці сучасного ДСО «Локомотив». Весною 1885 прихожани молитовного дому звернулися із проханням відвести для них місце для постійної церкви. У вересні 1885 року був затверджений план на заснована церкви в ім’я Святого Олексія Людини Божої. Сума, необхідна для розбудови храму складала 35 тис. руб. Значний внесок у розбудову храму (у розмірі 48 тис. рублів) вніс полковник і відомий одеський домовласник І. С. Федоровський. Храм був закладений у 1887 році, а до середини 1888 будівництво було практично закінчено. Архітектором виступив А. Д. Тодоров. Трипрестольний храм був зведений у стилі класицизму, мав прекрасний іконостас, ліпнину, живопис у старо-візантійському стилі. Освячення храму в честь Святого Олексія здійснив архієпископ Ніканор 25 вересня 1888 року.
З приходом радянської влади розпочалися гоніння на релігію, церкви Одеси зачинялися одна за одною. Свято-Олексіївська церква функціювала після революції ще 15 років. Її закрили 20 березня 1932 року, а у 1936 році церква була зруйнована.
У 1942 році, під час радянсько-німецької війни була відновлена церковна громада (за адресою Олексіївська площа, 15а). Тимчасова церква проіснувала на диво довго — до 1962 року, після чого була зачинена. Прихід Олексіївської церкви був відновлений у 1990-х роках. На початку він тимчасово розташувався у приміщенні венерологічного диспансеру. У 2008 році відбулося освячення храму в честь ікони Божої Матері «Гідно є». Тимчасове приміщення приходу із храмом було розташоване за адресою: Олексіївська площа, 19.
Весною 2001 року на місці зруйнованого храму в центрі Олексіївської площі, був закладений новий храм. Освячення відновленого Свято-Олексіївського храму відбулося 15 вересня 2013 року.
Свято-Дмитріївська церква
вулиця Люстдорфська дорога, 6 (на території Нового христіянського кладовища)
Для увіковічнення пам’яті Високопреосвященного Дмитра, архієпископа Херсонського і Одеського Міська Дума 20 лютого 1884 року постановила спорудити на міські кошти церкву на Новому кладовищі в ім’я Святого Дмитра
У червні 1885 року комісія зі спорудження храму підписала контракт із підрядниками — інженерами Плановским і Гайновським на побудову храму за проектом архітектора Георгія Дмитренка. Закладка храму та освячення проводилось 14 липня 1885 року в присутності преосвященного Никанора, єпископа Херсонського і Одеського. І вже 11 червня 1887 року комісія з будівництва прийняла закінчену споруду. До літа 1888 року споруда була в цілому закінчена. Храм велично височів над нещодавно відкритим, в 1885 році, ще майже порожнім, Новим кладовищем. 1 жовтня (30 вересня) 1888 року відбулося освячення храму, спорудженого в пам’ять покійного архієпископа Херсонського і Одеського Дмитра (Муретова). Урочисте освячення здійснював преосвященний Никанор, архієпископ Херсонський і Одеський.
Історія храму цікава тим, що він є єдиним одеським православним храмом, який ніколи не закривався, навіть у радянські часи, завдяки клопотанню академіка Володимира Філатова.
Свято-Григоріє-Богословська церква
вулиця Старопортофранківська, 18
У період підготовки до святкування дня міста, міський голова Григорій Маразлі виступив з пропозицією побудувати на свої кошти церкву для духовного розвитку учнів декількох навчальних закладів міста. Місце для церкви було обрано на Старопортофранківській вулиці в провулку між міським шостикласним училищем і Другою жіночою гімназією. Проєкт храму складено архітектором С. Ландесманом. Закладка нового храму відбулася 9 серпня 1894 і тільки 16 березня 1896 було скоєно урочисте освячення. Освячення храму в ім’я святителя Григорія Богослова і святої мучениці Зої (так звали батьків Григорія Маразлі) здійснив преосвященний Тихон, єпископ Єлісоветградскій, у співслужінні з архієпископом Херсонським і Одеським Іустином.
У 1930 році більшовиками був закритий. Однак, в період румунської окупації деякі з одеських церков відкрили свої двері, серед них був і храм Григорія Богослова і святої мучениці Зої. У травні 1961 відбулося друге закриття храму, після чого його приміщення було віддано під склад хлібокомбінату.
14 березня 1991 році храм знову повернутий УПЦ, після чого церква перейшла до УПЦ МП. 6 лютого 1994 митрополитом Одеським Агафангелом знову освячений після ремонту. У 2002 році храм було розписано одеським іконописцем С. Бурдою.
Церква Святих Великомучеників Адріана і Наталії
бульвар Французький, 46
Наріжний камінь під священну будівлю було закладено 1897 року, а готову церкву освятив 31 жовтня 1900 архієпископ Херсонський і Одеський Іустин. Попервах її покровителями були святі Матвій і Євгенія. Серед можливих авторів проекту будівлі згадується Л. Влодек і Л. Прокопович. Сакральний об’єкт виник на кошти статського радника Матвія Маврокордато, який пожертвував свою дачу, що знаходилася поруч, під школу для незрячих, а при цьому закладі вирішив улаштувати невеличку церкву.
Відразу після Жовтневого перевороту, коли всі наявні на Французькому бульварі дачі було експропрійовано, церква залишалася відкритою. Закрили її тільки в 1930 році, переобладнавши під клуб. Повторне відкриття культової споруди відбулося 1942 року, коли Одеса була під румунською окупацією. Того року храм повторно освятив тепер уже митрополит Придністровський Румунської православної церкви Вісаріон, одночасно даючи культовому об’єкту нове наймення на честь святих Віктора і Вісаріона (своїх двох заступників — пов’язаних із його релігійним і світським ім’ям).
Після Другої світової війни рішенням архієпископа Одеського Никона будівля стала домашнім храмом духовенства єпархії, яке поселилося в сусідньому будинку. У 1957 році втретє було змінено святих заступників храму на святих Павла та Наталію. Через шість років церкву було знову закрито. Спочатку в ній улаштували музей атеїзму, а потім їдальню. Неремонтована будівля храму дедалі більше занепадала. Її кілька разів нищили пожежі, після однієї з них споруду було передано Спілці композиторів, яка провела реконструкцію колишньої церкви з метою створення камерного концертного залу. Однак вона не встигла ввести його в експлуатацію, позаяк у процесі перебудови було вирішено відновити використання об’єкта за призначенням. 22 грудня 1989 храм було освячено втретє: цього разу в ім’я мучеників Адріана і Наталії освячення здійснив митрополит Одеський та Херсонський Леонтій. Повторне пристосування будівлі до релігійних цілей та доповнення інтер’єру відбувалося під керівництвом тодішнього настоятеля ігумена Аркадія (Таранова), парафіян та ченців монастиря Успіння Пресвятої Богородиці.
З особливим благоговінням у храмі ставляться до чудотворної ікони Святителя Миколая та копії чудотворної ікони Божої Матері «Скоропослушниці». Обидві написані в руському монастирі святого Пантелеймона на Афоні та передані храму Одеською кіностудією.
Парафіянином храму був відомий академік В. П. Філатов.
Римо-католицькі храми
Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії
вулиця Європейська (до 2024 року – Катерининська), 33/1
Римо-католицький кафедральний собор Одеси, головний собор Одесько-Сімферопольської дієцезії. Розрахований на приблизно 2000 віруючих.
Будівництво храму було розпочато у 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді (Francesco Morandi). Проект був допрацьований і завершений польським архітектором Феліксом Гонсьоровським, який і завершив розбудову.
Храм консекрував (посвятив) 16 серпня 1853 року єпископ Фердинанд Канн. На честь посвячення храму доктор Рено подарував ікону Божої Матері — оригінал роботи відомого флорентійського художника XVII століття Карло Дольче. Крім того, Ольга Потоцька подарувала храму копію картини Рафаеля «Вознесіння Пресвятої Богородиці», виконану у вигляді ікони художником Фішером. За заповітом Михайла Микулича собору передали 12 мармурових фігур апостолів італійської роботи, а також 4 фігури євангелістів. Папа Пій IX подарував собору мармурову хрестильню. Художники Дюссельдорфа подарували 14 картин Хресної Дороги на честь консекрації храму. У соборі було 120 дубових лавок, шість великих бронзових люстр. Ліворуч від входу до храму висів образ Святого Роха — захисника від епідемій, а також срібне панікадило із написом французькою «В пам’ять про чуму 1812 року», у якому горів вічний вогонь.
У 1935 році комуністична влада закрила собор і відкрила в ньому болгарсько-німецький клуб. Деякі цінні речі вдалось зберегти, оскільки їх перенесли до Костелу Святого Петра: ікону Внебовзяття Пресвятої Богородиці, 14 картин Хресної Дороги, мармурову хрестильню, декілька рядів лавок, сповідальню. На початку німецько-радянської війни німці повернули католицькій громаді собор. Але в 1949 році його знову відібрали в людей, колони знесли, мармур розбили, всередині збудували декілька поверхів — храм перебудували на спортивну залу.
У 1980—1990-х роках розпочався рух за повернення громаді храму. 9 серпня 1991 року отець-прелат Тадеуш Хоппе отримав ключі від будівлі храму. З того часу храм відновлювався настоятелями собору — отцями Ігнатієм Риндзьонкою, Яном Домбалем і Віктором Щавінським. Були відновлені меморіальні дошки на місцях поховань О. Ланжерона і В. Липського. У 2003 році з церкви Св. Петра повернули ікону Внебовзяття Пресвятої Богородиці, зображення Хресної Дороги, хрестильницю.
Костел Святого Петра Апостола
вулиця Гаванна, 5
Римо-католицький храм Одеси. Тривалий час існував як єдиний діючий римо-католицький храм міста Одеса та півдня України. З 2019 року має статус малої базилікі.
Засновником храму є нащадки французького роду Вассалів, які оселилися в Одесі наприкінці 18 сторіччя. Один із нащадків Вассалів — Петро Вассал — у 1911 році придбав ділянку землі на вулиці Гаванній[1], де він вирішив збудувати у 1912 році концертну залу за проектом архітектора Ф. П. Нестурха[2]. Але він помер не встигнувши розпочати будівництво. Його племінник і спадкоємець, Олександр Володимирович Вассал, вирішив збудувати на місці запланованої концертної зали каплицю в честь Петра Вассала. Крім нього значні кошти на розбудову виділили прихожани із знатних родів: Раллі, Фредеріке та інші. Проект храму був розроблений архітектором Артуром Густавовичем Л’юіксом і громадським інженером Карлом Яковичем Меснером. Питання із будівництвом вирішував отець Огюст Манильє, який особисто вів перемовини про відкриття нової парафії із міністром віросповідань у Санкт-Петербурзі. 6 жовтня 1913 року єпископ Тираспольський Йозеф Кесслер освятив зведену каплицю на честь Святого апостола Петра, в пам’ять про Петра Вассаля. З тих часів храм існував як каплиця для моряків-католиків (храм знаходиться неподалік від Одеського морського порту).
Із приходом більшовиків розпочалися гоніння на релігію. У 1920-х роках отець Огюст Манильє покинув Одесу, а отці Пьетро Леоне і Жан Ніколя — засуджені. Протягом подальших 13 років були репресовані всі 8 священиків, які залишилися в Одесі по Громадянській війні. У 1935 році був закритий собор Успіння Пресвятої Діви Марії, а у 1936 році — підривають Собор Святого Климента. З того часу церква Св. Петра стає єдиним римо-католицьким храмом не тільки для одеситів, але й для католиків усього півдня України. У жовтні 1941 року до Одеси увійшли німецькі війська, Одеса перейшла до складу Румунії. Була відновлена Тираспольська єпархія із кафедральним Собором в Одесі, головою єпархії став єпископ Марк Глязер, який раніш був настоятелем храму в Кишиневі. Кафедральним Собором став знову відкритий собор Успіння Пресвятої Діви Марії. У квітні 1942 року настоятелем приходу Св. Петра став Петро Леоні, колишній капелан італійського шпиталю в Одесі. До Успенського собору були повернені із музеїв реліквії — фігури, образи, а каплиця Св. Петра лишалася порожньою. Із приходом Радянських військ, 21 травня 1945 року, була зареєстрована римо-католицька громада міста, а 23 травня — рада громад, але вже 29 травня 1945 року отець Петро Леоні разом із своїм вікарієм, французом Жаном-Морисом Ніколя, були арештовані просто на вулиці. Лише 2 вересня 1947 року до Одеси приїхав новий настоятель — отець Олександр Самосенко. 23 листопада 1949 року Собор Успіння Богородиці був знову закритий, а каплиця Св. Петра апостола дістала статус парафіяльного храму. Протягом радянських часів у каплиці переховувалися ікона Успіння Діви Марії та ікони Хресної Дороги німецьких майстрів, мармурова хрестильниця — подарунок папи римського Пія IX, лавки, конфесіонал та інші предмети культу.
Новий етап в історії храму розпочався у 1958 році із прибуттям із Вільнюсу до Одеси отця-салезіана — Тадеуша Хоппе. Він прийняв пастирство й оселився у підвалі церкви. Отець Тадеуш Хоппе зробив багато для римо-католицької громади міста: значно збільшилася кількість парафіян, у храмі з’явилися нові вівтарі, засвітила нова люстра. Йому вдалося повернути католицькій спільноті Одеси Кафедральний Собор (вул. Катерининська), парафіяльний будинок знищеного Собору Святого Климента (вул. Балківська) і зал для катехізації та зборів (вул. Гаванна). 10 листопада 2003 року отець Тадей Хоппе помер, а на річницю його смерті у підвалі храму був відкритий музей на його честь. Отець Тадеуш Хоппе належав до Згромадження (ордену) Салезіян Дона Боско (SDB). Від початку 1990-х років салезіянська спільнота поширилася, а враз з цим і поле діяльності її членів. Закладено нову парафію у Кафедральному Соборі і проведено рятування цієї святині, що перебувала в аварійному стані(1991—2002 р.) У 1999 році було викуплено будівлю колишнього дитячого садочку на вул. Малиновського в районі Черемушок, де відкрито Молодіжний центр «Дон Боско», що містить дитячий садочок, початкову школу, чоловічий гуртожиток, ораторій для дітей і молоді.
Не зважаючи на те, що храм св. Петра був постійно відчинений, від 1922 року католицька спільнота була позбавлена права власності на будівлю храму. Після 10 років бюрократичної тяганини — 16 грудня 2015 року, на сесії Міської Ради було прийнято довгоочікуване рішення — «Повернути культову нежитлову будівлю (костьол) […] безоплатно у власність Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви костьолу св. Петра м. Одеси»
Греко-католицькі храми
Катедральний храм Святого Апостола Андрія Первозванного
вулиця Гимназична, 22/24
Парафія святого апостола Андрія Первозванного була офіційно заснована у 2005 році, коли на вулиці Гімназичній в м. Одеса було відкрито храм-каплицю. Приміщення було придбане владикою Василієм Івасюком. До моменту відкриття молитовної каплиці святого Андрія, з 1994 року уже була зареєстрована громада УГКЦ святих Бориса і Гліба. З того часу Богослужіння проходили у приватній квартирі пані Мирослави Гладіної по вул. Філатова 46, та у підвалі Римо-Католицького костелу Успіння Пресвятої Богородиці по вул. Європейській, 33.
Першу урочисту Божественну Літургію і Чин Освячення облаштованого під молитовну каплицю приміщення по вул. Гімназична 22, здійснив Блаженніший Любомир Кардинал Гузар у співслужінні владики Василя Івасюка, екзарха Одеського, владики Степана Менька, екзарха Донецького та владики Василя Семенюка, архієпископа і митрополита Тернопільско-Зборівського. Храм святого апостола Андрія Первозванного є катедральним храмом правлячого екзарха Одеського владики Михаїла Бубнія.
Варто зазначити про те, що у парафії діє катехитична школа ім. Митрополита Андрея Шептицького та активно проводиться катехизація молоді і дорослих, літні табори та реколекції. Також функціонують такі молитовні спільноти як «Апостольство молитви», «Матері в молитві», Братство Матері Божої Неустанної Помочі та «Апостольство доброї смерті», Біблійний клуб, спільнота Благословення, Лицарі Колумба, соціальне служіння. У храмі зберігаються мощі святого Антонія Падевського та копія Чудотворної ікони Зарваницької Богородиці.
Церква Святого Архістратига Михаїла
вулиця Незалежності (до 2005 року – Армійська), 10а
Sfinte odoare: мощі святого Миколая Чудотворця
Храм розташований на прилеглій території Південного територіального управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України у місті Одеса. Посвячення місця і закладення капсули під будівництво першого повноцінного храму в місті Одесі відбулося 12 червня 2017 року.
До будівництва приклалося багато добродіїв і жертводавців з м. Одеси, парафіяни катедрального храму святого апостола Андрія Первозванного та парафії Вознесіння ГНІХ, добрі люди з різних куточків України та меценати із-за кордону. Його спорудженням займалася бригада майстрів з 5 чоловік із міста Верховини (Івано-Франківська область), під керівництвом пана Миколи Іллюка. Роботи над зведенням церкви тривали періодично протягом двох років. Сакральна споруда побудована в Гуцульському стилі зі смереки. На території парафії є катехитичний зал, який використовується для катехизацій, зустрічі молоді, репетицій хору, парафіяльних зборів, конференцій та благодійних ярмарок. Парафію обслуговують два священника.
Церква Вознесіння Господнього
проспект Князя Володимира Великого, 37
Парафія Вознесіння Господнього у мікрорайоні Котовськ міста Одеса заснована 21 травня 2017 року. Цього дня, відбулося освячення храму-каплиці.
Облаштування молитовної каплиці почалося у 2016 році. Завдяки спонсорській допомозі благодійних організацій Реновабіс та Кірхе ін Нот, а також власних пожертв вірних УГКЦ у м. Одесі, було придбано приміщення магазину і переобладнано під богослужбову каплицю.
Протягом 2016—2017 років, з благословення екзарха Одеського владики Михаїла (Бубнія), облаштуванням каплиці займався судовий вікарій Одеського екзархату о. д-р. Микола Слободян.
На парафії діє катехитична школа та активно проводиться катехизація молоді і дорослих, літні табори та реколекції. Також функціонує соціальне служіння. Щосуботи, силами парафіян, на території парафії для бездомних організовуються благодійні обіди.
При парафії здійснюють апостолят сестри-монахині згромадження Здійсненого Слова.
Храми Вірменської апостольської церкви (ВАЦ)
Одеса здавна була містом багатонаціональним, і вірменська громада займає в ній особливе місце. Уже з XIX століття вірмени активно брали участь у житті міста: розвивали торгівлю, культуру, освіту. Природно, що однією з головних духовних опор громади стала Вірменська апостольська церква.
Храм Святого Григорія Просвітителя
Odesa, 5/4 Arkadiiske Plateau
Перша вірменська церква в Одесі була зведена у 1844 році на кошти, зібрані вірменським товариством Одеси, і знаходилася на перехресті вулиць Базарної та Катерининської. Під час Другої світової війни будівлю було зруйновано, а на її місці збудували п’ятиповерховий житловий будинок. У 1993 році на Гагарінському плато було виділено ділянку під будівництво нової Вірменської церкви, і вже в листопаді 1995 року храм, що отримав ім’я Святого Григорія Просвітителя, був освячений і відчинив свої двері для парафіян. Храм імені Святого Григорія Просвітителя освятив Верховний Патріарх, Католікос Усіх Вірмен Гарегин I.
У листопаді 2008 року поруч із церквою Св. Григорія Просвітителя відкрився Вірменський культурний центр, якому присвоєно ім’я відомого в Одесі вченого Левона Калустянца. Це не лише гарна будівля, а й осередок культурного життя громади. Тут розташовані недільна школа, недільний дитячий садок, етнографічний музей, бібліотека, різні гуртки, класи з навчання національним ремеслам.
Німецька євангелічно-лютеранська церква
Лютеранська церква Святого Павла
вулиця Новосельського, 68
https://stpaul.od.ua/
Головний храм лютеранської громади в Одесі. Також відома під назвою “Одеська кірха”
Ще за часів імператриці Катерини ІІ розпочата компанія по залученню до Російської імперії німецьких колоністів. Частка з них отримала землі в новозахоплених землях, що входили до володінь Османської імперії південніше земель провінції Україна. Компактне поселення німецьких колоністів було і в Одесі. Для лютеранської громади міста і була побудована перша лютеранська кірха, освячена в 1827 року. Її автором-будівничим був архітектор Франческо Боффо. Церемонія відкриття була проведена 9 жовтня 1827 року. Ця дата вважається датою заснування церкви Святого Павла.
Зростання релігійної громади привело до необхідності реконструкції храму наприкінці XIX столітті. Виявилось, що стан будівлі непридатний для реконструкції. Для збереження коштів влітку 1894 року було прийнято рішення залишити частину фундаментів і перший ярус вежі, який було складено не з штучного каменю, а з так званого “дикаря”. Проєкт нового храму виконав архітектор німецького походження Герман Шеврембрандт, одним з його помічників був майбутній архітектор А. Мінкус, а підрядні роботі і консультацію здійснював архітектор швейцарського походження Християн Скведер. 12 (24) червня 1895 року відбулася урочиста закладка храму. За проєктом храм мав вмістити 1500 осіб. Новий лютеранський храм мав три дзвони. Церемонія відкриття була проведена 25 червня (7 липня) 1897 року. У той час церква Святого Павла була третьою за величиною лютеранською церквою після Санкт-Петербурга і Москви.
Особливістю старої і нової лютеранський церков було те, що головний вхід був спрямований на північний схід, що було обумовлено розташуванням ділянки.
До 1942 року кірха була храмом. У повоєнні роки тут розміщали спортзал, бібліотеку, концертну залу. У 1976 році будівля постраждала від пожежі. За часів СРСР покинутий храм стояв пусткою і ніяк не використовувався.
Лише за часів незалежності України до зруйнованого храму повернулась релігійна громада. У 1992 році зруйновану будівлю передали Німецькій євангелічно-лютеранській церкві України.
Тривале байдуже ставлення до будівлі спричинило наскрізні щілини в стінах, повну руйнацію інтер’єру XIX століття, важкі пошкодження підмурків в вівтарній частині. Дослідження будівлі виявило руйнації і спонукало «скоротити» храм при відновленні в цій частині. За умовами відновлення, стіни цієї частини розібрали і, використавши стару цеглу, побудували приміщення для сучасного Німецького культурного центру. Розміщена за історичною кірхою, нова будівля не псує її головного фасаду. Зникли дві невеличкі прибудови, одна з яких була коморою для зберігання вугілля, а інша піччю для опалення будівлі. З міркувань сейсмобезпеки стіни облаштували залізобетонними палями, а дзвіниця на фасаді — оздоблена стабілізаційним металевим каркасом. Нові двері храму відновили за історичними фото. Відновлювальні і ремонтні роботи тривали п’ять років. Храм отримав нову стелю, дах, критий черепицею. Історичні фасади відновлені за проєктом архітектора Олександра Голованова; одним із реставраторів була Тамара Гусельникова.
Орган
Завдяки щедрим пожертвам, ще до завершення будівництва, в церкві був встановлений новий орган фірми «E.F. Walcker» з Людвігсбургу, земля Вюртемберг.
На вході нововідтвореного храму — меморіальна дошка на честь пастора Фогеля та колишнього органіста — Теофіла Ріхтера, батька відомого радянського музиканта Святослава Ріхтера. І пастор, і органіст були закатовані в часи сталінських репресій.
Теперішній орган — дістався храму теж як подарунок від релігійної громади Хреста Господнього з міста Нюрнберг. Орган концертний, створений у 1964 році.
У 2001 році в малому залі зборів громади був встановлений невеликий орган на 6 голосів. Цей компактний орган фірми Alfred Fuhrer має 5 регістрів в мануалі та один в педалі, але повністю заповнює звуком приміщення зборів громади і задовольняє потреби богослужіння.
Дзвони
Кірха отримала нові дзвони. Всі вони поіменовані:
Христовий, найбільший — 1000 кг. Дзвін — дарунок Одесі від німецького міста побратима — Регенсбург;
Апостола Павла — 690 кг;
Апостола Петра — 480 кг;
Діви Марії — 280 кг.
Дзвони створені в місті Пассау, Німеччина, ливарна майстерня Рудольфа Пернера. 27 лютого 2010 року відбулося освячення і підняття дзвонів церкви Святого Павла.
Євангельські християни-баптисти
Перша Одеська Церква Євангельських Християн-Баптистів
вулиця Картамишівська, 8
https://baptist.od.ua/
Перша церква з упорядкованою структурою утворилася в Одесі у 1884 році із невеликої групи віруючих, в умовах постійних утисків збоку влади царської Росії. Перші зібрання віруючих проходили в невеликій будівлі, розташованій в історичному районі Одеси “Слобідка”. З перших днів існування недільні та святкові служіння в церкві супроводжувались співом хору, що складався з десяти осіб.
Після виходу в 1905 році указу про свободу віросповідання, завдяки активній благовісницькій діяльності громада розширюється і орендує для проведення богослужінь зал по вул. Херсонській, 11, що вміщує до тисячі осіб. У 1907 році першим пресвітером церкви став відомий у євангельських колах благовісник і богослов Василь Павлов, який доклав багато зусиль не тільки для її розвитку, але й для проповіді Євангелія та об’єднання всіх віруючих, хрещених за вірою. Та з початком Першої Світової війни під приводом «боротьби з німецьким впливом» євангельсько-баптистські церкви в Одесі були закриті, а активні служителі заслані до Західного Сибіру.
В 1917 році після падіння російського самодержавства, встановлення радянської влади та проголошення відділення церкви від держави, церква відновлює активну благовісницьку діяльність і продовжує розширюватись. Але з 1929 року політична ситуація в радянській державі змінюється, й проти євангельських християн починаються утиски і репресії. З 1932 року починаються арешти, розстріли та відправлення у заслання як служителів, так і пересічних членів церкви, а в 1937 році знімаються з реєстрації і закриваються всі євангельські церкви Одеси. Віруючі продовжують нелегальні зібрання невеликими групами по домівках.
Наприкінці 30-х років, а потім і в період румунської окупації Одеси та в перші повоєнні роки віруючі міста отримують дозвіл збиратись у приміщенні лютеранської кірхи. У 1950 році влада переводить громаду Одеської церкви ЄХБ з кірхи до приміщення колишнього цеху з виробництва синьки по вул. Сєрова, 34, яке силами віруючих переобладнується в дім молитви. У перші роки зібрання в новому домі молитви проходили за відсутності пресвітера під керівництвом регента хору і композитора Н.Висоцького. В залі, розрахованому на 400 місць, на служіння збиралося 1000-1200 чоловік. В цьому приміщенні церква проводила зібрання аж до розпаду СРСР.
В 1992 році було розпочато будівництво нового дому молитви церкви по вул. Картамишівській, урочисте відкриття якого відбулося у 1996 році
Перша Одеська Церква ЄХБ активно розвиває різні види духовного служіння: проповідницьке, музичне, молитовне, благовісницьке, дитяче та ін. Церква проводить регулярні служіння за участю як власних проповідників, так і проповідників з інших церков України й світу. На служіннях регулярно проповідують представники діаспори з країн Америки та Європи, а також баптисти різних церков світу, які відвідують Одесу. Здійснюється трансляція служінь на одеських каналах регіонального телевізійного мовлення, на супутниковому каналі “CNL-Україна”, а також в прямому ефірі на офіційному сайті церкви. Крім того, на сайтах церкві доступні відео архіви проповідей та служінь.
Музичне служіння церкви представлено чотирма хорами, кожен з яких включає представників певної вікової категорії: дитячий хор; перший молодіжний хор; другий молодіжний хор «Перлинка»; основний хор. Завдяки зусиллям регентів хору професіоналізм хорового служіння церкви набув визнання не тільки серед євангельських церков, але й на громадських конкурсах музичного мистецтва. Також в церкві періодично проводяться фестивалі хорів церков Одеси і Одеської області, а також різноманітні концерти духовної музики.
Служіння благовістя проводяться як в церкві, так і у різних громадських установах та на вулицях міста. В рамках святкування 130-річчя зародження баптизму в Одесі у 2006 році проводився ряд публічних заходів (дні відкритих дверей, акція «STOP наркотик» вечори християнських фільмів, концерти духовної музики та ін.), на які активно запрошувались мешканці міста. Періодично проводяться відкриті Пасхальні служіння в Одеському палаці спорту. Також організуються виїзні служіння в інші населені пункти області й України. Члени церкви несуть постійне місіонерське служіння в малих церквах Одеської області. Крім того, церква бере активну участь у створенні та становленні нових церков в місті та області. Під час ранкового недільного служіння проводяться заняття в дитячій недільній школі, які відвідує більше двохсот дітей. Влітку з дітьми та молоддю проводяться табори для духовного виховання та відпочинку. Молитовне служіння також набуло широкого розвитку та популярності завдяки періодичному проведенню нічних й ранкових молитовних служінь, як молодіжних, так і для всіх членів церкви.
Одеська Церква Євангельських Християн-Баптистів “Благодать”
вулиця Лесі Українки, 41
Виникла на початку 1990-х, коли багато віруючих прагнули відродити духовне життя після років радянських заборон. Спільнота зростала, і незабаром постала потреба у власному домі молитви. Сьогодні храм — це не лише місце богослужінь, а й простір для навчання, спілкування та підтримки. Тут проводяться біблійні уроки, молодіжні зустрічі, музичні концерти та благодійні акції. Особливу увагу церква приділяє сімейним цінностям і вихованню дітей. Діє недільна школа, де малеча вивчає Святе Письмо у доступній і цікавій формі. «Благодать» активно підтримує соціальні ініціативи: допомога малозабезпеченим, опіка над літніми людьми, підтримка переселенців. У роки війни парафія стала осередком волонтерського руху. Сюди приносять харчі, одяг і медикаменти для тих, хто цього потребує. Атмосфера щирості та спільності робить церкву відкритою для всіх, незалежно від віку чи життєвого досвіду. Її двері завжди відчинені для тих, хто шукає віри, розради й тепла.
Церква Адвентистів сьомого дня
Третя Церква Адвентистів сьомого дня
вулиця Ярослава Баіса (до 2024 року – Капітана Кузнєцова), 90а
Її заснували віруючі, які прагнули поширювати євангельські принципи та здоровий спосіб життя. Богослужіння проходять у теплій атмосфері молитви, співів і проповідей. Особлива увага приділяється вивченню Біблії та особистому духовному росту. Для дітей діє суботня школа з інтерактивними заняттями. Молодь збирається на зустрічі, щоб разом обговорювати віру, служіння та життєві виклики. Церква активно підтримує здорове харчування, відмову від шкідливих звичок і гармонію тіла та духу. Віруючі беруть участь у соціальних проектах і допомагають нужденним. Під час війни громада долучилася до волонтерського руху: збирають речі, продукти й медикаменти. Тут панує атмосфера братерства й доброзичливості. Віряни переконані, що справжня віра проявляється в діях милосердя. Храм став місцем зустрічей, де люди знаходять надію й підтримку. Він відкритий для всіх, хто шукає спокою та духовного оновлення.
Іудаїзм. Синагоги
Історія Одеси неможлива без єврейської громади. Синагоги та єврейські культурні центри й досі є частиною міського ландшафту. Іудаїзм тут не лише релігія, а й культурний феномен, що вплинув на архітектуру, музику й навіть одеський гумор.
Синагога Ор Самеах – головна синагога міста Одеси
вулиця Єврейська, 25
Офіційно громада була організована вже у 1798 році і зведена перша синагога. У 1850 році розпочато будівництво сучасної синагоги Ор-Самеах, за проєктом архітектора Франца Моранді. У 1855 році, після завершення будівництва, синагога дістала статус головної синагоги міста Одеси.
Трагічний період у житті одеських євреїв розпочався із приходом радянської влади. У 1919 році виданий Декрет про релігії, згідно із яким все майно та документація громади передали державній владі, а у 1923 році, «по просьбе трудящихся», синагога зачинена. На початку в будівлі був розташований зоологічний музей, потім — дитячий музичний театр.
По закінченню Другої Світової війни будівля була передана Одеському педагогічному інституту; у будівлі синагоги був розташований факультет фізичної культури. Внутрішні приміщення синагоги підлегли значним змінам: молебний зал був перетворений на баскетбольний і розділений на два поверхи, бокові прорізи — закриті, а балкони для жінок і хора — перетворені на аудиторії.
У 1996 році будівля передана Одеській іудейській релігійній громаді, а в вересні 1996 року, на свято Рош Гашана, євреї Одеси вперше за довгі роки молилися в головній синагозі міста. З 1996 по 2008 роки будівля була підлегла реконструкції, відновлена біма, зведена міква. У 1998 році при синагозі відкрита єшива. 9 березня 2008 року єврей з Великої Британії, Арі Шиммел, на день свого 80-річчя і бар-міцви одного із своїх онуків — Натаніеля, передав в дар синагозі новий свиток Тори. У червні 2008 року завершена реставрація фасаду синагоги.
Сьогодні тут відбуваються щоденні та святкові молитви, збираються декілька сотень прихожан. На великі свята сюди прибувають не тільки одесити, але віряни із Білгорода-Дністровського, Ізмаїла, Чорноморська та інших міст України.
У будівлі розміщена приймальня Головного рабина Одеси та Одеської області, а також приймальня правління Одеської Іудейської Релігійної громади, діє Одеський Єврейський університет, мережа освітніх програм, зокрема, школи, хедери, програма парного навчання традиціям «Хеврута».
Синагога Бейт Хабад
вулиця Вадима Корженка (до 2024 року – Осипова), 21
Історія синагоги нерозривно пов’язана з одним із найстаріших єврейських благодійних товариств Одеси — «Малбіш Арумім» (івр. מלביש ערומים — «Той, що одягає нагих»), яке було створено ще у 1820-х роках. Метою товариства було забезпечення одягом бідних членів єврейської громади. Кошти на закупівлю одягу надходили від так званого «коробкового збору» (податку на продаж кошерного м’яса), а також від добровільних пожертв.
З другої половини XIX століття товариство та його молитовний будинок, відомий як «синагога кравців», розміщувалися на вулиці Ремісничій, 21 (пізніше і до 2024 року – Осіпова, потім – Вадима Корженка). У 1893 році на кошти купця Мойсея Карка для потреб товариства було зведено нову одноповерхову будівлю.
Після встановлення радянської влади, приблизно у 1920 році, синагогу було закрито, а благодійне товариство «Малбіш Арумім» ліквідовано. Будівлю синагоги перетворили на складське приміщення. У роки Другої світової війни, під час окупації, будівля неодноразово зазнавала проявів антисемітизму.
У 1992 році, після відновлення незалежності України, будівлю було повернуто єврейській громаді Одеси. У 1997–1998 роках завдяки зусиллям тодішнього головного рабина Одеси та Одеської області Ішаї Гіссера було проведено комплексну реконструкцію синагоги. Відновлений молитовний дім отримав назву «Бейт Хабад», що означає «Дім Хабаду» — на честь напрямку в хасидизмі Хабад-Любавич.
Сьогодні в будівлі, окрім синагоги, розташовується правління Одеської релігійної громади «Шомрей Шабос», редакція однойменної щотижневої газети та кухня для приготування кошерної їжі. Синагога є важливим центром єврейського общинного життя в Одесі.
Іслам. Мечеті
Мечеть „Аль-Салам”
вулиця Рішельєвська, 49
В приміщенні мечеті розташований Арабський культурний центр.
Мечеть відкрито 2001 року. Будівлю збудовано на кошти українського бізнесмена сирійського походження Ківана Аднана. У мечеті функціонує безкоштовна школа і бібліотека для вивчення арабської мови для всіх, незалежно від віку, громадянства і релігії. Центр можна відвідати щодня з 11 по 17 годину, окрім п’ятниці. При вході в молитовну залу треба роззутися, а жінкам видають хустки.
Проєкт будівлі розробило Одеське архітектурно-реставраційне бюро Архпроект-МДМ.
Одеська Соборна мечеть
вулиця Балківська, 128
Перша соборна мечеть міста Одеса, що будується
3 вересня 2021 року в Одесі на місці, де раніше знаходився молитовний будинок мусульманської громади, розпочалося будівництво нової Соборної мечеті. Захід мав урочистий характер та відбувався за участю Муфтія України Ахмеда Таміма, представників державної влади та дипломатичного корпусу.Мусульманська громада Одеси одна з найчисленніших в Україні і при цьому вона понад 20 років не мала культової споруди, яка могла б повністю забезпечити комфортну реалізацію релігійних потреб.
Мечеть буде вміщувати понад тисячу вірян. Соборна мечеть нагадуватиме за архітектурною формою мечеть Аль-Масджид ан-Набаві в Медині. Мечеть буде з двома мінаретами.
Східний культурний центр імені Ахмеда Сулеймана Ківана
вулиця Фонтанська дорога, 60/2
Мечеть та ісламський центр Одеси.
6 серпня 2018 року глава корпорації KADORR Аднан Ківан відкрив другий Східний культурний центр в Одесі на Великому Фонтані. Першу п’ятничну молитву відвідали понад сотні вірян та гостей з різних регіонів України.
Новий культурний центр має площу 2000 м2 — це молитовний зал з окремими ярусами для чоловіків і жінок, кімнати для проведення конференцій та навчання, зал переговорів. Для богослужіння призначено два з трьох поверхів. На першому поверсі розміщуються адміністративні та технічні приміщення, а також кімната для обмивання.
Мечеть названо іменем батька Аднана Ківана — Ахмеда Сулеймана Ківана.
Ісламський культурний центр „Аль-Масар”
площа Молоді, 17а
Мечеть і культурна організація в місті Одеса. Саме цей центр був першим відкритий в Україні організацією Альраїд. Ісламський культурний центр м. Одеса — один із дев’ятьох ісламських культурних центрів, розташованих у найбільших містах України. У молитовному залі цього центру правляться щоденні та п’ятничні молитви Джума-намаз. Для мусульман працюють гуртки читання Корану, лекції з основ Ісламу. Під час священного Рамадану в культурному центрі регулярно відбуваються колективні розговіни (іфтар), а в дні свят Рамазан-байрам та Курбан-байрам влаштовують урочистості.
Рекомендуємо подивитися (пройдіть за лінком):
Театри. Філармонія. Цирк
Музеї. Галереї
Палаци Одеси
Катакомби Одеси