Одеса завжди була містом, де перехрещувалися дороги різних культур, мов і релігій. Недарма її називають «південною перлиною» — не лише завдяки архітектурі та морю, а й через унікальне поєднання духовних традицій. Сьогодні, у 2025 році, Одеса зберігає це розмаїття, попри всі виклики часу.
Релігійна мапа Одеси нагадує строкатий килим, де поєднуються давні традиції та сучасні пошуки. Тут поруч живуть православні й католики, протестанти й юдеї, мусульмани й буддисти. Кожен знаходить своє місце — чи то у величних соборах, чи в невеликих молитовних залах, чи у власних роздумах. Одеса залишається містом, де віра є частиною його багатошарового культурного портрету.
Храми Православної церкви України (ПЦУ)
У листопаді 1992 року у державних органах влади було зареєстровано Одесько-Балтське єпархіальне управління.
В склад Одеської єпархії входять місто Одеса разом з областю. Одеська єпархія межує з Вінницькою єпархією та Кропивницькою єпархією, на сході — з Миколаївською єпархією. На 01.01.2021 р. на парафіях єпархії звершують служіння 48 священнослужителів.
Головний храм Одеської єпархії — кафедральний собор Різдва Христового м. Одеси, є пам’яткою архітектури та одним з найстаріших храмів міста.
Кафедральний собор Різдва Христового
вулиця Пастера, 5a
Соборний храм Одеської єпархії Православної церкви України (до 2018 року — УПЦ КП).
Храм є частиною так званого Циркульного корпусу — карантинної лікарні Одеського порту, зведеної у 1804—1807 роках Жан-Франсуа Тома де Томоном. У 1814 році в правому крилі лікарні було відкрито церкву, де відспівували померлих. У голодні роки вона була притулком для знедолених людей.
За радянських часів частину храму займала лікарня. Лише у 1990-х роках приміщення вдалося повернути і відновити храм. На жаль, документів про те, яким він був раніше, не збереглося. Оригінальний розпис на стінах та іконостас були знищені, тому відновлення храму довелось робити фактично з нуля, замовляти вівтар у житомирських майстрів, по-новому розписувати стіни.
У 2013 році храм отримав статус кафедрального собору за вказівкою Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. З цього часу одеський храм Різдва Христового став центральним храмом Київського патріархату в Одеській області.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці
вулиця Бахмутська, 67
Попри те, що будівництво святині ще триває, вона вже стала осередком духовного та суспільного життя. Тут регулярно відбуваються богослужіння, працює недільна школа для дітей і дорослих, проводяться вінчання та інші обряди. Храм зберігає українську православну традицію та поєднує її з активною підтримкою громади.
Особливістю цієї парафії є волонтерський рух «Покрова Перемоги», що діє при храмі. Ця діяльність відбувається постійно, про що свідчать публікації на їхній сторінці у Facebook та відгуки одеситів.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ — це не лише духовна святиня, а й простір служіння, солідарності та взаємодопомоги.
Храм Преподобного Серафима Саровського
вулиця Світанку, 61
Непомітно серед кірочок та листя на Таїрові стоїть затишний Храм Преподобного Серафима Саровського ПЦУ. Це православна парафія, де прихожани цінують щиру духовність та гостинність, а також відвідується людьми з різних частин міста.
Всередині храм невеликий, але атмосферний. Прихожанє відзначають, що у храмі — тепла атмосфера, простота, уважне ставлення до гостей і потребуючих.
Цей храм є важливою точкою на карті сучасної духовності Одеси не через масштаб будівлі, а через те, як він живе: через проповіді, молитовну підтримку, через відчуття спільноти. Туристам, які цікавляться сучасним життям православної громади, варто заходити сюди, щоб побачити, як віра в місті проявляється в малих речах — у щирості, в діалозі, у молитві.
Храм Святої Троїці
вулиця Фонтанська дорога, 3 (у парку імені Лесі Українки)
Серед зелені парку розташований Свято-Троїцький храм, куди може прийти кожен, аби помолитися чи знайти душевний спокій. Ще до революції 1917 року тут стояв Центральний військовий храм Одеси. Його зруйнували, а на місці збудували літній кінотеатр «Супутник». Лише після розпаду Радянського Союзу святиню відродили: з 1997 року тут знову лунають молитви. Перед входом — хрест із розп’ятим Христом, який нагадує про віру й терпіння.
Сьогодні храм живе активним життям: тут не тільки відправляють богослужіння, а й приймають біженців, збирають допомогу для військових, проводять ремонти навіть під час літургій. Однак приміщення площею 880 квадратних метрів уже ледь вміщає всіх вірян. «Після перемоги, я думаю, ми вже в повну силу почнемо розбудову», — говорить настоятель отець Василь.
У 2025 році Одеська міська рада зробила історичний крок — дала дозвіл на відведення земельної ділянки під будівництво кафедрального собору ПЦУ в сквері Космонавтів, де нині стоїть Свято-Троїцька церква. Цьому проєкту вже понад 25 років: його стримували юридичні перешкоди та арешт земельної ділянки. Тепер нарешті відкрилася можливість для реалізації.
Майбутній храм задумується не лише як місце молитви, а й як адміністративний центр єпархії. За попередніми ескізами, це буде велична й сучасна споруда з просторою площею навколо. Та найбільший виклик попереду — забезпечити фінансування. Саме від підтримки громади та благодійників залежить, чи стане мрія одеської парафії реальністю.
Храм Святого Великомученика Георгія Побідоносця
вулиця Віталія Нестеренка, 36/1
https://www.stgeorge.od.ua/
На початку ХХ століття на Слобідці при лікарні для душевнохворих постала невелика святиня — храм на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця. З приходом радянської влади його доля кардинально змінилася: у стінах святині розмістили навчальний заклад із промовистою назвою «Лікнеп». Після закриття у 1945 році будівля послужила спочатку школі, а з 1970 року — «Будинку юного техніка». Коли ж у 1994 році діти залишили приміщення, храм опинився в забутті та занепаді.
Нове життя святині почалося 11 червня 1999 року, коли міська влада передала її в оренду громаді Храму Георгія Побідоносця Української Православної Церкви Київського Патріархату. Відтоді крок за кроком тут відроджується духовність, відновлюється давня історична тяглість.
Сьогодні храм діє у складі Православної Церкви України та продовжує розбудовуватись. Громада планує масштабну реконструкцію, щоб повернути споруді первісну велич і створити гідні умови для богослужінь.
Монастирі та храми Української православної церкви московського патріархату (УПЦ МП)
Свято-Іверський чоловічий монастир
проспект Небесної Сотні, 10/10
Святині: «Іверська» ікона Божої Матері.
Ось вже більш ніж 10 років поруч зі «Шкільним аеродромом» в Одесі сяють золоті куполи Свято-Іверського чоловічого монастиря. Колись серед степу в околицях Одеси знаходився жіночий Михайлівський скит. Обставини його заснування час витерло з пам’яті людської. В кінці XIX століття Михайлівський скит був взагалі закритий. Діючою залишилася тільки скитська церква, в яку збиралися нечисленні мешканці навколишніх хуторів.
Історія Свято-Іверського Одеського чоловічого монастиря , у власному розумінні, починається з 1998 року. Саме в цьому році, 19 травня відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви (МП). На засіданні ієрархи ухвалили благословити відкриття нової обителі на честь Іверської ікони Божої Матері в Одесі.
В даний час обитель інтенсивно розвивається: монастир часто відвідують великі святині, йде будівництво храму на честь преподобного Серафима Саровського, побудований готель для паломників, працює недільна школа.
Свято-Іллінський чоловічий монастир
вулиця Італійська (до 2024 року – Пушкінська), 79
Святині: Свята Плащаниця Господа Ісуса Христа, ікона Божої Матері «Годувальниця», мощі святого преподобного Гавриїла Афонського.
Він був заснований в 1884 році як подвір’я російського афонського Іллінського скиту для допомоги паломникам, котрі збираються через Одесу на Святу Землю і на Афон. Тут їх приймали, давали притулок і нічліг, допомагали отримати закордонний паспорт і придбати квиток на пароплав. Потік паломників збільшується і з благословення Високопреосвященнішого Никанора, Архієпископа Херсонського і Одеського Священного Синоду дозволяє почати будівництво церкви і розширити територію подвір’я. 10 листопада 1894 було звершено закладку храму. Через два роки, 22 грудня 1896 року храм був освячений. У 1994 році в храмі були знайдені чесні нетлінні мощі преподобного Гавриїла Афонського.
З 2004 року у храмі повним ходом почали проводитися ремонтні та реставраційні роботи, написана в вівтарі ікона Господа Вседержителя на горнем місці і ікони інших святих в церкві, успішно триває поповнення монастирської ризниці новими одяганнями, набувається церковне начиння, оновлюються і золотяться кіоти, ікони. Почалася реставрація куполів, подовжується реконструкція і ремонт братських корпусів і єпархіального управління, яке розташувалося при монастирі з 1997 року. Монастирська бібліотека продовжує поповнюватися новою літературою та періодичними виданнями.
В даний час Недільна школа проводить заняття для дітей віком від 3 до 17 років. Також при монастирі існує молодіжний клуб «Православне покоління». У клубі займаються вивченням священного писання, дискусіями на актуальні теми, переглядом інтелектуальних кінофільмів, відкрито клас з вивчення старослов’янської мови.
Свято-Успенський патріарший чоловічий монастир
провулок Монастирський, 6
Святині: чудотворні мощі преподобного Кукші Одеського, мощі апостола Андрія Первозваного, ікона Божої Матері «Млєкопітатєльниця», привезена в Одесу з Афона, ікона «Явлення Божої Матері преподобному Сергію Радонезькому».
На початку XIX століття ввечері у маєтку багатого молдовського поміщика Олександра Теутула на краю схилу, понад берегом моря розпалили багаття. Невелике грецьке судно, що заходило в Одесу, прийнявши відблиски вогню за світло маяка, збилося з курсу й сіло на мілину. В результаті загинуло кілька людей.
Олександр Теутул у 1813 році передав свій фантастичний маєток (дві ділянки по 25 десятин) Російській православній церкві. Згодом на цих землях з’явилася садиба Кишинівського архієрея, а потім — штатний монастир. Тоді ж була збудована кам’яна церква в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці й маяк. 1 червня 1824 року монастир затверджений до розряду другокласних.
З приходом радянської влади монастирське майно, всі цінності й святині були конфісковані у допомогу голодуючим, а храм висаджено в повітря.
Відродження монастиря почалося у 1944 році, а у 1946 році тут відкрилася Одеська духовна семінарія.
Свято-Пантелеймонівський чоловічий монастир
вулиця Пантелеймонівська, 66
Святині: частина мощей Святого Великомученика і цілителя Пантелеймона, образ Пресвятої Богородиці “Гідно є”.
TАфонське подвір’я було засновано в Одесі в 1876 році, про що свідчать численні видання, зокрема, “путівник” 1883 р Є.Фесенко. Урочисте освячення величного п’ятикупольного триповерхового храму було скоєно при великому скупченні віруючого люду 28 грудня 1895 року. Храм зведений з каменю, видобутого на Святій Афонській горі і привезеного до Одеси. З того часу щорічно з Подвір’я відправлялося в паломництво більше двох тисяч віруючих. Подвір’я надавало посил допомогу кожному прочанинові: їх розміщували на нічліг, годували в трапезній, оформляли необхідні документи для далекої дороги. Після Жовтневого перевороту 1917 року для Пантелеймонівського подвір’я, як і для всієї Церкви, настала епоха випробувань. У 1923 році храм і Подвір’я були закриті владою. Храм знову відкрився вже в роки лихоліття під час Німецько-радянської війни, 15 червня 1943 року.Були також відкриті Богословсько-пастирські курси, перетворені незабаром до Одеської духовної семінарії. Період же післявоєнної богословсько-пастирському житті Пантелеймонівської обителі виявився недовгим. В епоху хрущовської відлиги, в 1961 р, храм був знову закритий, а Духовна семінарія і братія обителі були переведені в Свято-Успенський чоловічий монастир міста Одеси. Богослужіння в Свято-Пантелеймонівському храмі відновилися в 1990 році. У 1995 році тут було засновано чоловічий монастир, 15 серпня 1995 після півстолітньої перерви був звершений чернечий постриг. Почалися копіткі труди по відновленню чернечого діяння.8 грудня 1996 митрополит Агафангел освятив головний престол монастиря на честь Святого Великомученика і цілителя Пантелеймона.
Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир
вулиця Успенська, 4Б
Святині: чудотворна ікона Гербовецької Божої Матері.
Одеський Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир має 160-річну історію. Його створювали знамениті діячі Одеси: князь М. Воронцов і його дружина Є. Воронцова, графиня Р. Едлінг, меценат і літератор А. Струдза та інші.
У 1835 році генерал-губернатор граф Михайло Воронцов побудував на пустирі біля моря, на околиці міста, церкву на честь свого небесного покровителя Архангела Михайла. У 1840 році Священний Синод ухвалив при цьому храмі заснувати жіночий чернецький монастир. В обителі велася велика благодійна робота: функціонували трапезна для бідних, лікарня, училище для дівчаток-сиріт.
У 1923 році обитель була закрита “як контрреволюційна” за підтримку патріарха Тихона і відмову слідувати обновленського розколу. У 1931 році було висаджено у повітря Архангело-Михайлівський собор і дзвіниця.
Підчас окупації Одеси в 1941 році у місті відкрилися всі храми. 27 квітня 1942 був складений акт передачі приміщень монастиря сестерам обителі. 3 вересня 1944 року настоятельку монахиню Анатолію звели в ігуменський сан. В обителі тоді проживало понад 70 сестер. Сестри працювали в монастирській лікарні, млині, городі, на оборі, за випічкою просфор, в майстернях, в церкві.
У 1961 році радянськими і партійними органами монастир був закритий, а його територія передана міській туберкульозній лікарні. Відродження обителі почалося в 1992 році. Монастир в той час представляв собою жалюгідна і убога видовище: Співочий корпус лежав в руїнах, корпуси були напівзруйновані, крізь зіяючі дірки в прогнилої даху росли дерева і трава. Усюди було видно сліди багаторічного запустіння. Обитель піднялася з руїн.
У сьогоденні при монастирі відкрито майстерні з пошиття облачень, виготовлення начиння, реставрації ікон, вишивці золотом і бісером. При обителі діє благодійна їдальня для харчування бідних і незаможних, яких приймають близько 500 осіб в день, з любов’ю надаючи посильну допомогу. На території монастиря діє Будинок Милосердя, в якому знайшли притулок 80 знедолених. Багато сил монастир віддає роботі з дітьми, допомагаючи дитячим дошкільним і шкільним установам, міській школі-інтернат для дітей-інвалідів тощо При обителі відкриті школи духовної просвіти: для інвалідів, при дитячому санаторії, недільна школа для парафіян. Крім недільних шкіл, просвітницька діяльність ведеться через бібліотеку, яка налічує велику кількість, як дореволюційних видань, так і книг, виданих в сучасний період.
У виставковому залі Будинку Милосердя регулярно проводяться виставки, інші культурні заходи. При монастирі діє регентська і Золотошвейное відділення Одеської духовної семінарії, де навчаються студентки з усіх кінців України. Монастир має два скити: Свято-Різдво-Богородичний в с. Баранове і Свято-Вознесенський в Одесі.
Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор
площа Соборна, 3
Святині: Мощі Святителя Інокентія (Борисова), Список чудотворної ікони Матері Божої званої Касперовська, Список чудотворної ікони Матері Божої званої Іверська
У серпні 1794 року відбулося урочисте освячення міста Одеси, під час якого на Соборній площі було освячено місце будівництва церкви на честь Миколи Чудотворця, а в 1795 році був закладений перший камінь. Урочисте освячення церкви сталося 25 травня 1809 року. Спорудження церкви за проектом інженера Вонрезанта. У 1825 році був затверджений проект дзвіниці, розроблений Д.Фраполлі, а в 1841 році архітектор Д.Гейденрейх розробив проект трапезної частини, що об’єднала дзвіницю і стару церкву. Часткові реконструкції собору проводилися в період 70-80-тих років позаминулого століття, а в 1894 році був здійснений капітальний ремонт собору за проектом архітектора Л.Прокоповіча.
У 1795 році розбудова храму здійснювалося на кошти місцевих поміщиків Іванова і Шлегеля, а також на кошти, що були пожертвувані міською владою і на пожертви по всій країні.
2 березня 1932 року Собор був закритий владою. У 1936 році потужним вибухом були вщент зруйновані спочатку дзвіниця, а потім і сам собор.
23 квітня 1999 року, постановою Кабінету Міністрів України №700, Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор на Соборній площі включений в “Програму відтворення видатних втрачених пам’яток історії та культури України”.
5 вересня 1999 року- урочисте освячення початку будівництва і закладка в фундамент собору капсули з посланням, майбутнім поколінням Одеси і мощами Георгія Побідоносця.
6 січня 2005 року відбулося освячення нижнього храму Одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору на честь святителя Інокентія, одеського чудотворця і урочисте богослужіння.
21 червня 2010 року предстоятель Російської православної церкви Кирил Гундяєв освятив верхній храм Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору. Тоді друг Путіна “віщав” українцям, що “жодні величні стіни і велика кількість позолоти не врятують людину, якщо вона сама не стане храмом Божим”, і “краще взагалі храмів не зводити, якщо не жити за Божими законами”. А вже у 2022 році Патріарх Кирил благословив російську війну проти України і вихваляв російських загарбників, які вирушали воювати проти українців. У промовах друга Путіна фігурувала “перемога над фашизмом”, “захист народів Русі” від заходу та інші нісенітниці.
У ніч на 23 липня 2023 року російські окупанти обстріляли Одесу, сильно пошкодивши історичний центр міста. Внаслідок ракетного удару значних пошкоджень зазнав і Спасо-Преображенський кафедральний собор. Після ракетного удару клірик Одеської єпархії УПЦ, архідиякон Андрій Пальчук записав емоційне відео, у якому розповів про руйнування. “Руські тварі влучили у собор, який будувала вся Одеса. Влучило просто у вівтар, все у мотлох просто зруйновано. Собору більше немає… Дякую, руські браття… Дякую, ваша святість, що ви влучили у саме серце митрополита Агафангела. Богородиця вам цього не пробачить”. Росіяни зруйнували перекриття трьох нижніх поверхів, значно пошкодили внутрішнє оздоблення та ікони, повністю знищили службові приміщення нижньої частини собору.
Свято-Успенський собор
вулиця Преображенська, 70
Святині: чудотворна Касперовська ікона Божої Матері, принесена вперше в Одесу у 1854 році з села Касперова; мощі праведного Іони Одеського
На місці сучасного собору існувала старообрядницька каплиця, яку було зведено і освячено 7 липня 1814 року. Вже у 1845 році було розпочато будівництво трьохпрестольного храму, а сучасну будівлю було закладено 17 липня 1855 року архієпископом Херсонським і Таврійським Інокентієм (Борисовим). Кошти на будівництво виділили одеські купці Яків та Микола Черепеннікови, а проєкт розроблений архітектором Луї Отоном. Завершено будівництво в 1869 році і 12 квітня того ж року освячено архієпископом Херсонським та Одеським Димитрієм (Муретовим). 19 січня 1875 року архієпископ Херсонський і Одеським Леонтій освятив головний приділ нижнього єдиновірського храму в ім’я святителя і чудотворця Миколи — покровителя моряків і мандрівників, а 30 січня — і другий боковий вівтар — в ім’я трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого. За деякий час мешканці Москви пожертвували на нижній храм Одеської Свято-Успенської церкви ікони та богослужбове начиння.
Наприкінці 1930-х років, під час радянської влади, храм був закритий. Під час Німецько-радянської війни верхній храм сильно постраждав — в центральний купол влучила німецька бомба. Нижній храм був затоплений водою на 1,5 метра. У 1942 році румунська влада відновили діяльність нижнього храму, для чого довелося кілька днів відкачувати з нього воду. Після закінчення бойових дій величезну роль у відновленні храму зіграли архієпископ Никон, митрополит Борис і патріарх Алексій I Симанський.
У 2008 році з ініціативи та благословення митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела проведено капітальний ремонт будівлі, вдосконалена система опалення, після чого храм прикрасили новими настінними розписами. Проектувальниками розпису Верхнього храму стали Володимир Борисов і Ростислав Антонов. Самі розписи виконані художниками Віталієм і Данилою Хомницькими. Так само була упорядкована недільна школа. 2010 році був позолочений купол над дзвіницею, а в 2012 році – головний купол.
Свято-Троїцький собор
вулиця Європейська, 55A
Храм закладений 1795 року митрополитом Катеринославським і Таврійським Гавриїлом (Банулеску-Бодоні) в числі ще трьох церков і призначався для грецької громади міста. Спочатку він був дерев’яним. 29 червня 1804 відбулася урочиста закладка кам’яного храму (Архиєпископ Новоросійський Афанасій). Проєкт храму розробив архітектор Ф. Фраполі. 28 травня 1808 року храм освятив архієпископ Катеринославьский і Таврійський Платон.
Першим настоятелем був протоієрей Йоанн Родес, який сприяв тому, що храм отримав 2 прибудови, які надали церкві хрестоподібну форму візантійського стилю з одним куполом і дзвіницею зі шпилем.
У 1821 тут поховали останки страченого османами Вселенського Патріарха Григорія V, які в 1871 році перевезли до Афін. У 1997 році в північно-східному куті храму освячено мармуровий надгробок на місці, де раніше спочивали мощі святителя.
В 1900—1908 роках храм реконструювали під керівництвом архітектора А. Тодорова.
За період свого існування багато разів переіменовувався (6 разів). А з 1936 по 1941 рік — був закритий радянською владою, використовувався для зберігання зерна (в ці роки храм позбувся верхнього ярусу дзвіниці та бані — їх вдалося відтворити тільки в 1990-х роках)
З 2003 року при храмі працює недільна школа. В 1979 році храм внесений до переліку архітектурних пам’яток Української РСР що перебувають під охороною держави за № 1459. В 2012 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 150025-Н)
Свято-Олексіївський храм
площа Чернігівська (до 2024 року – Олексіївська), 19a
У 1880-х роках населення Одеси перейшло межу 300 тис. осіб. Мешканці районів Ближніх Млинів та Воронцовки відчували потребу у новому храмі. У 1884 році вони звернулися до єпископа Херсонського і Одеського Ніканора із проханням про зведення нового храму. На початку був створений тимчасовий молитовний дім в ім’я Св. Олександра Невського, прихід якого складали мешканці вулиць Болгарської, Малоросійської, Хуторської, Сирітської, Степової до Кінної площі включно. Вказаний молитовний дім знаходився на вулиці Вигонній (тепер Заньковецької) на місці сучасного ДСО «Локомотив». Весною 1885 прихожани молитовного дому звернулися із проханням відвести для них місце для постійної церкви. У вересні 1885 року був затверджений план на заснована церкви в ім’я Святого Олексія Людини Божої. Сума, необхідна для розбудови храму складала 35 тис. руб. Значний внесок у розбудову храму (у розмірі 48 тис. рублів) вніс полковник і відомий одеський домовласник І. С. Федоровський. Храм був закладений у 1887 році, а до середини 1888 будівництво було практично закінчено. Архітектором виступив А. Д. Тодоров. Трипрестольний храм був зведений у стилі класицизму, мав прекрасний іконостас, ліпнину, живопис у старо-візантійському стилі. Освячення храму в честь Святого Олексія здійснив архієпископ Ніканор 25 вересня 1888 року.
З приходом радянської влади розпочалися гоніння на релігію, церкви Одеси зачинялися одна за одною. Свято-Олексіївська церква функціювала після революції ще 15 років. Її закрили 20 березня 1932 року, а у 1936 році церква була зруйнована.
У 1942 році, під час радянсько-німецької війни була відновлена церковна громада (за адресою Олексіївська площа, 15а). Тимчасова церква проіснувала на диво довго — до 1962 року, після чого була зачинена. Прихід Олексіївської церкви був відновлений у 1990-х роках. На початку він тимчасово розташувався у приміщенні венерологічного диспансеру. У 2008 році відбулося освячення храму в честь ікони Божої Матері «Гідно є». Тимчасове приміщення приходу із храмом було розташоване за адресою: Олексіївська площа, 19.
Весною 2001 року на місці зруйнованого храму в центрі Олексіївської площі, був закладений новий храм. Освячення відновленого Свято-Олексіївського храму відбулося 15 вересня 2013 року.
Свято-Дмитріївська церква
вулиця Люстдорфська дорога, 6 (на території Нового христіянського кладовища)
Для увіковічнення пам’яті Високопреосвященного Дмитра, архієпископа Херсонського і Одеського Міська Дума 20 лютого 1884 року постановила спорудити на міські кошти церкву на Новому кладовищі в ім’я Святого Дмитра
У червні 1885 року комісія зі спорудження храму підписала контракт із підрядниками — інженерами Плановским і Гайновським на побудову храму за проектом архітектора Георгія Дмитренка. Закладка храму та освячення проводилось 14 липня 1885 року в присутності преосвященного Никанора, єпископа Херсонського і Одеського. І вже 11 червня 1887 року комісія з будівництва прийняла закінчену споруду. До літа 1888 року споруда була в цілому закінчена. Храм велично височів над нещодавно відкритим, в 1885 році, ще майже порожнім, Новим кладовищем. 1 жовтня (30 вересня) 1888 року відбулося освячення храму, спорудженого в пам’ять покійного архієпископа Херсонського і Одеського Дмитра (Муретова). Урочисте освячення здійснював преосвященний Никанор, архієпископ Херсонський і Одеський.
Історія храму цікава тим, що він є єдиним одеським православним храмом, який ніколи не закривався, навіть у радянські часи, завдяки клопотанню академіка Володимира Філатова.
Свято-Григоріє-Богословська церква
вулиця Старопортофранківська, 18
У період підготовки до святкування дня міста, міський голова Григорій Маразлі виступив з пропозицією побудувати на свої кошти церкву для духовного розвитку учнів декількох навчальних закладів міста. Місце для церкви було обрано на Старопортофранківській вулиці в провулку між міським шостикласним училищем і Другою жіночою гімназією. Проєкт храму складено архітектором С. Ландесманом. Закладка нового храму відбулася 9 серпня 1894 і тільки 16 березня 1896 було скоєно урочисте освячення. Освячення храму в ім’я святителя Григорія Богослова і святої мучениці Зої (так звали батьків Григорія Маразлі) здійснив преосвященний Тихон, єпископ Єлісоветградскій, у співслужінні з архієпископом Херсонським і Одеським Іустином.
У 1930 році більшовиками був закритий. Однак, в період румунської окупації деякі з одеських церков відкрили свої двері, серед них був і храм Григорія Богослова і святої мучениці Зої. У травні 1961 відбулося друге закриття храму, після чого його приміщення було віддано під склад хлібокомбінату.
14 березня 1991 році храм знову повернутий УПЦ, після чого церква перейшла до УПЦ МП. 6 лютого 1994 митрополитом Одеським Агафангелом знову освячений після ремонту. У 2002 році храм було розписано одеським іконописцем С. Бурдою.
Церква Святих Великомучеників Адріана і Наталії
бульвар Французький, 46
Наріжний камінь під священну будівлю було закладено 1897 року, а готову церкву освятив 31 жовтня 1900 архієпископ Херсонський і Одеський Іустин. Попервах її покровителями були святі Матвій і Євгенія. Серед можливих авторів проекту будівлі згадується Л. Влодек і Л. Прокопович. Сакральний об’єкт виник на кошти статського радника Матвія Маврокордато, який пожертвував свою дачу, що знаходилася поруч, під школу для незрячих, а при цьому закладі вирішив улаштувати невеличку церкву.
Відразу після Жовтневого перевороту, коли всі наявні на Французькому бульварі дачі було експропрійовано, церква залишалася відкритою. Закрили її тільки в 1930 році, переобладнавши під клуб. Повторне відкриття культової споруди відбулося 1942 року, коли Одеса була під румунською окупацією. Того року храм повторно освятив тепер уже митрополит Придністровський Румунської православної церкви Вісаріон, одночасно даючи культовому об’єкту нове наймення на честь святих Віктора і Вісаріона (своїх двох заступників — пов’язаних із його релігійним і світським ім’ям).
Після Другої світової війни рішенням архієпископа Одеського Никона будівля стала домашнім храмом духовенства єпархії, яке поселилося в сусідньому будинку. У 1957 році втретє було змінено святих заступників храму на святих Павла та Наталію. Через шість років церкву було знову закрито. Спочатку в ній улаштували музей атеїзму, а потім їдальню. Неремонтована будівля храму дедалі більше занепадала. Її кілька разів нищили пожежі, після однієї з них споруду було передано Спілці композиторів, яка провела реконструкцію колишньої церкви з метою створення камерного концертного залу. Однак вона не встигла ввести його в експлуатацію, позаяк у процесі перебудови було вирішено відновити використання об’єкта за призначенням. 22 грудня 1989 храм було освячено втретє: цього разу в ім’я мучеників Адріана і Наталії освячення здійснив митрополит Одеський та Херсонський Леонтій. Повторне пристосування будівлі до релігійних цілей та доповнення інтер’єру відбувалося під керівництвом тодішнього настоятеля ігумена Аркадія (Таранова), парафіян та ченців монастиря Успіння Пресвятої Богородиці.
З особливим благоговінням у храмі ставляться до чудотворної ікони Святителя Миколая та копії чудотворної ікони Божої Матері «Скоропослушниці». Обидві написані в руському монастирі святого Пантелеймона на Афоні та передані храму Одеською кіностудією.
Парафіянином храму був відомий академік В. П. Філатов.
Римо-католицькі храми
Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії
вулиця Європейська (до 2024 року – Катерининська), 33/1
Римо-католицький кафедральний собор Одеси, головний собор Одесько-Сімферопольської дієцезії. Розрахований на приблизно 2000 віруючих.
Будівництво храму було розпочато у 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді (Francesco Morandi). Проект був допрацьований і завершений польським архітектором Феліксом Гонсьоровським, який і завершив розбудову.
Храм консекрував (посвятив) 16 серпня 1853 року єпископ Фердинанд Канн. На честь посвячення храму доктор Рено подарував ікону Божої Матері — оригінал роботи відомого флорентійського художника XVII століття Карло Дольче. Крім того, Ольга Потоцька подарувала храму копію картини Рафаеля «Вознесіння Пресвятої Богородиці», виконану у вигляді ікони художником Фішером. За заповітом Михайла Микулича собору передали 12 мармурових фігур апостолів італійської роботи, а також 4 фігури євангелістів. Папа Пій IX подарував собору мармурову хрестильню. Художники Дюссельдорфа подарували 14 картин Хресної Дороги на честь консекрації храму. У соборі було 120 дубових лавок, шість великих бронзових люстр. Ліворуч від входу до храму висів образ Святого Роха — захисника від епідемій, а також срібне панікадило із написом французькою «В пам’ять про чуму 1812 року», у якому горів вічний вогонь.
У 1935 році комуністична влада закрила собор і відкрила в ньому болгарсько-німецький клуб. Деякі цінні речі вдалось зберегти, оскільки їх перенесли до Костелу Святого Петра: ікону Внебовзяття Пресвятої Богородиці, 14 картин Хресної Дороги, мармурову хрестильню, декілька рядів лавок, сповідальню. На початку німецько-радянської війни німці повернули католицькій громаді собор. Але в 1949 році його знову відібрали в людей, колони знесли, мармур розбили, всередині збудували декілька поверхів — храм перебудували на спортивну залу.
У 1980—1990-х роках розпочався рух за повернення громаді храму. 9 серпня 1991 року отець-прелат Тадеуш Хоппе отримав ключі від будівлі храму. З того часу храм відновлювався настоятелями собору — отцями Ігнатієм Риндзьонкою, Яном Домбалем і Віктором Щавінським. Були відновлені меморіальні дошки на місцях поховань О. Ланжерона і В. Липського. У 2003 році з церкви Св. Петра повернули ікону Внебовзяття Пресвятої Богородиці, зображення Хресної Дороги, хрестильницю.
Костел Святого Петра Апостола
вулиця Гаванна, 5
Римо-католицький храм Одеси. Тривалий час існував як єдиний діючий римо-католицький храм міста Одеса та півдня України. З 2019 року має статус малої базилікі.
Засновником храму є нащадки французького роду Вассалів, які оселилися в Одесі наприкінці 18 сторіччя. Один із нащадків Вассалів — Петро Вассал — у 1911 році придбав ділянку землі на вулиці Гаванній[1], де він вирішив збудувати у 1912 році концертну залу за проектом архітектора Ф. П. Нестурха[2]. Але він помер не встигнувши розпочати будівництво. Його племінник і спадкоємець, Олександр Володимирович Вассал, вирішив збудувати на місці запланованої концертної зали каплицю в честь Петра Вассала. Крім нього значні кошти на розбудову виділили прихожани із знатних родів: Раллі, Фредеріке та інші. Проект храму був розроблений архітектором Артуром Густавовичем Л’юіксом і громадським інженером Карлом Яковичем Меснером. Питання із будівництвом вирішував отець Огюст Манильє, який особисто вів перемовини про відкриття нової парафії із міністром віросповідань у Санкт-Петербурзі. 6 жовтня 1913 року єпископ Тираспольський Йозеф Кесслер освятив зведену каплицю на честь Святого апостола Петра, в пам’ять про Петра Вассаля. З тих часів храм існував як каплиця для моряків-католиків (храм знаходиться неподалік від Одеського морського порту).
Із приходом більшовиків розпочалися гоніння на релігію. У 1920-х роках отець Огюст Манильє покинув Одесу, а отці Пьетро Леоне і Жан Ніколя — засуджені. Протягом подальших 13 років були репресовані всі 8 священиків, які залишилися в Одесі по Громадянській війні. У 1935 році був закритий собор Успіння Пресвятої Діви Марії, а у 1936 році — підривають Собор Святого Климента. З того часу церква Св. Петра стає єдиним римо-католицьким храмом не тільки для одеситів, але й для католиків усього півдня України. У жовтні 1941 року до Одеси увійшли німецькі війська, Одеса перейшла до складу Румунії. Була відновлена Тираспольська єпархія із кафедральним Собором в Одесі, головою єпархії став єпископ Марк Глязер, який раніш був настоятелем храму в Кишиневі. Кафедральним Собором став знову відкритий собор Успіння Пресвятої Діви Марії. У квітні 1942 року настоятелем приходу Св. Петра став Петро Леоні, колишній капелан італійського шпиталю в Одесі. До Успенського собору були повернені із музеїв реліквії — фігури, образи, а каплиця Св. Петра лишалася порожньою. Із приходом Радянських військ, 21 травня 1945 року, була зареєстрована римо-католицька громада міста, а 23 травня — рада громад, але вже 29 травня 1945 року отець Петро Леоні разом із своїм вікарієм, французом Жаном-Морисом Ніколя, були арештовані просто на вулиці. Лише 2 вересня 1947 року до Одеси приїхав новий настоятель — отець Олександр Самосенко. 23 листопада 1949 року Собор Успіння Богородиці був знову закритий, а каплиця Св. Петра апостола дістала статус парафіяльного храму. Протягом радянських часів у каплиці переховувалися ікона Успіння Діви Марії та ікони Хресної Дороги німецьких майстрів, мармурова хрестильниця — подарунок папи римського Пія IX, лавки, конфесіонал та інші предмети культу.
Новий етап в історії храму розпочався у 1958 році із прибуттям із Вільнюсу до Одеси отця-салезіана — Тадеуша Хоппе. Він прийняв пастирство й оселився у підвалі церкви. Отець Тадеуш Хоппе зробив багато для римо-католицької громади міста: значно збільшилася кількість парафіян, у храмі з’явилися нові вівтарі, засвітила нова люстра. Йому вдалося повернути католицькій спільноті Одеси Кафедральний Собор (вул. Катерининська), парафіяльний будинок знищеного Собору Святого Климента (вул. Балківська) і зал для катехізації та зборів (вул. Гаванна). 10 листопада 2003 року отець Тадей Хоппе помер, а на річницю його смерті у підвалі храму був відкритий музей на його честь. Отець Тадеуш Хоппе належав до Згромадження (ордену) Салезіян Дона Боско (SDB). Від початку 1990-х років салезіянська спільнота поширилася, а враз з цим і поле діяльності її членів. Закладено нову парафію у Кафедральному Соборі і проведено рятування цієї святині, що перебувала в аварійному стані(1991—2002 р.) У 1999 році було викуплено будівлю колишнього дитячого садочку на вул. Малиновського в районі Черемушок, де відкрито Молодіжний центр «Дон Боско», що містить дитячий садочок, початкову школу, чоловічий гуртожиток, ораторій для дітей і молоді.
Не зважаючи на те, що храм св. Петра був постійно відчинений, від 1922 року католицька спільнота була позбавлена права власності на будівлю храму. Після 10 років бюрократичної тяганини — 16 грудня 2015 року, на сесії Міської Ради було прийнято довгоочікуване рішення — «Повернути культову нежитлову будівлю (костьол) […] безоплатно у власність Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви костьолу св. Петра м. Одеси»
Греко-католицькі храми
Катедральний храм Святого Апостола Андрія Первозванного
вулиця Гимназична, 22/24
Парафія святого апостола Андрія Первозванного була офіційно заснована у 2005 році, коли на вулиці Гімназичній в м. Одеса було відкрито храм-каплицю. Приміщення було придбане владикою Василієм Івасюком. До моменту відкриття молитовної каплиці святого Андрія, з 1994 року уже була зареєстрована громада УГКЦ святих Бориса і Гліба. З того часу Богослужіння проходили у приватній квартирі пані Мирослави Гладіної по вул. Філатова 46, та у підвалі Римо-Католицького костелу Успіння Пресвятої Богородиці по вул. Європейській, 33.
Першу урочисту Божественну Літургію і Чин Освячення облаштованого під молитовну каплицю приміщення по вул. Гімназична 22, здійснив Блаженніший Любомир Кардинал Гузар у співслужінні владики Василя Івасюка, екзарха Одеського, владики Степана Менька, екзарха Донецького та владики Василя Семенюка, архієпископа і митрополита Тернопільско-Зборівського. Храм святого апостола Андрія Первозванного є катедральним храмом правлячого екзарха Одеського владики Михаїла Бубнія.
Варто зазначити про те, що у парафії діє катехитична школа ім. Митрополита Андрея Шептицького та активно проводиться катехизація молоді і дорослих, літні табори та реколекції. Також функціонують такі молитовні спільноти як «Апостольство молитви», «Матері в молитві», Братство Матері Божої Неустанної Помочі та «Апостольство доброї смерті», Біблійний клуб, спільнота Благословення, Лицарі Колумба, соціальне служіння. У храмі зберігаються мощі святого Антонія Падевського та копія Чудотворної ікони Зарваницької Богородиці.
Церква Святого Архістратига Михаїла
вулиця Незалежності (до 2005 року – Армійська), 10а
Святині: мощі святого Миколая Чудотворця
Храм розташований на прилеглій території Південного територіального управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України у місті Одеса. Посвячення місця і закладення капсули під будівництво першого повноцінного храму в місті Одесі відбулося 12 червня 2017 року.
До будівництва приклалося багато добродіїв і жертводавців з м. Одеси, парафіяни катедрального храму святого апостола Андрія Первозванного та парафії Вознесіння ГНІХ, добрі люди з різних куточків України та меценати із-за кордону. Його спорудженням займалася бригада майстрів з 5 чоловік із міста Верховини (Івано-Франківська область), під керівництвом пана Миколи Іллюка. Роботи над зведенням церкви тривали періодично протягом двох років. Сакральна споруда побудована в Гуцульському стилі зі смереки. На території парафії є катехитичний зал, який використовується для катехизацій, зустрічі молоді, репетицій хору, парафіяльних зборів, конференцій та благодійних ярмарок. Парафію обслуговують два священника.
Церква Вознесіння Господнього
проспект Князя Володимира Великого, 37
Парафія Вознесіння Господнього у мікрорайоні Котовськ міста Одеса заснована 21 травня 2017 року. Цього дня, відбулося освячення храму-каплиці.
Облаштування молитовної каплиці почалося у 2016 році. Завдяки спонсорській допомозі благодійних організацій Реновабіс та Кірхе ін Нот, а також власних пожертв вірних УГКЦ у м. Одесі, було придбано приміщення магазину і переобладнано під богослужбову каплицю.
Протягом 2016—2017 років, з благословення екзарха Одеського владики Михаїла (Бубнія), облаштуванням каплиці займався судовий вікарій Одеського екзархату о. д-р. Микола Слободян.
На парафії діє катехитична школа та активно проводиться катехизація молоді і дорослих, літні табори та реколекції. Також функціонує соціальне служіння. Щосуботи, силами парафіян, на території парафії для бездомних організовуються благодійні обіди.
При парафії здійснюють апостолят сестри-монахині згромадження Здійсненого Слова.
Храми Вірменської апостольської церкви (ВАЦ)
Одеса здавна була містом багатонаціональним, і вірменська громада займає в ній особливе місце. Уже з XIX століття вірмени активно брали участь у житті міста: розвивали торгівлю, культуру, освіту. Природно, що однією з головних духовних опор громади стала Вірменська апостольська церква.
Храм Святого Григорія Просвітителя
Odesa, 5/4 Arkadiiske Plateau
Перша вірменська церква в Одесі була зведена у 1844 році на кошти, зібрані вірменським товариством Одеси, і знаходилася на перехресті вулиць Базарної та Катерининської. Під час Другої світової війни будівлю було зруйновано, а на її місці збудували п’ятиповерховий житловий будинок. У 1993 році на Гагарінському плато було виділено ділянку під будівництво нової Вірменської церкви, і вже в листопаді 1995 року храм, що отримав ім’я Святого Григорія Просвітителя, був освячений і відчинив свої двері для парафіян. Храм імені Святого Григорія Просвітителя освятив Верховний Патріарх, Католікос Усіх Вірмен Гарегин I.
У листопаді 2008 року поруч із церквою Св. Григорія Просвітителя відкрився Вірменський культурний центр, якому присвоєно ім’я відомого в Одесі вченого Левона Калустянца. Це не лише гарна будівля, а й осередок культурного життя громади. Тут розташовані недільна школа, недільний дитячий садок, етнографічний музей, бібліотека, різні гуртки, класи з навчання національним ремеслам.
Німецька євангелічно-лютеранська церква
Лютеранська церква Святого Павла
вулиця Новосельського, 68
https://stpaul.od.ua/
Головний храм лютеранської громади в Одесі. Також відома під назвою “Одеська кірха”
Ще за часів імператриці Катерини ІІ розпочата компанія по залученню до Російської імперії німецьких колоністів. Частка з них отримала землі в новозахоплених землях, що входили до володінь Османської імперії південніше земель провінції Україна. Компактне поселення німецьких колоністів було і в Одесі. Для лютеранської громади міста і була побудована перша лютеранська кірха, освячена в 1827 року. Її автором-будівничим був архітектор Франческо Боффо. Церемонія відкриття була проведена 9 жовтня 1827 року. Ця дата вважається датою заснування церкви Святого Павла.
Зростання релігійної громади привело до необхідності реконструкції храму наприкінці XIX столітті. Виявилось, що стан будівлі непридатний для реконструкції. Для збереження коштів влітку 1894 року було прийнято рішення залишити частину фундаментів і перший ярус вежі, який було складено не з штучного каменю, а з так званого “дикаря”. Проєкт нового храму виконав архітектор німецького походження Герман Шеврембрандт, одним з його помічників був майбутній архітектор А. Мінкус, а підрядні роботі і консультацію здійснював архітектор швейцарського походження Християн Скведер. 12 (24) червня 1895 року відбулася урочиста закладка храму. За проєктом храм мав вмістити 1500 осіб. Новий лютеранський храм мав три дзвони. Церемонія відкриття була проведена 25 червня (7 липня) 1897 року. У той час церква Святого Павла була третьою за величиною лютеранською церквою після Санкт-Петербурга і Москви.
Особливістю старої і нової лютеранський церков було те, що головний вхід був спрямований на північний схід, що було обумовлено розташуванням ділянки.
До 1942 року кірха була храмом. У повоєнні роки тут розміщали спортзал, бібліотеку, концертну залу. У 1976 році будівля постраждала від пожежі. За часів СРСР покинутий храм стояв пусткою і ніяк не використовувався.
Лише за часів незалежності України до зруйнованого храму повернулась релігійна громада. У 1992 році зруйновану будівлю передали Німецькій євангелічно-лютеранській церкві України.
Тривале байдуже ставлення до будівлі спричинило наскрізні щілини в стінах, повну руйнацію інтер’єру XIX століття, важкі пошкодження підмурків в вівтарній частині. Дослідження будівлі виявило руйнації і спонукало «скоротити» храм при відновленні в цій частині. За умовами відновлення, стіни цієї частини розібрали і, використавши стару цеглу, побудували приміщення для сучасного Німецького культурного центру. Розміщена за історичною кірхою, нова будівля не псує її головного фасаду. Зникли дві невеличкі прибудови, одна з яких була коморою для зберігання вугілля, а інша піччю для опалення будівлі. З міркувань сейсмобезпеки стіни облаштували залізобетонними палями, а дзвіниця на фасаді — оздоблена стабілізаційним металевим каркасом. Нові двері храму відновили за історичними фото. Відновлювальні і ремонтні роботи тривали п’ять років. Храм отримав нову стелю, дах, критий черепицею. Історичні фасади відновлені за проєктом архітектора Олександра Голованова; одним із реставраторів була Тамара Гусельникова.
Орган
Завдяки щедрим пожертвам, ще до завершення будівництва, в церкві був встановлений новий орган фірми «E.F. Walcker» з Людвігсбургу, земля Вюртемберг.
На вході нововідтвореного храму — меморіальна дошка на честь пастора Фогеля та колишнього органіста — Теофіла Ріхтера, батька відомого радянського музиканта Святослава Ріхтера. І пастор, і органіст були закатовані в часи сталінських репресій.
Теперішній орган — дістався храму теж як подарунок від релігійної громади Хреста Господнього з міста Нюрнберг. Орган концертний, створений у 1964 році.
У 2001 році в малому залі зборів громади був встановлений невеликий орган на 6 голосів. Цей компактний орган фірми Alfred Fuhrer має 5 регістрів в мануалі та один в педалі, але повністю заповнює звуком приміщення зборів громади і задовольняє потреби богослужіння.
Дзвони
Кірха отримала нові дзвони. Всі вони поіменовані:
Христовий, найбільший — 1000 кг. Дзвін — дарунок Одесі від німецького міста побратима — Регенсбург;
Апостола Павла — 690 кг;
Апостола Петра — 480 кг;
Діви Марії — 280 кг.
Дзвони створені в місті Пассау, Німеччина, ливарна майстерня Рудольфа Пернера. 27 лютого 2010 року відбулося освячення і підняття дзвонів церкви Святого Павла.
Євангельські християни-баптисти
Перша Одеська Церква Євангельських Християн-Баптистів
вулиця Картамишівська, 8
https://baptist.od.ua/
Перша церква з упорядкованою структурою утворилася в Одесі у 1884 році із невеликої групи віруючих, в умовах постійних утисків збоку влади царської Росії. Перші зібрання віруючих проходили в невеликій будівлі, розташованій в історичному районі Одеси “Слобідка”. З перших днів існування недільні та святкові служіння в церкві супроводжувались співом хору, що складався з десяти осіб.
Після виходу в 1905 році указу про свободу віросповідання, завдяки активній благовісницькій діяльності громада розширюється і орендує для проведення богослужінь зал по вул. Херсонській, 11, що вміщує до тисячі осіб. У 1907 році першим пресвітером церкви став відомий у євангельських колах благовісник і богослов Василь Павлов, який доклав багато зусиль не тільки для її розвитку, але й для проповіді Євангелія та об’єднання всіх віруючих, хрещених за вірою. Та з початком Першої Світової війни під приводом «боротьби з німецьким впливом» євангельсько-баптистські церкви в Одесі були закриті, а активні служителі заслані до Західного Сибіру.
В 1917 році після падіння російського самодержавства, встановлення радянської влади та проголошення відділення церкви від держави, церква відновлює активну благовісницьку діяльність і продовжує розширюватись. Але з 1929 року політична ситуація в радянській державі змінюється, й проти євангельських християн починаються утиски і репресії. З 1932 року починаються арешти, розстріли та відправлення у заслання як служителів, так і пересічних членів церкви, а в 1937 році знімаються з реєстрації і закриваються всі євангельські церкви Одеси. Віруючі продовжують нелегальні зібрання невеликими групами по домівках.
Наприкінці 30-х років, а потім і в період румунської окупації Одеси та в перші повоєнні роки віруючі міста отримують дозвіл збиратись у приміщенні лютеранської кірхи. У 1950 році влада переводить громаду Одеської церкви ЄХБ з кірхи до приміщення колишнього цеху з виробництва синьки по вул. Сєрова, 34, яке силами віруючих переобладнується в дім молитви. У перші роки зібрання в новому домі молитви проходили за відсутності пресвітера під керівництвом регента хору і композитора Н.Висоцького. В залі, розрахованому на 400 місць, на служіння збиралося 1000-1200 чоловік. В цьому приміщенні церква проводила зібрання аж до розпаду СРСР.
В 1992 році було розпочато будівництво нового дому молитви церкви по вул. Картамишівській, урочисте відкриття якого відбулося у 1996 році
Перша Одеська Церква ЄХБ активно розвиває різні види духовного служіння: проповідницьке, музичне, молитовне, благовісницьке, дитяче та ін. Церква проводить регулярні служіння за участю як власних проповідників, так і проповідників з інших церков України й світу. На служіннях регулярно проповідують представники діаспори з країн Америки та Європи, а також баптисти різних церков світу, які відвідують Одесу. Здійснюється трансляція служінь на одеських каналах регіонального телевізійного мовлення, на супутниковому каналі “CNL-Україна”, а також в прямому ефірі на офіційному сайті церкви. Крім того, на сайтах церкві доступні відео архіви проповідей та служінь.
Музичне служіння церкви представлено чотирма хорами, кожен з яких включає представників певної вікової категорії: дитячий хор; перший молодіжний хор; другий молодіжний хор «Перлинка»; основний хор. Завдяки зусиллям регентів хору професіоналізм хорового служіння церкви набув визнання не тільки серед євангельських церков, але й на громадських конкурсах музичного мистецтва. Також в церкві періодично проводяться фестивалі хорів церков Одеси і Одеської області, а також різноманітні концерти духовної музики.
Служіння благовістя проводяться як в церкві, так і у різних громадських установах та на вулицях міста. В рамках святкування 130-річчя зародження баптизму в Одесі у 2006 році проводився ряд публічних заходів (дні відкритих дверей, акція «STOP наркотик» вечори християнських фільмів, концерти духовної музики та ін.), на які активно запрошувались мешканці міста. Періодично проводяться відкриті Пасхальні служіння в Одеському палаці спорту. Також організуються виїзні служіння в інші населені пункти області й України. Члени церкви несуть постійне місіонерське служіння в малих церквах Одеської області. Крім того, церква бере активну участь у створенні та становленні нових церков в місті та області. Під час ранкового недільного служіння проводяться заняття в дитячій недільній школі, які відвідує більше двохсот дітей. Влітку з дітьми та молоддю проводяться табори для духовного виховання та відпочинку. Молитовне служіння також набуло широкого розвитку та популярності завдяки періодичному проведенню нічних й ранкових молитовних служінь, як молодіжних, так і для всіх членів церкви.
Одеська Церква Євангельських Християн-Баптистів “Благодать”
вулиця Лесі Українки, 41
Виникла на початку 1990-х, коли багато віруючих прагнули відродити духовне життя після років радянських заборон. Спільнота зростала, і незабаром постала потреба у власному домі молитви. Сьогодні храм — це не лише місце богослужінь, а й простір для навчання, спілкування та підтримки. Тут проводяться біблійні уроки, молодіжні зустрічі, музичні концерти та благодійні акції. Особливу увагу церква приділяє сімейним цінностям і вихованню дітей. Діє недільна школа, де малеча вивчає Святе Письмо у доступній і цікавій формі. «Благодать» активно підтримує соціальні ініціативи: допомога малозабезпеченим, опіка над літніми людьми, підтримка переселенців. У роки війни парафія стала осередком волонтерського руху. Сюди приносять харчі, одяг і медикаменти для тих, хто цього потребує. Атмосфера щирості та спільності робить церкву відкритою для всіх, незалежно від віку чи життєвого досвіду. Її двері завжди відчинені для тих, хто шукає віри, розради й тепла.
Церква Адвентистів сьомого дня
Третя Церква Адвентистів сьомого дня
вулиця Ярослава Баіса (до 2024 року – Капітана Кузнєцова), 90а
Її заснували віруючі, які прагнули поширювати євангельські принципи та здоровий спосіб життя. Богослужіння проходять у теплій атмосфері молитви, співів і проповідей. Особлива увага приділяється вивченню Біблії та особистому духовному росту. Для дітей діє суботня школа з інтерактивними заняттями. Молодь збирається на зустрічі, щоб разом обговорювати віру, служіння та життєві виклики. Церква активно підтримує здорове харчування, відмову від шкідливих звичок і гармонію тіла та духу. Віруючі беруть участь у соціальних проектах і допомагають нужденним. Під час війни громада долучилася до волонтерського руху: збирають речі, продукти й медикаменти. Тут панує атмосфера братерства й доброзичливості. Віряни переконані, що справжня віра проявляється в діях милосердя. Храм став місцем зустрічей, де люди знаходять надію й підтримку. Він відкритий для всіх, хто шукає спокою та духовного оновлення.
Іудаїзм. Синагоги
Історія Одеси неможлива без єврейської громади. Синагоги та єврейські культурні центри й досі є частиною міського ландшафту. Іудаїзм тут не лише релігія, а й культурний феномен, що вплинув на архітектуру, музику й навіть одеський гумор.
Синагога Ор Самеах – головна синагога міста Одеси
вулиця Єврейська, 25
Офіційно громада була організована вже у 1798 році і зведена перша синагога. У 1850 році розпочато будівництво сучасної синагоги Ор-Самеах, за проєктом архітектора Франца Моранді. У 1855 році, після завершення будівництва, синагога дістала статус головної синагоги міста Одеси.
Трагічний період у житті одеських євреїв розпочався із приходом радянської влади. У 1919 році виданий Декрет про релігії, згідно із яким все майно та документація громади передали державній владі, а у 1923 році, «по просьбе трудящихся», синагога зачинена. На початку в будівлі був розташований зоологічний музей, потім — дитячий музичний театр.
По закінченню Другої Світової війни будівля була передана Одеському педагогічному інституту; у будівлі синагоги був розташований факультет фізичної культури. Внутрішні приміщення синагоги підлегли значним змінам: молебний зал був перетворений на баскетбольний і розділений на два поверхи, бокові прорізи — закриті, а балкони для жінок і хора — перетворені на аудиторії.
У 1996 році будівля передана Одеській іудейській релігійній громаді, а в вересні 1996 року, на свято Рош Гашана, євреї Одеси вперше за довгі роки молилися в головній синагозі міста. З 1996 по 2008 роки будівля була підлегла реконструкції, відновлена біма, зведена міква. У 1998 році при синагозі відкрита єшива. 9 березня 2008 року єврей з Великої Британії, Арі Шиммел, на день свого 80-річчя і бар-міцви одного із своїх онуків — Натаніеля, передав в дар синагозі новий свиток Тори. У червні 2008 року завершена реставрація фасаду синагоги.
Сьогодні тут відбуваються щоденні та святкові молитви, збираються декілька сотень прихожан. На великі свята сюди прибувають не тільки одесити, але віряни із Білгорода-Дністровського, Ізмаїла, Чорноморська та інших міст України.
У будівлі розміщена приймальня Головного рабина Одеси та Одеської області, а також приймальня правління Одеської Іудейської Релігійної громади, діє Одеський Єврейський університет, мережа освітніх програм, зокрема, школи, хедери, програма парного навчання традиціям «Хеврута».
Синагога Бейт Хабад
вулиця Вадима Корженка (до 2024 року – Осипова), 21
Історія синагоги нерозривно пов’язана з одним із найстаріших єврейських благодійних товариств Одеси — «Малбіш Арумім» (івр. מלביש ערומים — «Той, що одягає нагих»), яке було створено ще у 1820-х роках. Метою товариства було забезпечення одягом бідних членів єврейської громади. Кошти на закупівлю одягу надходили від так званого «коробкового збору» (податку на продаж кошерного м’яса), а також від добровільних пожертв.
З другої половини XIX століття товариство та його молитовний будинок, відомий як «синагога кравців», розміщувалися на вулиці Ремісничій, 21 (пізніше і до 2024 року – Осіпова, потім – Вадима Корженка). У 1893 році на кошти купця Мойсея Карка для потреб товариства було зведено нову одноповерхову будівлю.
Після встановлення радянської влади, приблизно у 1920 році, синагогу було закрито, а благодійне товариство «Малбіш Арумім» ліквідовано. Будівлю синагоги перетворили на складське приміщення. У роки Другої світової війни, під час окупації, будівля неодноразово зазнавала проявів антисемітизму.
У 1992 році, після відновлення незалежності України, будівлю було повернуто єврейській громаді Одеси. У 1997–1998 роках завдяки зусиллям тодішнього головного рабина Одеси та Одеської області Ішаї Гіссера було проведено комплексну реконструкцію синагоги. Відновлений молитовний дім отримав назву «Бейт Хабад», що означає «Дім Хабаду» — на честь напрямку в хасидизмі Хабад-Любавич.
Сьогодні в будівлі, окрім синагоги, розташовується правління Одеської релігійної громади «Шомрей Шабос», редакція однойменної щотижневої газети та кухня для приготування кошерної їжі. Синагога є важливим центром єврейського общинного життя в Одесі.
Іслам. Мечеті
Мечеть “Аль-Салам”
вулиця Рішельєвська, 49
В приміщенні мечеті розташований Арабський культурний центр.
Мечеть відкрито 2001 року. Будівлю збудовано на кошти українського бізнесмена сирійського походження Ківана Аднана. У мечеті функціонує безкоштовна школа і бібліотека для вивчення арабської мови для всіх, незалежно від віку, громадянства і релігії. Центр можна відвідати щодня з 11 по 17 годину, окрім п’ятниці. При вході в молитовну залу треба роззутися, а жінкам видають хустки.
Проєкт будівлі розробило Одеське архітектурно-реставраційне бюро Архпроект-МДМ.
Одеська Соборна мечеть
вулиця Балківська, 128
Перша соборна мечеть міста Одеса, що будується
3 вересня 2021 року в Одесі на місці, де раніше знаходився молитовний будинок мусульманської громади, розпочалося будівництво нової Соборної мечеті. Захід мав урочистий характер та відбувався за участю Муфтія України Ахмеда Таміма, представників державної влади та дипломатичного корпусу.Мусульманська громада Одеси одна з найчисленніших в Україні і при цьому вона понад 20 років не мала культової споруди, яка могла б повністю забезпечити комфортну реалізацію релігійних потреб.
Мечеть буде вміщувати понад тисячу вірян. Соборна мечеть нагадуватиме за архітектурною формою мечеть Аль-Масджид ан-Набаві в Медині. Мечеть буде з двома мінаретами.
Східний культурний центр імені Ахмеда Сулеймана Ківана
вулиця Фонтанська дорога, 60/2
Мечеть та ісламський центр Одеси.
6 серпня 2018 року глава корпорації KADORR Аднан Ківан відкрив другий Східний культурний центр в Одесі на Великому Фонтані. Першу п’ятничну молитву відвідали понад сотні вірян та гостей з різних регіонів України.
Новий культурний центр має площу 2000 м2 — це молитовний зал з окремими ярусами для чоловіків і жінок, кімнати для проведення конференцій та навчання, зал переговорів. Для богослужіння призначено два з трьох поверхів. На першому поверсі розміщуються адміністративні та технічні приміщення, а також кімната для обмивання.
Мечеть названо іменем батька Аднана Ківана — Ахмеда Сулеймана Ківана.
Ісламський культурний центр “Аль-Масар”
площа Молоді, 17а
Мечеть і культурна організація в місті Одеса. Саме цей центр був першим відкритий в Україні організацією Альраїд. Ісламський культурний центр м. Одеса — один із дев’ятьох ісламських культурних центрів, розташованих у найбільших містах України. У молитовному залі цього центру правляться щоденні та п’ятничні молитви Джума-намаз. Для мусульман працюють гуртки читання Корану, лекції з основ Ісламу. Під час священного Рамадану в культурному центрі регулярно відбуваються колективні розговіни (іфтар), а в дні свят Рамазан-байрам та Курбан-байрам влаштовують урочистості.