Крім збережених досі балок і ярів, по всіх вулицях старої Одеси вздовж і впоперек були прокладені канави, в демісезонах наповнених водою. Тому, крім відповідних муніципальних споруд, на всіх перехрестях вулиць існували і приватні мости і містки. Кожен солідний підприємець вважав за необхідне влаштувати місток для переходу через канаву навпроти дверей свого закладу, бо самі заможні клієнти приїжджали до нього в екіпажі. Домовласники споруджували такі містки навпроти парадних під’їздів, іноді укупі з навісом від дверей до самої бруківці.
Мабуть, першим великим мостом в Одесі був дерев’яний міст через Карантинну балку. У збірнику “Одеса. 1794-1894” про нього коротко згадується: “Через Карантинну балку здавна існував дерев’яний міст для сполучення міста з фортецею”. Про час спорудження моста ми дізнаємося з рапорту архітектора Ф.Фраполлі від 25.05.1809 року: “… споруджуваний під моїм наглядом на балці до фортеці міст нині зовсім закінчен”. Вулиці назв тоді ще не мали, та й міст, ймовірно, був єдиним. Другим у хронологічній послідовності був побудований міст також по Херсонському тракту через Військову балку (у місці перетину сучасних Ланжеронівської і Гаванної вулиць). Третім у такої ж послідовності будувався кам’яний міст на Дерібасівській вулиці, навпроти сучасного Будинку книги. Відомо, що кошторис по цій споруді в сумі 8 890 рублів був складений архітектором Ф.Фраполлі, розпочато спорудження в лютому 1811 року ще на Гімназичної вулиці і закінчено вже на Дерібасівській в квітні 1812 року.
Незважаючи на те, що Дерібасівська вже тоді вважалася однією з головних вулиць міста (на плані Одеси 1814 нанесені назви тільки Дерібасівської та Рішельєвської, а до цього – Театральної вулиці), все ж вважали за необхідне в першу чергу побудувати міст через Військову балку там, де він був більш потрібен з практичної точки зору: на основній магістралі Херсонська застава – порт, а потім вже по головній вулиці Гімназичній. Прагматиками були одесити того часу.
З існуючих мостів через Карантинну балку збереглися три з половиною: Строгановський по Грецькій вулиці, Коцебу по вулиці Ніни Строкатої (до 2024 року – Буніна, раніше – Поліцейської), Новикова по вулиці Святослава Караванського (до 2024 року -Жуковського) і напівміст Сікард по Єврейській вулиці. Через другу балку на плато старої Одеси – Військову, що розрізала місто в його центрі, також необхідний був міст для зв’язку між Південним (Військовим) і Північним (Грецьким) Форштатами, приморськими районами цих частин міста, в одному з яких розташовувалися “присутні місця” – установи адміністрації міста, в іншому – місця проживання чиновників різних рангів. З розміщенням на Приморському бульварі канцелярії Воронцова, закладкою будівель присутствених місць і біржі, необхідність в мосту стала очевидною.
Були в Одесі принаймні ще одинадцятеро муніципальних мостів, про існування яких в минулому тепер мало хто знає. Всі вони мали спільне призначення – були перекинуті через рів другої риси порто-франко. Це були невеликі, але капітально побудовані кам’яні мости з парапетами, здатні витримати проїзд по них будь-якого вантажного транспорту того часу. Мости ці існували до кінця сімдесятих років. Більшість з них відзначені і названі на плані міста 1867 року: Ольгіївський – наприкінці однойменної вулиці, Інститутський – біля інституту шляхетних дівчат (пізніше морського транспорту), Лютеранський – наприкінці Лютеранського провулка, Ланга – наприкінці Тираспольської вулиці, Прохоровський (Черепеннікова) – біля початку Прохоровської вулиці , Всіх Святих – в кінці Новорибної вулиці, Малий – у місці перетину Костецької та Болгарської вулиць, Сінний – на Старосінній площі, Палена – на Канатній вулиці.
Строгановський (Строганов) міст
Строгановський міст – найближчий до порту, перекинутий над Карантинною балкою по ходу вулиці Грецькій (підноситься над Польським та Деволановським узвозами). Названий на честь російського генерал-губернатора і першого почесного громадянина Одеси графа А.Г.Строганова (ну того самого, чий кухар придумав блюдо Беф-Строганов).
Місцевість, де розтушувалася Одеса, розрізають декілька великих балок: Водяна (де, власне, і вулиця Балківська), Військова (спускається вниз від Дерибасівської по Гаванній і Військовому узвозу) і велика Карантинна, що спускається до порту. Тому мостів у місті було багато. У перші роки місток був навіть на Дерибасівській, але потім він був засипаний. А найбільшим мостом дореволюційної Одеси став Строгановський.
Будувався міст досить довго, десять років, з 1853 по 1863, справжній довгобуд. Під керівництвом архітектора Гонсіоровського будівництво вів підрядник Бутирський. Фактично це два мости, з’єднаних насипом. Довжина арочного моста з кам’яних блоків склала 120 метрів.
Строгановський міст поступився першістю по висоті відносно нещодавно, коли з’явився ще більш високий Тещин міст. Йому ж він передав свою похмуру славу “моста самовбивць”. Випадки самогубств одиного часу на стільки почастішали, що довелося зробити високу решітку.
А злачний район під мостом називався канавою – тут крім портових роботяг мешкали злодії, шулери і пройдисвіти всіх мастей. Пізніше колоритні місця Канави багато разів потрапляли в кіно, коли потрібно показати міські нетрі – у фільмах “Біліє парус одинокий”, “Мексиканець”, “Хвилі Чорного моря”, “За владу Рад”
Трамвай був пущений по мосту в 1911 році. Вважається, що за кілька десятків років навантаження і грунтові води розхитали міст з недовговічного черепашнику, і на початку 1980-х він був майже повністю перебудований, а черепашник замінений на залізобетонні конструкції. Хоча фахівці говорили, що при правильному підході міст можна було зберегти. Зараз від старого Строгановського мосту залишилася лише лита огорожа і шматок прольоту з одного боку Деволановського узвозу.
Споруджений архітектором Ландесманом в 1889-1892 рр. Металевий каркас для його конструкції виготовили в Парижі, а в Одесі тільки зібрали і встановили. Поєднавши Поліцейську вулицю (зараз – вулиця Ніни Строкатої, раніше: Буніна, Рози Люксембург, у період румунської окупації – 16 жовтня, ще раніше – вулиця Кондратенка), він, так само, як і Строгановський і Новікова мости, розташований над Карантинної балкою. Названий міст на честь генерал-губернатора Павла Євгеновича Коцебу, що знаходився на цій посаді з 1862 року по 1874 рік. До слова, дуже багато зробив для Одеси, але, за курйозного збігу, який відкинув проект будівництва моста на Поліцейській вулиці в період свого правління.
Новіков міст
У 1822 році в присутності генерал-губернатора Олександра Ланжерона та градоначальника Одеси таємного радника Миколи Трегубова в урочистій обстановці був закладений перший кам’яний міст. Він повинен був з’єднати дві ділянки вулиці Поштовій (нині вулиця Святослава Караванського, до 2024 року – Жуковського) над Карантинною балкою (спуск Левашевскій, Вакуленчука, а нині – Деволановський), що веде до порту. Міст будувався два роки і був відкритий в 1824 році, вже в «епоху Воронцова». Автором проекту став відомий одеський вчений, інженер Жюст Гаюї, а керував будівництвом не менш відомий архітектор і будівельник Олександр Дігбі.
Свою назву міст отримав на честь популярного в Одесі підприємця Іллі Новікова, який не тільки активно ініціював будівництво, а й виступив як підрядник. Новиков, безумовно, переслідував особисті інтереси: неподалік, на вулиці Канатній, перебувала належна йому канатна фабрика, яка через перекинутий над балкою міст отримувала найкоротшу зручну дорогу в центр міста.
Одряхлілий за неповних два століття активної експлуатації міст Новикова був реставрований в 2009 році.
Сабанеїв міст
Сабанеїв міст, через який можна пройти-проїхати з пишної Європейської (до 2024 року – Катерининської) площі на тиху і затишну вулицю Гоголя (колишню Надеждинську). Є однією з найстаріших одеських споруд цього типу, поступаючись по старшинству тільки Новікову мосту, який був побудований ще при графі Ланжероні. Крім того, обриси кам’яного трьохаркового Сабанєїва мосту давно полюбилися кіношникам. Прольоти моста і Військовий спуск, над яким він перекинутий, стали натурою для безлічі фільмів – починаючи від старого “Бені Крику” 20-х років, до “Золотого теляти”(сцена з протигазами).
Благородством обрисів з ним міг зрівнятися і в чомусь перевершити старий кам’яний Строгановський міст (по Грецькій вулиці), який, на жаль, вже втрачений – після реконструкції замінений на безликий залізобетон.
Хто ж такий Сабанеєв і чому його не варто плутати з Сабанським, на честь якого названий один з одеських провулків? Іван Сабанеєв – генерал, учасник бітв, освічена людина і товариський аристократ. З 1816 року проживав в Одесі, володіючи будинком за адресою Надеждинська (Гоголя), 10. Чотири важких поранення на полях битв давали про себе знати, генерал на півдні лікувався і відпочивав від ратних справ. Володів великим зібранням книг, значну частину якого подарував публічній бібліотеці. На знак заслуг генерала перед містом і імперією, при будівництві моста через Військову балку йому було присвоєно ім’я Сабанеєва. Таке рішення озвучив сам генерал-губернатор Воронцов, який також пройшов військовий шлях і теж відомий меценат.
Міст будували вже після смерті Сабанеєва, з 1831 по 1836 роки, автором проекту став інженер Самуель Уптон. Зросійщений англієць, він став зватися в Росії Самуїлом. Відомо, що Воронцов, який провів дитинство і отримав виховання в Англії, віддавав перевагу всьому британському – архітектурі в тому числі. В обрисах моста десь можна побачити схожість зі старим Вестмінстерським мостом Лондона. До речі, при будівництві Потьомкінських сходів одним з керівників теж був Уптон.
Будівництво мосту наткнулося на різноманітні технічні труднощі, проходило складно. Повідомлялося про появу тріщин. У 1866 році довелося провести реконструкцію. За радянських часів міст двічі перейменовували – на честь Карла Маркса і просто в “Північний”, але назви якось не прижилися.
Пішохідний міст, найвищий в Одесі, протягнутий над Військовим узвозом. “Тещин” – так назвала його міська легенда, про яку далі. Міст з’єднує два величні палаци – суворий і граціозний Воронцовський на Приморському бульварі і пишний неоготичний Палац Бжозовського на вулиці Гоголя. З мосту відкривається прекрасний вид на море, гавань і місто.
На відміну від сусіднього Сабанеїва, металева конструкція Тещиного моста – твір ХХ століття. Він був побудований в 1968 році за проектом архітектора Володимирської та інженера Кирієнко. Спочатку міст повинен був називатися Капітанським, або Комсомольським (так колись називався бульвар, що починається від Шахського палацу). Але в підсумку міст став “Тещиним”. За однією версією, через свою довжину (“довгий, як мова тещі”). За іншою, більш популярною, міст вирішив побудувати керівник обкому Михайло Синиця, у якого на того боку проживала улюблена теща. Так як ходити в обхід було далеко, то знадобився короткий шлях. Правда, родичі Синиці стверджують, що це вигадки, і до тещі ближче було добиратися через Міськсад. Так чи інакше, легенда про улюблені тещині млинці живе і далі.
Якщо трохи постояти на мосту, можна помітити, що він злегка вібрує, або, як кажуть фахівці, “грає”. Все через конструкції споруди: цілком із залізобетону, без проміжних опор, він гнучко витягнутий між двома схилами. Серед деяких студентів одеських вишів колись з’явилася традиція збиратися галасливим натовпом на Тещиному мосту і підстрибувати, як би намагаючись розгойдати. Хоча така забава нічим не загрожує, але, як кажуть, не намагайтеся повторити це вдома.
Ще одна, якщо так можна висловитися, “традиція”, яка часто пов’язана з високими спорудами в містах – слава “моста самовбивць”. Як найвищий міст в Одесі, Тещин отримав її від найвищого №2, Строгановського. Щоб звести її нанівець, міст обзавівся високою огорожею. А внизу хтось іноді в цілях психотерапії пише фрази на кшталт: “Не стрибайте, тут мілко”. Посміхайтеся, панове, життя таки так прекрасне.
Ну і остання традиція Тещиного моста. Ви будете сміятися, але в середині лютого тут відзначають День Тещі.
“Горбатий” міст
Побудований ще в 1890 році. Перший час називався Баронівським – на честь барона Унгерн-Штернберга, керівника побудови залізниці Одеса-Балта. Свою звичну назву отримав від характерної форми напівеліптичних металевих силових конструкцій.
На проїжджій частині мосту є рейки. Однак трамвай по мосту не ходив, а рейки були укладені для забезпечення жорсткості. Правда, деякі одесити стверджують, що нібито особисто колись їздили на трамваї через міст, але знайти підтвердження існування подібного трамвайного маршруту не вдалося. Кажуть також, що по опорних арках на початку минулого століття С.Уточкін проїхав на мотоциклетці. Легко повірити.
Генеральним планом розвитку Одеси передбачено знесення моста. Інформація про це з’являлася у пресі ще в 2008 р Його роль на себе повинен взяти інший міст, цього разу залізничний – над автомобільною дорогою, в 350 метрах на захід. Хоча цей міст давно вже побудований, але так і не відкритий офіційно для руху автомобілів під ним, а Горбатий використовується, як і раніше. Залишається сподіватися, що ніхто не стане зносити цю важливу пам’ятку Одеси.
Напів-міст Сікарда
Міст Сікарда — один із мостів, через Карантинну балку в Одесі, по вулиці Єврейській. Один із найстаріших мостів Одеси. Наприкінці 19-го століття частина Карантинної балки була засипана, відповідно ряд мостів втратили своє значення. Міст Сікарда перетворився на напів-міст — збереглася лише його частина.
Свою назву міст дістав від імені уродженця Марселя — Шарля Сікарда. Своє життя із Одесою Шарль пов’язав після відвідин міста на запрошення Армана де Рішельє. У 1807 році він дістав російське громадянство і потрапив на державну службу, певний час навіть займав посаду російського консула в Ліворно. Крім того він розпочав комерційну діяльність в Одесі, зокрема йому належав «Hotel du Nord» на вулиці Італійській. На ділянці вулиці Єврейської, прилеглій до мосту, знаходилася низка будинків, які належали саме Сікардові.
Після масштабної реконструкції Карантинної балки наприкінці 19-го століття частину балки до вулиці Єврейської засипано. Таким чином балка розпочинається саме в районі мосту Сікарда на вулиці Єврейській. На наш час зберігся лише один парапет мосту, із боку Карантинної балки, на перетині вулиці Єврейської і Деволанівського узвозу. Під мостом розташовані гаражі, які дещо підняті над балкою.
