Для багатьох – Одеса – це, в першу чергу, місто біля моря. Однак, не всім відомий факт про те, що значну частину площі міста займають парки і зелені зони. Тільки уявіть: у причорноморських степах, при майже повній відсутності дерев, за більш ніж двохсотлітню історію міста з’явилося стільки площ із зеленими насадженнями. Озеленення Одеси – це величезна праця, яка прикладена одеситами протягом декількох сотень років…
Нескладно здогадатися, що саджанці сюди потрібно було привозити. У далекі часи перших десятиліть існування міста їх доставляли морем – з Італії іта Франції, або на каретах – по суші. Одним з перших, хто ґрунтовно підійшов до проблеми озеленення Одеси, був герцог Де Рішельє, пам’ятник якому зараз на Приморському бульварі. Саме завдяки йому, з часом, Одеса стала містом акацій. Герцог спеціально замовляв дерева з Італії і Франції, щоб першим одеситам і гостям міста було приємно гуляти по вулицях. Крім того, дерева допомагали уберегти Одесу від піщаних бур.
Першими «зеленими» територіями в Одесі стали Міський і Дюковский сади. Влітку вони допомагали першим одеситам уберегтися від пекучего степового сонця, а взимку – від пронизливого вітру. Перший ботанічний сад був посаджений, коли місту було всього лише 25 років, тобто практично 200 років тому. У ті далекі часи він розташовувався в районі сучасного Лермонтовського санаторію. Зараз його можна відвідати на Французькому бульварі, але – за попереднім записом.
Темпи озеленення пішли значно швидше з появою водопроводу в Одесі. Сталося це в далекому 1873 році. Тоді він був найдовшим і високотехнологічним у Європі.
Сьогодні Одеса – це місто з безліччю дерев, скверів, бульварів. Територія всіх зелених насаджень становить 54 квадратних кілометра або близько чверті всієї території міста. Сьогодні, найбільші «зелені острівці» Південної Пальміри розташовані в Міському саду, Стамбульському та Грецькому парках, 6 парках культури та відпочинку, в Гідропарку в Лузанівці та в 26 скверах. А ще в місті є «Траса здоров’я», уздовж якої також розташовані зелені насадження, бульвари і вулиці. У спекотний літній день ви точно зможете сховатися під їх тінню…
Міський сад
Кожен, хто приїжджає до Одеси, знаходить можливість потрапити на знамениту Дерібасівську вулицю. А на Дерібасівській, в свою чергу, розташовується Міський сад або, як його називають мешканці міста – “Горсад”. Він був популярний серед одеситів в усі часи.
Історія Міського саду починається в далекому 1794 році. Тоді Фелікс Дерибас отримав ділянку під забудову будинку. Будинок він, звичайно ж, побудував, але так вийшло, що у нього залишилося дві десятини, тобто 2,2 гектара вільними від забудови. Він вирішив висадити на них дерева.
Для цього він замовив саджанці з Софіївського парку в Умані. Уявіть, яка була праця – привезти їх за 250 км на транспорті того часу! Дорога могла займати два-три дні! Однак, у продовж десятиліття сад був висаджений. Так як Феліксу Дерібасу накладно було самому утримувати сад, він передав його місту, а заодно і подарував будинок поруч з ним. Уявіть, наскільки було приємно сховатися влітку під тінню дерев від спекотного літнього сонця на колись приватної території! У ті далекі часи сад виглядав як невеликий лісопарк, тобто був ландшафтним парком англійського типу.
В кінці 20-х років XIX століття квартали теперішнього центру Одеси здобули престижу. Тоді ж була проведена реконструкція Міського або Казенного саду, як його тоді називали. У ті часи в Міському саду росло безліч акацій, які в ході історії міста, набули статусу одного з негласних символів Одеси. Остання реконструкція саду завершилася в 2007 році.
В Одеському Міському саду є ряд пам’ятників – Л. Утьосову та С. Уточкіну. Також в саду можна побачити скульптурні композиції «Лев і Левиця», «Одеський час», «Дерево кохання» та «Дванадцятий стілець». У літню пору, вечорами, в Міському саду працює світло-музичний фонтан. Також в саду існує спеціальна система зрошення, яка щодоби, о другій годині ночі, здійснює полив зелених насаджень. Влітку Міський сад рясніє яскравими фарбами дерев, трави і звичайно ж всіляких квітів, а у вихідні – грає оркестр.
Стамбульський парк
Не так давно на Приморському бульварі було відреставровано парк, який з 2013 року носить назву Стамбульський. Свою нинішню назву він отримав на честь міста-побратима.
Приморський бульвар і його схили обживали ще за часів стародавніх греків – дві з половиною тисячі років тому. Важко повірити, але в перші десятиліття після захвату Хаджибея та перейменування його в Одесу, на території нинішнього бульвару та його схилів були військові території. Тут розташовувалися казарми, а також найбідніші хижки і міське звалище.
Планомірне озеленення схилів бульвару почалося тільки у 70-і роки XIX століття, тобто через 50 років після заснування самого бульвару. У ті далекі часи вони називалися нижньою частиною Миколаївського бульвару. У радянський період, вся територія схилів називалася Піонерським, а потім Місячним парком. Першу радянську назву схили отримали від Воронцовського палацу, який тоді називався Палацом піонерів. Під кінець XX століття територія схилів занепала.
У 2013 році Стамбульський муніципалітет виділив кошти (1,5 мільйона доларів США) на реконструкцію частини схилів бульвару на території від Потьомкінських сходів до будівлі Одеської мерії. Подарунок Одесі був зроблений на честь двадцятої річниці побратимства Одеси і Стамбула. 26 травня 2017 року відбулося урочисте відкриття Стамбульського парку. У цей же день завершилася реставрація й Потьомкінських сходів.
Сьогодні площа парку становить більше двох з половиною гектар. Клумби нагадують національний турецький орнамент, а доріжки встелені гравієм. На центральній площі парку розташований корабель з прапорами України і Туреччини, а також фото, на якому відображений парк до та після реконструкції….
Грецький парк
Якщо йти по Приморському бульвару в сторону Воронцовського палацу, можна внизу побачити Грецький парк. Його відкриття відбулося 2 вересня 2018 року. Свою назву парк отримав завдяки численній грецької діаспори, місце якої в історії розвитку міста важко переоцінити.
Грецький парк усіяний деревами, під якими можна сховатися від пекучого літнього сонця. Його віддаленість від суєти Приморської вулиці та порту, а також від тих, хто прогулюються на Приморському бульварі дозволяє приємно провести час та відчути себе, як би, в іншому світі.
У 2018 році в парку був відкритий центральний його елемент – фонтан «Початок початків». Його автором став відомий Одеський скульптор Михайло Рева. Творець фонтану стверджує, що основними мотивами для створення фонтану стали біблійні й античні сюжети. Влітку можна побачити, як вода стікає і ніжно омиває образи чоловіка та жінки.
Центральний парк культури та відпочинку імені Т.Шевченко
Офіційно він був заснований в 1875 році і називався Олекснадровським. Однак розвиток цієї території, як парку почалося задовго до цієї події.
Ця зона частково входила до складу турецького Хаджибея. Після взяття Хаджибея тут з’явилася земляна Хаджибейська фортеця, а турецька була зруйнована. Це укріплення було земляним і розташовувалося якраз на території нинішнього парку імені Т. Шевченка. Той самий курган, на якому встановлена Олександрівська колона і був одним з бастіонів Хаджибейської, пізніше – Одеської фортеці. Після скасування Одеської фортеці, шматок її території фактично відійшов до карантину і став його “пасажирською частиною”. Кажуть, що в парку знаходиться кріпосна стіна, проте це не так. На території парку розташовується карантинна стіна, а сама фортеця була земляною.
Тут же, за даними Р.А. Шувалова, добутих з архівних справ, відбувалися таємні поховання окремих державних злочинців, страчених в Одеському тюремному замку і на Скаковому полі, зокрема – народовольців.
Ще до заснування парку тут була дача Ланжерона. На ній влаштовувалися гуляння, де можна було купити масу всякої смачної всячини. Під час гулянь виділялися, скажімо так, “етнічні гуртки”, тобто в одному балагані збиралися німецькі майстри, співали свої пісні під гусла, пили пиво; в іншому – італійські моряки і рибалки співали під гітару і пили якусь кьянті; в третьому – танцювали грецькі дрібні торговці, прикладаючись до кіпрської мастиці, і т. д.
Розбити парк в околицях старої фортеці надумали ще на початку 40-х років ХІХ століття. Починання це заглохло, як і сад, що утворився мало не стихійно. Тобто, дерева тут все ж посаджені були, проте, ніякого догляду за ними не спостерігалося. Проте, місцевість, що поросла деревами і кущами, отримала назву Кріпосного саду. Цілком дикий, він частенько служив притулком для різного роду підозрілих осіб.
Нова історія парку почалася з ідеї, чітко сформульованої молодим і діяльним міським головою Г. Маразлі, який запропонував влаштувати не просто міський парк, а парк справді елітарний. Цієї пропозиції передувала наступна історія. У 1874 році одесити бідували у зв’язку з неврожаєм і суворим застоєм в торгівлі. Криміногенна ситуація склалася така, що гірше нікуди. І тоді міська дума асигнувала 10 тисяч рублів, щоб підшукати якесь заняття для бездіялих робочих рук. Оскільки ніякої кваліфікованої роботи міська управа запропонувати не могла, було вирішено прокласти широку дорогу з міста до місця громадських гулянь і купань на дачі “Ланжерон”. Навесні того ж року 300 землекопів приступили до справи: вони нівелювали фортечні вали, засипали рови і т. п. Але коли робітники наблизилися до порохового погребу Люблінського полку, його командир заявив, що накаже стріляти, якщо дистанція зменшиться до 50 кроків, тобто стане діяти так, як і наказує статут. Почалися переговори, в результаті чого льох був перенесений на безпечну відстань, причому всю перебудову прийняло на себе місто. Прокладка траси продовжилася, успішно завершилася, і таким чином місто без єдиного пострілу захопило стару Хаджибейську фортецю для громадського користування.
Ось тоді-но Маразлі і запропонував влаштувати тут міський парк, а з огляду майбутнього відвідування Одеси імператором просити його величність про найменування цього парку Олександрівським. Був складений детальний план, а на одному з фортечних валів побудований розкішний царський павільйон (на місці якого згодом спорудили колону), куди монарх і в’їхав в своєму екіпажі 7 вересня 1875 року. Імператор дав згоду і власноруч висадив молодий дубок у головного бастіону колишньої фортеці.
У парку, в середині 1890-х років була влаштована одна з перших в Одесі демонстрацій новомодного тоді “сінематографа“. Тут же влаштовувалися найбільш розкішні феєрверки. Коротше кажучи, це було місце відпочинку переважно аристократії та солідних купців.
Олександрівський парк – колиска численних видів спорту в Одесі. Мало не з самого заснування хутора Ланжерон тут, наприклад, тренувалися в стрільбі по мішенях одеські любителі полювання. У парку багата людина на прізвище Лашков влаштував каток на роликових ковзанах з асфальтовим покриттям і електричним освітленням. Сталося це в далекому 1856 році.
До нашого часу в парку збереглася будівля трамвайної станції 1910 р. (архітектори – А.Б. Мінкус і Л. Бєлкін).
Примітним місцем Олександрівського парку і надзвичайно привабливим для молодих людей того часу було так зване «Чорне море». «Колись у цьому Олександрівському парку, що висить над трубами і щоглами порту, батьки міста з педагогічною метою ознайомити населення з вітчизняною географією придумали спорудити невеликий ставок в формі Чорного моря. У точній відповідності з картою викопали калошеобразну яму. … Якщо сама яма вже обсипалася і втратила найменшеу подобу Чорного моря, то її завсідники міцно зберегли за собою прізвисько «чорноморців».
Окрема сторінка історії Олександрівського парку – Фабрично-заводська, художньо-промислова і сільськогосподарська всеросійська виставка, що проходила на його території в 1910 – 1911 роках під егідою одеського відділення Імператорського російського технічного товариства і Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії та привернула багато сотень найавторитетніших експонентів з усіх кінців імперії. Між іншим, основна частина цієї виставки розташовувалася якраз в улоговині, згодом пристосованої під стадіон ЧМП.
Досить сказати, що до відкриття виставки був приурочений пуск першої в Одесі лінії електричного трамвая, маршрут якого проходив з парку в місто через Строгановський міст і був здійснений “Анонімним бельгійським товариством”. Під час проведення цієї виставки в парку працював рухомий тротуар. Всього на виставці було представлено 1440 експанатів. Для парфумерної фабрики «Ралле» був привезений з Москви павільйон в стилі рококо, а з Польщі доставлена будівля, в якої розмістилася електростанція, що постачала на виставку електрику.
Парком імені Т.Г. Шевченка він став 30 квітня 1920 року, згідно з постановою міськвиконкому.
Вперше стадіон ЧМП був побудований в 1936 році і з яким пов’язані імена багатьох відомих спортсменів.
На місці передбачуваного ставка, був збудований Зелений театр, дуже популярний у публіки в 1950-60-х гт. З театром пов’язані імена відомих тоді артистів: Л. Утьосова, О. Лунгстрема, Е. П’єхи, А. Райкіна, В. Ободзінського, Тарапуньки і Штепселя, М. Водяного та ін.
На території парку встановлено ряд пам’ятників: Алея Слави з похованнями учасників визволення Одеси і пам’ятником Невідомому матросу,. У різні роки були відкриті пам’ятник Воїнам-афганцям і пам’ятник Загиблим морякам. Пам’ятник Кобзарю було встановлено у 1966 році.
Колесо огляду було відкрито в 2011 році. Там же знаходиться комплекс атракціонів. Колесо увійшло в список найвідоміших коліс огляду Європи, воно є найвищим в Україні та однією з головних визначних пам’яток Одеси.
А в 2017 році, до Дня міста, в парку було відкрито скейт-парк для ролерів і велосипедистів-екстремалів. Новий спортивний майданчик розташований між стадіоном “Чорноморець” та алеєю Капітанів (до 2023 року – Суворовською алеєю). Майданчик складається з чотирьох рівнів споруд для виконання трюків і екстрим-катання на роликах, скейтах та велосипедах.
Дюковський сад
Кожен, хто хоч раз був в Одесі, знає про пам’ятник Дюку на Приморському бульварі. Мало хто чув, що недалеко від знаменитого оперного театру на будівлі було встановлено меморіальну дошку герцогу і, напевно, тільки Одесити знають про Дюковский сад. Він розташовується на кордоні знаменитої Молдаванки та Слобідки. Це найперший парк Одеси.
Коли Герцог Де-Рішельє керував містом і краєм, він розпорядився висадити у себе на дачі дерева, замовлені ним з італійських земель і Франції. Відбувалося це в 1810 році. Місце для розпланування парку було вибрано невипадково: на території сучасній жвавій Балківській вулиці, ще до середини 60-х років XX століття, протікала невелика річка. Перед від’їздом герцог заповідав парк Стемпковському – своєму ад’ютантові. Через 12 років сад передали місту.
У ті далекі часи це була, практично, околиця Одеси. У парку збирався різний чесний і нечесний люд. Незважаючи на це, на території Дюковського саду були сходи, фонтани і альтанки для приємного проведення часу. Під час градоначальства Григорія Маразлі, в парку був влаштовані атракціони для дітей бідних районів Молдаванки та Слобідки.
За радянських часів парк також процвітав. На його території влаштовувалися ярмарки і проходили виставки досягнень народного господарства. У Дюківському саду знімали сцени фільму «Весна на Зарічній вулиці» (1954). Це був один з перших фільмів Одеської кіностудії, який вона зняла самостійно.
З розвитком льодового спорту в Одесі та з появою школи фігурного катання, зросла потреба в його популяризації серед одеситів. Для цього був влаштований льодовий палац «Морозка». Він був першим у місті. Були прокладені спеціальні труби, по яких надходила охолоджуюча речовина для катка. У парку працював фонтан, а в літній час, вечорами, показували кіно.
Занепад парку припав на останнє десятиріччя XX століття. Павільйони для виставки були частково зруйновані, а частково занедбані. Однак більярдна продовжувала функціонувати. Вона стала місцем, до якого, напевно, будуть водити «кримінальні екскурсії» в недалекому майбутньому. У більярдну тоді приходили приємно привести час авторитети лихих 90-х років. Зараз, звичайно ж, біля неї спокійніше, але дух тих лихих років все одно залишається.
Також у парку є будинок, де до сих пір можна зустріти привід, і кого ви б думали? Самого Дюка Де-Рішельє! Це саме той будинок, в якому він жив, коли приїжджав в свою заміську дачу. Однак і вона закинута.
Дюковский сад є пам’ятником садово-паркового мистецтва. У парку розташовується ставок. Є проекти по його благоустрою, проте відновлення парку зараз залишається предметом майбутніх здійснень…
Дендропарк “Перемога”
Між Аркадією та центром міста, паралельно Французькому бульвару розташовується жвавий проспект Шевченка. Ближче до його закінчення, тобто до площі Десятого Квітня можна згорнути і опинитися в парку. Сьогодні він називається Дендропарк «Перемога».
Раніше ця територія зовсім не була схожа на сучасний проспект. Уявіть, до кінця 50-х років XX століття ця місцевість була околицею міста. Тут були найбідніші будиночки. За спогадами старожилів, місцевість майбутнього парку взагалі служила звалищем. Вона була поцяткована численними ярами і вибоїнами. На час заснування парку місцевість потребувала повної реконструкції.
У далекому 1960 році офіційно був відкритий парк. Його заснування було приурочено до 90-ї річниці народження В.І. Леніна. Спочатку він і називався в його честь. Через кілька років парку привласнили теперішнє ім’я.
На території дендропарку «Перемога» розташовується штучний прут з містками і острівцями. З боку площі Десятого Квітня тягнеться алея, висаджена на честь міст-героїв. Її висаджували відомі діячі того часу. Серед них були і космонавти Биковський та Шонін.
Відразу після свого заснування парк став улюбленим місцем не тільки для прогулянок одеситів, але і для представників кінематографа. На його території знімали фільм «Пригоди Електроніка».
Повертаючись до парку, не можна не упомінути про його реконструкцію. Вона мала місце у кінці 2000-х років.
Сьогодні парк, як і раніше – улюблене місце для прогулянок як серед одеситів, так і серед гостей міста. Одним з головних елементів парку є фонтан. Він розташовується у ставку. У ньому також можна побачити різних качечок, закоханих лебедів та навіть черепах. У ставку також плавають карасики. Однак старожили згадують, що тут були і щуки. У парку є навіть свій Одеський Стоунхендж. Раніше це був літній театр, який в 90-і роки занепав. І тепер Одесити жартують, що він такий же занедбаний, як і стародавній пам’ятник у Великобританії.
Куток старої Одеси
У місті функціонує понад сорок музеїв. Однак один з них ви не зустрінете на карті міста, хоча він і розташований в безпосередній близькості від Приморського бульвару. На його території експонати можна не тільки чіпати, але і стояти на них. Його назва – «Куток старої Одеси».
Імпровізований музей розташовується під відкритим небом на самому початку перетину вулиці Гоголя з бульваром Військово-морських сил (до 2024 року – Жванецького), неподалік від знаменитого Тещиного моста. Музей під відкритим небом був заснований в 70-і роки XX століття. Ідею його створення висловили журналісти газети «Вечірня Одеса», хоча щось подібне планували зробити ще за 50 років до його появи.
Сьогодні на території «Кутка старої Одеси» розташовуються об’єкти, які символізують ХІХ сторіччя у місті. Чому тут написано, що в музеї можна стояти на експонатах? Це – чистісінька правда! Якщо зайти на територію «Кутка», ноги відразу потрапляють на бруківку, у якої дуже цікава історія…
На території музею є колодязь, який колись знаходився в одному з Одеських дворів. У нього дуже незвичайна будова та вкрай дивний принцип роботи. Тут можна побачити невеликий дерев’яний місток. Його ще називають мостом закоханих. Багато пар люблять на ньому фотографуватися. Тут приємно провести час в літній альтанці. Колись в ній було кафе, але зараз вона відкрита для вільного входу.
«Куток старої Одеси» обладнаний деякими елементами декору. У самому його початку розташовується скульптура скорботної діви. Вона була взята з першого християнського цвинтаря, на місці якого зараз розкинувся Преображенський парк. За містком закоханих розташовується міфічна істота грифон, який покликаний охороняти весь цей труд рук людських.
Перед імпровізованим музеєм розташовується улюблене місце закоханих пар, а особливо молодят. Це пам’ятник серцю. Він був зібраний із замків, які вішали молодята на перилах знаменитого Тещиного моста. Згодом їх стало так багато, що було побоювання обвалу моста. Тому їх вирішили демонтувати та встановити як окремий арт-об’єкт.
Прогулюючись мальовничою вулицею Гоголя або візитною карткою Одеси – Приморським бульваром, неодмінно зайдіть в цей чудовий куточок. Адже він – нагадування про ту Одесу, яка безповоротно пішла в історію…
У 2018 році завершилася реставрація «Кутка старої Одеси».
Преображенський парк
У центральній частині міста розташовується найвідоміший ринок в місті – звичайно ж це легендарний одеський Привоз! Однак мова зараз піде не про нього. Поруч з Привозом розташовується Преображенський парк. Він знаходиться на кордоні легендарної Молдаванки, історичного центру міста та Сахалінчика. Він був організований в 1933 році на місці Першого Християнського кладовища.
На старому кладовищі були поховані видатні жителі дореволюційної Одеси. Серед них: архітектор Ф.К. Бофо, Фелікс Де-Рибас, Віра Холодна та багато-багато інших. Після революції кладовище поступово почало занепадати. Могили залишалися покинутими і в 1931 році було видано офіційну постанову про знесення кладовища та організації на його місці парку Іллічівського району.
Були встановлені ряд скульптур. Біля стадіону, ближче до вулиці Мечникова, з’явилася скульптура льотчиці, так як жінка за штурвалом літака тоді вважалася дуже почесною професією. Після війни, з відновленням міста, почали відроджувати й парк. Вже в 1950 році на його території влаштовували покази моделей юних техніків. Пізніше в парку з’являється тир. Влітку на його територію приїжджав Чехословацький Луна-парк.
У 1995 році парк був перейменований у Преображенський. У 1998 році його територія стала меморіальною. Це положення забороняє будувати що-небудь на території парку, крім його облагородження та скульптур.
У 2014 році у парка починається нове життя. Був прийнятий план по його реконструкції. За ці роки було зроблено чимало. Широкі доріжки парку обклали плиткою. Був відреставрований вхід. Повинен з’явитися меморіальний музей та експозиція скульптур. Також повинен бути створений комп’ютерний інформаційний комплекс. Незважаючи на незавершеність парку, по ньому все одно приємно гуляти в будь-яку погоду.
Гидропарк “Лузанівка”
За історичним районом “Пересип” розташовується гідропарк «Лузанівка». Він є початком наймолодшого району міста – селища Котовського. До речі, до недавнього часу, в документах, парк називався також як і селище.
Свою нинішню назву він отримав на честь Фоми Лузанова. Він є засновником гілки роду Лузанова. Його представники проживають в Україні, Німеччині та росії.
На початку XX століття, на місці майбутнього парку, розташовувався хутір Лузанова. Тоді ця територія була передмістям Одеси. Маєток розцвів, коли в його володіння вступив Михайло Лузанов. Уявіть, навіть під час революції у нього були плани з облаштування території та створення морського й лиманного курорту. За задумом Михайла Лузанова, для відпочиваючих на території повинен був розташовуватися парк. Спеціально для цієї мети, в кінці 1918 року, Лузанов заснував акціонерне товариство. За планом, на території курортного комплексу повинен був з’явитися першокласний готель і оздоровчий центр з читальним, музичним і конференц-залами. Також до курортної зони були прокладені маршрути поїздів та невеликих пароплавних катерів від центру Одеси. Для цих цілей сім’я Лузанова пожертвувала 3 млн рублів, тобто 30 млн. доларів США в перерахунку на сучасні гроші. Після приходу більшовиків проект, природно, був зупинений. У 1924 році недалеко від парку був організований дитячий табір «Молода гвардія». Зараз це дитячий реабілітаційний центр з однойменною назвою.
Територія дореволюційного курорту знайшла другу популярність після створення селища Котовського в 1965 році. Основною причиною послужила близькість до пляжу та району, який розростався. Згодом його популярність тільки зросла. На території пляжу з’явилися будиночки для літнього відпочинку, в яких туристи можуть зупинитися і насолоджуватися морським повітрям та парковою зоною.
У 2011 році була проведена реконструкція парку. З’явилося окреме місце для любителів інтелектуальних настільних ігор. Для тих, хто віддає перевагу активному відпочинку встановили спортивний майданчик. Через три роки було проведено реконструкцію центральної алеї парку.
Сьогодні територія гідропарку «Лузанівка» – пам’ятник садово-паркового мистецтва. Тут можна здійснювати неспішні прогулянки і насолоджуватися морським повітрям. Також в парку є два спортивні майданчики, на яких можна грати в пляжні види спорту – в тому числі, волейбол і навіть регбі. На майданчиках встановлені модульні трибуни, які легко розібрати, в разі потреби. У літню пору парк повний туристів, які неспішно прогулюються або поспішають сховатися під деревами від палючого зенітного сонця.
Парк культури та відпочинку імені Марка Твена
У районі «Черемушки» розташовується невеликий, але дуже затишний парк. До 2024 року він був названий на честь письменника Максима Горького. Частина його життя безпосередньо була пов’язана з містом.
Цей парк – один з наймолодших в Одесі. Він, практично, ровесник району «Черемушки». Парк був відкритий в далекому 1973 році. У той час район бурхливо розвивався. На Черемушках з’являлося безліч житлових будинків, і потреба в парку культури зросла як ніколи.
Важко повірити, що на початку XX століття місце майбутніх Черемушек ніяк не було схоже на його нинішній вигляд. У ті далекі часи це була заміська місцевість. На її території розташовувалося стрільбище, де вправлялися у снайперському мистецтві дореволюційні солдати та офіцери. У скорботні роки окупації район отримав сумну славу. Під час «господарювання» румун в Одесі, тут проходили масові розстріли єврейського населення. На згадку про ті страшні роки у парку було встановлено пам’ятник.
В кінці 50-х років у колишнього стрельбіщного поля починається нове життя. Тут розгорнулося масове житлове будівництво. Через 15 років після обживання району створили парк. Однак перші дерева були посаджені ще за 12 років до його заснування.
На початку 80-х років у парку з’явилося кафе в літаку. У перші дні його існування Одесити стали говорити, що в парку було крах літака. Уявіть, наскільки було незвично посидіти в такому закладі. Проіснувало кафе більше 10 років. У 90-ті в ньому сталася пожежа та літак був демонтований.
В кінці 2000-х років парк ще більш змінився. Була проведена його реставрація. Сьогодні парк повністю виправдовує переклад з латині – обгороджене місце. Його територію обрамляє залізна огорожа. Цей парк – єдиний обгороджений в місті.
Сьогодні в парку затишно прогулятися у будь-який сезон. Він популярний не тільки серед жителів Черемушек, але й житлового масиву Таїрова. Уявіть, щоб потрапити у парк людям потрібно проїхати всього лише 15-20 хвилин!
Особливо у парку цікаво дітям, так як в ньому розташовується безліч різних атракціонів та є спортивні майданчики. Одним з найпопулярніших місць парку є територія поруч з кінотеатром, де знаходиться найбільша кількість атракціонів. Напевно, найголовніший з них – це дитячі електричні машинки. У парку є безліч кафе. Також на його території розташовувся пам’ятник Максиму Горькому. У 2025 році його прибрали.
Тільки уявіть: на невеликій території парку можна нарахувати понад 6000 дерев! Прогулюючись по його території можна побачити ялину блакитну, червону горобину, ельчатий дуб, залізняк і безліч інших представників флори
У 2024 році, під час голосування щодо зміни топонімічних назв у рамках декомунізації та усунення символів імперського минулого, одесити підтримали перейменування парку Горького на парк Марка Твена.
Парк на Старосінній площі
Неподалік від залізничного вокзалу розташована автостанція. Вона знаходиться на Старосінній площі, а поруч є затишний сквер, де в тіні дерев можна відпочити й відчути прохолоду літнього вітру.
Однак площа та сквер не завжди були такими привабливими і радували одеситів і гостей міста.
На зорі існування Одеси сюди приїжджали селяни і продавали продукти та худобу. Тільки уявіть, як же було важко торгувати взимку на площі, яка була відкрита всім вітрам! До 80-х років ЧШЧ століття площа стала неофіційним кордоном між центром і районом під назвою «Сахалінчик». Неподалік від Старосінної були будинки, в яких жили засуджені, очікуючи виснажливу каторгу на далекосхідному півострові Сахалін. Тут жила й одна з найвідоміших шахрайок – Сонька Золота Ручка.
У 90-ті роки XIX століття на площі з’явилися два леви, які збереглися до наших днів. Їх створив талановитий скульптор Йосип Мормоне. Уявіть, коли йому було лише 16 років, він вже вступив у Одеське малювальне училище. За легендою, молодий чоловік захотів, щоб під час створення скульптури на площі був справжній лев. Так і вийшло. Привезли лева в клітці, а одесити ходили на нього подивитися.
Сімдесят два роки, з 1923 по 1995 роки, площа та сквер називалися на честь дати 9 січня. В цей день в далекому 1905 році була розігнана демонстрація робітників в Петербурзі й почалася перша революція 1905-1907 років.
На початку 2000-х років площа й сквер знаходилися у занепаді: нерівний тротуар, вечорами було відсутнє освітлення. По скверу краще було взагалі не гуляти в темний час доби. Площа, а особливо сквер, притягували, як магніт, різних підозрілих осіб…
У 2017 році була завершена реставрація площі та скверу. Територія була повністю оновлена і перетворена! У сквері з’явилося освітлення та лавки, відреставровані знамениті леви. На площі з’явився фонтан з дельфінами, а вся вона була встелена тротуарною плиткою. Замість кіосків з’явилися сучасні торгові павільйони.
Крім того, Старосінна площа має значення й великого транспортного вузла міста. Як і в минулі часи, тут розташовується кінцева зупинка трамваїв під номерами 13, 26, 27 і 31. Також звідси можна дістатися і в центр міста на трамваях №3 та №10. Зі Старосінної площі громадський транспорт відправляється з кінця XIX століття, тільки тоді це були паровички, які везли людей до дач у моря.
У процесі реставрації площі було зведено будівлю автостанції, з якої можна добратися не тільки в найвіддаленіші куточки Одеської області, а й по всій Україні та в країни Близького Зарубіжжя.
Парк Савицького
За легендарною Молдаванкою розташовується район під назвою «Дальні Млини». В його межах є парк Савицького. До недавнього часу він називався парком Ленінського комсомолу. Сьогодні парк оточують транспортні магістралі, що ведуть в центр, однак 150 років тому все було інакше.
У ті далекі часи на території майбутнього парку був пустир. Тоді це були володіння Григорія Савицького. Він був організатором медоваріння, винокуріння та пивоваріння в нашому місті. За фахом був інженером-технологом. Продукція заводів удостоювалася почесних нагород на різних виставках в імперії.
У кінці 60-х років XIX століття Григорій Савицький вирішив посадити декоративний сад у своєму хуторі та назвав його Савицьким. На його території виростало безліч видів плодових дерев. Також були альтанки для тих, хто прогулюється. Уже в ті далекі часи на території майбутнього парку був ставок. Це можна бачити на картах 1864 року, які відображають план хутора Савицького.
У дореволюційній Одесі район Дальніх Млинів, якщо і не був околицею, то наближався до неї. Тому на його території існувало благодатне середовище для розгулу злочинності. Це не минуло й володіння Савицького. Регулярно на території парку відбувалися ті чи інші події кримінального характеру.
У 1950 році було прийнято постанову про відродження території та заснування парку Ленінського комсомолу. Як і сто з гаком років тому, так і за часів не настільки віддалених, в парку розташовувався ставок. Біля нього були облаштовані вишки для пірнання. Одесити згадують, як у ставку навіть можна було кататися на човнах. Як і в багатьох парках, тут був свій літній кінотеатр, а по вихідним влаштовували танці. З 1984 року сад Савицького є пам’ятником садово-паркового мистецтва.
До початку XXI століття парк занепав. В середині 2000-х років на його території встановили скульптури радянської епохи та перенесли пам’ятник В.І. Леніну з Куликового поля. Під час політики декомунізації, що проводиться з 2014 року, всі скульптури були прибрані, а пам’ятник демонтований. Були проекти по осушенню ставка. В одній частині ідею практично вдалося втілити в життя, однак на місці ставка зараз іноді виникає невелике болото.
“Траса Здоров’я”
Якщо пройти по парку Шевченка в бік моря, можна потрапити на пляж Ланжерон. Від нього починається “Траса здоров’я”. Її спроектували ще в кінці 1970-х років минулого століття. Спочатку дорога служила екстреною магістраллю: в разі непередбачених ситуацій вона повинна була допомогти швидко потрапити в Аркадію, минувши при цьому міські проїзди. Відкриття траси було неможливо без уполажіванія схилів, яке було проведено в кінці 50-х – початку 60-х років 20 століття. Для цих цілей була організована масова висадка дерев. Зараз “Траса Здоров’я” простягається між рядами могутніх дерев.
Свою назву магістраль отримала не випадково. У 2007 році по ній було повністю заборонено рух автотранспорту. Зараз по трасі пересуваються тільки велосипеди та електромобілі. Її довжина складає більше п’яти з половиною кілометрів. По ній можна неспішно прогулюватися, а можна і пробігтися і, звичайно ж, проїхати, але по обладнаній велосипедній доріжці. На всьому її протязі траси встановлені лавки, на яких можна відпочити і відволіктися від міської суєти. По маршруту затишно розташовані спортивні майданчики, де одесити і гості міста можуть стежити за своєю фізичною формою. У поєднанні з морським повітрям, насиченим йодом, і зеленою зоною – ефект від вправ посилюється багаторазово. У літню пору, уздовж траси відкриваються невеликі кафе, які пропонують легкий перекус.
Не так давно були озвучені плани по продовженню траси від Аркадії до 16-ї станції Великого Фонтану. Для їх здійснення створено пішохідну естакаду в районі 10-ї станції Великого Фонтану.
Одеська «Траса Здоров’я» є улюбленим місцем відпочинку для жителів і гостей міста, особливо в літню пору.
Парк імені Лесі Українки
Сквер заснували у 1950 році. Тоді ж йому й дали назву Космонавтів – типову для багатьох вулиць і зелених зон того часу. Варто зазначити, що раніше зелену зону іменували сквером, зараз же на вході є табличка з використанням слова «парк». А у 2025 році, рішенням Одеської міської ради парк перейменований на честь Лесі Українки.
На території парку розташований Свято-Троїцький Храм, куди можуть прийти помолитися всі охочі. На цьому місці до революції 1917 року знаходився Центральний військовий храм Одеси. Пізніше його зруйнували і побудували літній кінотеатр «Супутник». Після розпаду Радянського Союзу будівлю реконструювали і з 1997 року стали проводити в ній богослужіння. Перед храмом стоїть хрест із розп’ятим Ісусом Христом.
З часом і через недогляд територія почала занепадати. Її все ж таки упорядкували у 2012 році. А на честь цієї довгоочікуваної події встановили пам’ятний камінь з ім’ям тодішнього мера міста. Під час реконструкції було зроблено багато: проклали водогін, запрацював фонтан, з’явилися доріжки та лавки, висадили квіти. Для любителів настільних ігор встановили альтанку. Однак до дитячого майданчика у 2012 році так і не дійшли. Його облаштували лише у 2019 році.
Зараз дітям є де погратися, а дорослі можуть потренуватися на вуличних тренажерах. Традиційно біля дитячих розваг у кіосках пропонують випити кави чи чаю. У парк часто приходять по воду, адже там є бювет. А ще в парку є великий критий стадіон «Ф.Л.А.Г.», де грають юні футболісти.
Камені можна вважати окремою визначною пам’яткою парку. Їх там дуже багато.
Ботанічний сад Одеського національного університету
Якщо йти по «Трасі Здоров’я» у напрямку Аркадії та піднятися в районі санаторію ім. В.Чкалова, ви потрапите до ще одного пам’ятника садово-паркового мистецтва – Одеського ботанічного саду. Це не тільки красиві та незвичайні дерева, а й науково-дослідний центр по акліматизації рослин, які нечасто можна зустріти в наших краях.
Найперший ботанічний сад був відкритий ще при графі А.Ф. Ланжероні в далекому 1819 році. Тоді він розташовувався в районі Лермонтовського санаторію. Після заснування університету в 1865 році було вирішено на його базі створити установу, яка поставила б на наукову основу розведення дерев та інших рослин у краї. Через два роки після появи ВНЗ, сад на його території було створено. Сьогодні це внутрішній дворик ОНУ ім. І.І. Мечникова, розташований між Пастера та Елисаветинською вулицями. Сад, як і університет швидко розвивався і поступово для розведення дерев стало мало місця. Вже через 13 років після його відкриття Ботанічний сад переводять на Малофонтанські хутори, сучасна адреса: Французький бульвар 87.
В середині 90-х років XIX століття сад хотіли взагалі закрити. Була створена спеціальна комісія, яка різко засудила цю ідею. Тоді установа була єдиним науково-дослідним центром ботаніки в Північному Причорномор’ї. Спочатку 1920-х років сад також прийшов в занепад. Це було пов’язано із закриттям університету як пережитку буржуазного минулого. Однак у 1923 році сад запрацював знову. Уявіть, через рік ботанічний сад відновив зв’язки з іншими садами світу! Під час війни і окупації міста сад знову прийшов в занепад. Велика частина його колекції була зруйнована.
У 1948 році починається нове життя ботанічного саду. тоді він отримує свою третю адресу: Французький бульвар, 48-50. Саме на цій території нині проводять екскурсії всім охочим. Через 15 років після свого другого народження йому було надано статус пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Сьогодні на його базі навчаються студенти-біологи не тільки Одеси, а й Миколаєва, Херсона. Ботанічний сад відвідує понад 10.000 туристів щороку. Він носить ім’я академіка В.І. Лібського. Уявіть, скільки вражень можна буде отримати, відвідавши сад навесні, коли все цвіте і пахне, а влітку рослини радують око яскравими фарбами.
У 2024 році, підчас чергової ракетної атаки, російський агресор завдав значної шкоди ботанічному саду.
