Пляжі Чорноморського узбережжя великої Одеси
Пляжі Фонтанки
Курорт Фонтанка володіє великим рекреаційним потенціалом. Завдяки поєднанню моря й степу, повітря в зоні відпочинку благотворно впливає на органи дихання, серцево-судинну та нервову систему. Природні умови та клімат Чорного моря сприяють успішній кліматотерапії. Лікувальні ресурси в зоні відпочинку Фонтанки на Чорному морі – морське повітря і морські купання.
Пляжі в Фонтанці орієнтовані на охочіх до тихого і спокійного відпочинку на березі Чорного моря, далекого від міського шуму та метушні. Тут можна зупинитися з наметами, вночі слухати морський бриз, а вранці зустріти чудовий світанок.
Ще однією перевагою відпочинку на березі моря у Фонтанці є те, що пляж розділений камінням на маленькі бухти, завжди можна усамітнитися своєю компанією.
У Фонтанці функціонує один з найбільших торгівельно-розважальних центрів України – “Рів’єра”. За голосуванням відвідувачів, ТРЦ “Рів’єра” був визнаний кращим ТРЦ Одеси. Заняття до душі там собі зможе знайти кожен. Крім різних бутиків, у центрі працює боулінг, картинг, кінотеатр, більярд, Леопарк та гіпермаркет “Ашан”. Є розважальний парк на парковці з амфітеатром, мотузковим парком, басейном, фудкортом і спортивними майданчиками з метою створення унікальної зони відпочинку для містян і туристів.
Дикий пляж та ліс у Лісках
Якщо хочеться і на море, і у ліс – ласкаво просимо у Ліски! Тут атмосфера тиші й умиротворення, а повітря пахне морем, хвоєю, квітами та ягодами. Спочатку потуси у лісі, а потім біжи на дикі пляжі цієї місцевості. Вони тут – для ловців прекрасного, незайманого, такого собі позамежного. Тут хочеться валятися на піску та читати Хемінгуея «Острова у океані», слухати живу гітару та залишитися на все літо. Водоспади, маленькі бухти, гігантські валуни, струмочки, найчистіше море – все, що потрібно для ідеального проведення часу.
Заміські пяжі Крижанівки
Незважаючи на безпосередню близькість великого міста, відпочинок у Крижанівці не можна назвати активним. Навпаки, сюди приїжджають, щоб відпочити від міської метушні, розслабитися й побути наодинці з собою або своїми близькими. Навряд чи знайдуться відгуки тих, хто мріяв провести тут активну запальну відпустку. Крижанівка (Одеський район) начебто «дихає» умиротворенням та спокоєм: по вулицях неквапливо ходять відпочивальники, на пляжі розслаблено лежать туристи.
Проблем з харчуванням тут немає: безліч затишних кафе й ресторанів завжди раді зустрічати відвідувачів. І хоча тут немає розважальних закладів з живою музикою та дискотеками, місцеві кафе «зачіпають» своїм теплом та дружелюбністю. Багато закладів є «родинним бізнесом», що переходить від батьків до дітей, тому й кухня тут дуже смачна – результат багаторічного досвіду.
Втім, більшість готелів у Крижанівці пропонують своє харчування або ж надають можливість готувати самостійно. Житло тут дуже доступне, ціни буквально радують кількістю нулів! При цьому якість номерів дуже гарне: сучасні меблі, «свіжий» ремонт, гарний вид. Багато готелів та міні-готелів у Крижанівці пропонують безкоштовно пляжний інвентар: парасолі, шезлонги і рушники. У деяких можна попросити в аренду велосипед та проїхатися уздовж берегової лінії – помилуватися заходом або просто подихати морським бризом.
Крижанівка розташована на самому березі моря, деякі будинки стоять практично на березі. На будь-якому фото можна помітити, наскільки тут чистий і красивий пляж: блідо-жовтий пісок, свіжа зелена трава, синяво-чорне море.
Прибережна лінія не дуже широка, всього близько 40 метрів, але зате вона простягається на кілька кілометрів у сторони. Природа щедро обдарувала це місце розмаїттям барв, а невелике число відпочиваючих гарантує спокій та чистоту навколо.
Пляжі, парки та нічні клуби Лузанівки
Лузанівка – пляж, віддалений від центру міста, можна сказати, пляж «місцевого значення». Розташований за Пересипью, при в’їзді у великий одеський спальний район під назвою «селище Котовського» – він довгі роки був місцем відпочинку місцевих жителів. Але останнім часом і Лузанівка стає популярнішим, завдяки деяким своїм вигідним особливостям.
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Назва місцевість отримала від імені історичного власника, генерал-майора Фоми Лузанова, який прославився у війнах з Наполеоном і турками. Ще за часів Воронцова генерал-майору за вірну службу було подаровано 18 тисяч гектарів землі, поруч із Хаджибейським лиманом. Відомою і шанованою в Одесі людиною був онук Фоми Лузанова, Михайло, останній голова комерційного суду до революції. За задумами Михайла Лузанова, в його володіннях планувалося створити Одеську Рів’єру, проєкт, який зробив би з цієї частини одеського узбережжя другу Ніццу, райський куточок для відпочинку. Передбачалося інвестувати вісімнадцять мільйонів рублів золотом, хто знає, як виглядала б зараз Лузанівка – але, на жаль, ці грандіозні плани були порушені революцією. На початку ХХ століття Лузанов будує симпатичну садибу на горі над пляжем, проте скоро прийшли більшовики, і власнику з сім’єю довелося емігрувати. У садибі розташували табір юних комунарів, який потім став піонерським табором «Молода гвардія».
У 1927 році від Грецької площі до Лузанівки почав ходити трамвай (по маршруту №9), тоді пляж став більш популярним. Перш за все, він хороший своєю природністю – тут пологий берег, а значить не потрібно було спускатися по крутому обриву, як на більшості інших пляжів. Тут немає ні хвилерізів, ні пірсів, вода постійно прибуває нова, чиста (тоді як в інших місцях, за хвилерізами вода більше застоюється). Дно тут «дрібне», тому водичка завжди трохи тепліша, немає різкого перепаду глибини. А якщо на глибину забратися складніше – то і батькам з маленькими дітьми тут спокійніше. Крім того, тут немає огорож і парканів, що відокремлюють пляжні зони, можна пройти півтора кілометра у моря, не зустрівши перешкод. До всього іншого, ще одна перевага Лузановки – уздовж усього пляжу тягнеться парк, де приємно відпочити в тіні або влаштувати пікнік. За радянських часів сюди ходив катер по регулярної лінії «Одеса-порт – Лузанівка» – традиція, яку зараз намагаються відродити. Перебуваючи на катері, або просто стоячи на пляжі у Лузанівці, можна оглядати з боку моря центральну частину міста, порт і Морвокзал, Ланжерон.
СЬОГОДЕННЯ
Сьогодні у Лузанівці надається звичайний пляжний сервіс – шезлонги, душ, кабінки. Працює парк атракціонів для дітей. В останні роки Лузанівка помітно додала у плані розваг – тут багато кафе, ресторанів, літніх нічних клубів, міні-готелів (наприклад, великий гостинний двір «Будинок Павлових», клуби «Малібу», «Лимон», «Флорида», «Гольфстрім» ). Деяка альтернатива клубам пафосної Аркадії – як мінімум, поїсти і відпочити тут вийде на порядок дешевше.
Ланжерон. Першій пляж в Одесі
Ланжерон – історично перший з пляжів Одеси. В ті часи, коли Малий і Великий Фонтани були ще погано освоєні, а Аркадії як місця відпочинку не існувало – Ланжерон вже залучав любителів моря і сонця. Найближчий до центру міста, він став осередком дачного і пляжного життя, місцем вишуканих свят і вечірніх розваг…
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Перш за все, нагадаємо, що Ланжерон – не тільки пляж, але й людина. Граф Луї Олександр Андре де Ланжерон, француз, один із перших одеських градоначальників і генерал-губернаторів, може не такий знаменитий, як його колеги Де Рішельє, Де Рібас або Воронцов, але теж був оригінальною людиною та залишив слід в історії міста. Саме при ньому Одеса отримала статус «порто-франко», відкрився знаменитий Рішельєвський ліцей.
Ще у графа була дача на море, відразу за фортецею, де пізніше був розбитий Олександрівський парк (зараз центральний парк імені Шевченка). Тут влаштовувалися бали і гуляння для аристократичної публіки і багатих негоціантів. Грав оркестр, влаштовувалися розкішні феєрверки. Від тієї дачі зараз залишилася тільки красива арка на 6 прольотів, з написом “Ланжерон” (знаходиться біля спуску на пляж, за автомобільною стоянкою). Арка була побудована в 1830 році, за рік до смерті графа. Ланжерон заповів свою дачу місту, з умовою облаштування першого міського публічного пляжу. Ще якийсь час одесити за інерцією називали ці місця “дача Ланжерона”, потім просто – Ланжерон.
До проведення трамвая Ланжерон залишався єдиною популярною зоною пляжного життя, а перша лінія “конки” (кінно-залізничої дороги) була пущена теж сюди, від Рішельєвській через Олександрівський парк (вартість проїзду – 5 копійок). На спуску до моря була побудована “черепашка” для оркестру, потім з’явилися ресторани і дачні будиночки, що здаються в оренду. Обов’язковим атрибутом пляжів були купальні, причому з часом будувалися і безкоштовні купальні для простого люду, тобто пляжний відпочинок став демократичніше.
Між пляжем і портом в 1903 році була побудована башточка рятувальної станції (“станції порятунку для потопаючих“), яку можна побачити і сьогодні. У 1920 році безпосередньо біля входу на пляж з’являються щаблі й знамениті білі кулі, візитна картка Ланжерона.
Пляжі тоді виглядали не так, як зараз, були вузькими і кам’янистими. Наприклад, між Ланжероном і Малим Фонтаном пам’яткою була скеля “Чернець” (схожа на силует ченця в капюшоні-куколі). Іншою серйозною проблемою були круті схили, що загрожують зсувами. Великі зсуви відбулися в 1918 і 1953 роках, коли змістився двокілометровий пласт від Ланжерона аж до Цегляного провулка.
На початку 60-х років були проведені серйозні інжинерні роботи: схили зроблені більш пологими, встановлені хвилеломи, пляжі помітно розширені. Радянська епідемія перейменувань, звичайно, не оминула й Ланжерон – пляж тоді називався “Комсомольським”, а напис на арці намагалися зафарбувати. Але одесити все одно продовжували називати його по-старому.
СЬОГОДЕННЯ
Зліва (якщо стояти обличчям до моря) Ланжерон впирається в порт (там ділянка пляжу без піску, на бетонних плитах, відповідно і відпочиваючих завжди менше). Праворуч Ланжерон межує з наступним пляжем – “Отрадою”. У центрі працює цілорічний дельфінарій “Немо”, найбільший на пострадянському просторі. Крім яскравих шоу (святкових, дитячих і вечірніх романтичних) з дельфінами і морськими котиками надаються послуги плавання і фотосесій з цими дивовижними морськими створіннями. При дельфінарії відкритий готель.
Вхід на сам пляж, як і на інші, безкоштовний, але послуги платні – шезлонги, парасольки, душові кабінки Вздовж моря є кафе і ресторани з кухнею на будь-який смак, а також міні-готелі, кілька нічних клубів. Є медпункт і відділення міліції Влітку 2011 року Ланжерон був визнаний кращим серед 11 одеських пляжів (за критеріями: наявність лежаків, урн, туалетів, кабінок та розваг).
Відрада (“Отрада”) – затишний міський пляж
“Отрада з її чотирма милими, глухими вулицями, обсадженими білими акаціями, крізь перисті листки яких так романтично просвічувало злегка зеленувате приморське небо …”.
Вулиці, про які писав колись одесит Валентин Катаєв – і зараз милі й глухі, з простими симпатичними назвами: Відрадна, Ясна, Затишна, Морська. “Відрада” – невеликий колоритний район в центрі міста та однойменний пляж. Спуститися на нього можна в районі Театру музичної комедії, пройшовши по закутках, або по провулку Азарова. Але краще буде пройти зупинку (під’їхати на трамваї №5) до Пироговській та зайти через арку, виконану в мавританському стилі.
Арка була збудована на початку ХХ століття архітектором Валеріаном Шмідтом, й вела на дачу Жданової, відомості про яку десь загубилися в історії міста. Іншим власником землі в цьому районі був грецький купець Халайджогло; кажуть, саме його дача носила ім’я “Вілла Отрада”, яке пізніше дало назву всьому району. Під дачами на пустельному морському березі колись знаходилися тільки курені рибалок, звідки вони виходили в море на своїх шаландах. Потім і сюди, слідом за «Ланжероном», докотився “пляжний бум” – стали будуватися купальні, місця відпочинку, протоптали діжку курортники.
Зараз прохід по сходах на пляж, як мовиться, зовсім “без–воз-мезд–ний”, але при бажанні можна заплатити за задоволення спуску на канатній дорозі. Вона була побудована для комфортного переміщення між Французьким (тоді Пролетарським) бульваром і пляжем у 1971 році. З висоти кілька десятків метрів відмінний вид на море і околиці.
Якщо все-таки спускатися пішки, то можна згадати, що крутий схил (висотою близько 40 метрів) раніше був і зовсім обривом та постійно приносив проблеми у вигляді зсувів.
Благоустроєм схилу зайнялися на початку 1960-х років, він був укочений та обсаджений деревами, тоді ж з’явилася бетонні сходи, а пляж розширили і захистили хвилеломом. Спускаючись, перетинаємо Трасу здоров’я – дорогу, що проходить уздовж моря від Ланжерона до самої Аркадії (близько 7 км). На ній заборонено рух автотранспорту, ця траса, як зрозуміло з назви – для спортсменів і любителів активного відпочинку: велосипедистів, ролерів, бігунів. Уздовж Траси встановлені спортмайданчики. Втім, влітку один вид транспорту таки курсує по Трасі здоров’я – безшумний електромобіль, яким можна дістатися з Ланжерона або з Аркадії. Якщо пройти вліво – можна вийти до тренувальної бази футбольного клубу “Чорноморець”, де до пізнього вечора тренуються одеські хлопчаки. Поруч – тенісні корти.
Праворуч від пляжу “Відрада” знаходиться яхт-клуб, в якому пропонуються послуги прогулянок на яхтах або оренди. До речі, Чорноморський яхт-клуб існує в Одесі з 1875 року.
Що стосується власне пляжу: традиційно безкоштовний вхід на пляж та платні послуги – шезлонги, душ. Також традиційно – рятувальна служба, медпункт та поліція. На алеї вздовж пляжу – ресторани, кафе, міні-готелі та кілька нічних клубів (“Острів скарбів”, “Вілла Отрада”, “Otrada Beach Club”). З визначних пам’яток пляжу – великий жовтий камінь, біля якого одесити люблять призначати зустрічі, а туристи – фотографуватися (а іноді – навпаки).
Пляж “Дельфін”
Пляж “Дельфін”, звичайно, не такий популярний, як Аркадія або Ланжерон. Але це не означає, що він гірший. Тут свої принади – широкий пляж, прекрасні зелені схили над ним, менше настирливих розважальних закладів (хоча вони теж є); розмірений відпочинок у чорноморських хвиль, під променями ласкавого південного сонця.
На “Дельфін” можна дістатися, якщо на п’ятому трамвайчику доїхати до зупинки “Інститут ім. Філатова” (Шампанський провулок), а потім спуститися сходами до моря, повз ресторан “Глечик”. Інший варіант – дотягнути ще зупинку до санаторію “Магнолія”, де можна скористатися спеціальним підземним ліфтом з тунелем. Прикрашений мозаїкою казковий тунель-галерея довжиною близько 200 метрів – яскрава пам’ятка санаторію. До “Дельфіну” можна дістатися на власному авто – зручний під’їзд практично до самого пляжу, є обладнана стоянка.
Поруч з “Дельфіном”, на Французькому бульварі, розташований корпус Одеського університету і студентські гуртожитки, так що пляж вважається молодіжним. Тут можна зустріти веселу компанію, що відзначає здачу сесії, а хтось може бути і прогулює нудну лекцію, ніжачись на сонечку.
Є тут і місце для любителів зміцнювати здоров’я і підтримувати форму на свіжому повітрі – кілька спортмайданчиків по дорозі на пляж, поруч з Трасою здоров’я. Турніки, бруси, гімнастичні стінки особливо популярні влітку, але завзятих фізкультурників можна побачити тут і взимку. У теплу пору року можна спостерігати тренування секцій рукопашного бою та боксу. Один із схилів обладнаний під трасу спусків і підйомів, для любителів велоекстриму. На пляжі встановлена сітка для гри у волейбол.
Як і на інших пляжах, вхід безкоштовний, але надаються платні послуги: шезлонги, парасольки, душ. Холодні напої та морозиво не проблема знайти на найближчих лотках, є кілька кафе. Працює нічний клуб “Табу” та ресторан “Утьосов” із літнім майданчиком.
Приємно, що не забуваються потреби всіх груп населення – тут же на “Дельфіні” облаштований муніципальний пляж для інвалідів. Обладнаний спуск-пандус до моря для людей з обмеженими можливостями, спеціальна роздягальня й душова кабінка. Пологий спуск буде зручний і для мам з колясками.
Нудистський пляж (“Чкаловський”)
Одесу вважають найпривабливішим місцем натуристського відпочинку на Чорноморському узбережжі України. Тут навіть на громадських пляжах приблизно третина жінок загоряє топлес як з чоловіками так і без них, і навіть просто на самоті, хоча, в курортному місті загоряння топлес природно і не є чимось дивним. В Одесі є міцна натуристська громадськість, що стежить за підтриманням чистоти і порядку на пляжі.
Сам натуристський пляж в Одесі знаходиться майже в центрі міста, між курортними зонами Дельфін і Аркадія: 15 хвилин їхати на трамваї від залізничного вокзалу (трамвай №5, зупинка “санаторій Чкалова” на Французькому бульварі), а звідти – спуск до моря через парк. Спуститися до прибережної асфальтованій дорозі і, обійшовши праворуч обгороджену територію пляжу санаторію ім. Чкалова (вхід на цей пляж для сторонніх платний), йти до берега моря до стежки, що спускається з обриву. Ще про пляж можна здогадатися і по тому, що зверху звичайно завжди маячить від двох до десяти чоловіків, які дуже уважно дивляться за тим, що діється внизу. Сам пляж являє собою смугу шириною 20-30 м, покриту переважно галькою (розміром, в середньому, з голубине яйце і не дуже гладкою), проте в середині є острівець піску. У гарну погоду на пляжі навіть по будніх днях збирається кілька сотень людей, а по вихідних – більше тисячі. Взагалі, якщо ви любите засмагати без одягу, то вам тут сподобається. Але, як зазначено, на жаль місця на цьому пляжі не завжди достатньо, а у вихідні його просто не вистачає.
На пляжі є невеликий бар, де можна купити пиво, воду, сигарети, а по п’ятницях, суботах та неділях, тут готують абсолютно дивовижний і дуже смачний плов.
Аркадія – центр курортного життя Одеси
Одеський пляж “Аркадія” – самий галасливий і активний пляж міста, центр курортного життя та нічних розваг. Днем численні відпочивальники – таки так – знаходять своє місце під сонцем, а після заходу ресторани і нічні клуби, розташовані прямо біля моря, змагаються в гучності музики і яскравості запрошених зірок. Аркадія в якості модного місця відпочинку відома далеко за межами Одеси.
ТРОХИ ІСТОРІЇ….
А починалося все в кінці XIX століття. Тоді вже радували жителів і гостей Одеси чудові вулиця Дерібасівська і Приморський бульвар, але на місці майбутньої Аркадії був ще тільки кам’янистий, непристосований до відпочинку пляж. Як писав історик А.М. Дерібас (нащадок того самого, на честь якого вулиця) – тут можна було виявити лише халупу бідного рибалки-грека, який, незважаючи на бідність, міг пригостити подорожніх справжнім санторінським вином.
Першовідкривачем Аркадії вважають бельгійця Еміля Камбіо, директора одеського агенства бельгійських кінно-залізничих доріг (або “конки”). Буваючи у справах поблизу, в стайнях на Малому Фонтані, він примітив зручну для прогулянок широку приморську балку. Справа в тому, що до більшості одеських пляжів ведуть круті обриви і схили, а тут можна було дістатися до пляжу по природному пологому спуску (яру). Схили балки покривав бузковий безсмертник, поруч дзюрчав струмочок. Заповзятливий Камбіо вирішив продовжити маршрут “конки” до цього красивого місця, а на пляжі побудував першу ресторацію. У повісті В. Катаєва “Біліє парус одинокий” згадується Аркадія тих часів: “А ось і Аркадія, ресторан на палях, раковина для оркестру … різнокольорові парасольки, скатертини, по яких біжить вітер ..»
Тоді ж і з’явилася сама назва “Аркадія”. Як відомо, таке ім’я носила місцевість у Греції, яка завдяки поетам стала сприйматися як благодатна місцевість, райський куточок природи; таким ідеальним місцем для відпочинку, за прикладом грецької, повинна була стати і одеська Аркадія. Згадки її зустрічаються в 1893 році в одеських газетах: “Дирекція кінно-залізничної дороги представила в міську управу проект проведення лінії від Малофонтанській дороги до місця, що носить назву ”Аркадія“.
Підприємливість Камбіо була винагороджена, одеситам сподобалося нове місце відпочинку і Аркадія швидко стала популярна. Там відкрилися купальні, стали будуватися нові ресторани і розважальні заклади для багатших громадян, і маленькі пивні для тих, хто скромніше. Цікавий контраст: в Аркадію веде як елітний Французький бульвар, де знаходилися дачі одеської знаті і заможних людей (Маразлі, Маврокордато, Папудов), так і розташована поруч Ново-Аркадійська дорога (зараз проспект Шевченка), де в ті часи в трущобах селилася біднота і процвітав кримінал. Чого варті лише назви – район Голопузівка, вулиця Шарлатанна.
Після Жовтневого перевороту 1917 року дачі одеських магнатів відійшли до санаторіїв, зате навколо Аркадії з’явилися дачі та будинки партпрацівників. Будувалися готелі. В Аркадії в численних санаторіях відпочивали радянські трудящі з різних республік (на честь дружби республік санаторіям і давали назви: “Україна”, “Молдова”). Популярний одеський пляж кілька разів з’являвся в радянських кінофільмах. Так, тут знімалася сцена знаменитого “Смугастий рейс”, коли відпочиваючі в паніці тікають від дресированих тигрів, а Паніковський і Шура Балаганов з “Золотого теляти” пили тут кефір.
У 60-х роках проведені берегоукріплювальні роботи, значно розширено пляж.
СЬОГОДЕННЯ
Після складного періоду 90-х Аркадія знову пережила період буму і активної забудови – з’явилися нові літні майданчики і модні нічні клуби, куди “потусити” приїжджають гості з інших міст України та зарубіжжя. Аркадія, як сама Одеса – залишається популярною за любої погоди і за будь-які часи…
Саме тут, в Аркадії починається клубне життя Південної столиці. Тут кожен знайде щось на свій смак, тому що Аркадія багата на заклади для відпочинку. Тут і затишні кафешки, і ресторани, і елітні клуби. Навіть пляж тут не просто пляж: з заходом він перетворюється у танцпол, а кращі діджеї роблять кожну вечірку запальною і не схожою на попередні.
Пляжі Великого Фонтану
Пляжі Великого Фонтану знаходяться відразу за пляжем Аркадія (якщо дивитися з боку центру міста). До недавнього часу, з Аркадії можна було спокійно пройти пішки уздовж моря, на пляжі станцій Великого Фонтану. Але Одеса розширюється і розширюється, зокрема як курортне місто. З кожним роком, на відпочинок до Одеси на Чорному морі, приїжджають, все більше охочих поніжитися біля моря. У зв’язку з будівництвом нових пансіонатів, готелів і баз відпочинку вздовж берегової зони, прохід з Аркадії на пляжі Фонтану тимчасово закритий.
Назва Великий Фонтан обумовлено наявністю великої кількості струмочків, що випливають з катакомб, уздовж усього узбережжя. В даний час берег Великого Фонтану являє собою широку смугу піщаних пляжів від восьмої до тринадцятої станцій Великого Фонтану.
Відпочити в Одесі на Фонтані можуть запропонувати санаторії та бази відпочинку Одеси, що розкинулися на узбережжі. Місце досить популярне у одеситів і гостей міста Одеса. Сюди ж примикає і приватний сектор Одеси, де зупиняються на відпочинок в Одесі біля моря багато відпочиваючих. Пляжі Одеси в районі Великого Фонтану піщані, розділені хвилерізами.
01 липня 2025 року в Одесі відкрили оновлений інклюзивний пляж на 11-й станції Великого Фонтану, який відповідає міжнародним стандартам доступності, безпеки та екології та має сертифікат «АЄС Стандарт» (документ, який підтверджує відповідність пляжу міжнародним стандартам якості, безпеки та екологічної стійкості).
На інклюзивному пляжі облаштовані спеціальні пандуси, сучасні туалети і душові кабіни з урахуванням потреб людей з інвалідністю. Також є медпункт та укриття. Крім того, інклюзивний пляж на 11-й станції Великого Фонтану після капремонту має зручні маршрути та елементи доступної інфраструктури, перевірені експертами і користувачами.
Пляж “Золотий Берег”
Золотий Берег – так красиво називається пляж на 16-ій станції Великого фонтану.
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Станції Фонтану – пов’язані з першим одеським трамваєм, так називалися його зупинки. До появи електрики на Великий Фонтан ходили вагончики, запряжені кіньми, так звана “конка”, за часів Бабеля це був вже трамвай на паровій тязі (“паровичок” – до речі, в Одесі з’явився першим в імперії, в 1881 році). З 1910 року почав працювати електричний трамвай. А маршрут не змінювався: з першого станції Фонтану (район Куликового поля) – до останньої, шістнадцятої (Золотого берега).
І їздили, звичайно, на пляж, а Золотий Берег завжди вважався одним з кращих. Походження назви загубилося в глибині століть, але, як завжди, є кілька цікавих містечкових легенд. За однією з них, тут був один з небагатьох природних пляжів, з самим чистеньким, “золотим” пісочком. За іншою версією, на 16-ту станцію з центру міста вели підземні ходи, якими переправляли викрадених молодих дівчат, а тут обмінювали на турецьке золото і відправляли в гареми. Ще одна версія, пов’язана з турками – тут в 1811 році нібито розбилося турецьке судно, що перевозило нечувану суму в золотих монетах, всі кинулися шукати їх на пляжі і кожному одеситу дісталося кілька. Взагалі, ніхто точно не скаже, що було тут 200 років тому, але сьогодні кожному з одеситів і гостей міста, що прийшов на пляж, гарантовано золото яскравого сонця і блиск граючої морської хвилі.
Навколо пляжу ріс і набирався престижу дачний район. Дачі на Фонтанах спочатку коштували дешевше, ніж на Французькому бульварі, тому тут влітку селився народ більш невибагливий, різноманітний і цікавий. 16 станція з часом стала торговим і культурним центром курортного життя. У 1892 році тут відкрився перший в передмістях Одеси літній театр Сергієва. На невеликій сцені актори розігрували комедійні сюжети, а тоді ще, “паровичок”, що проходив повз театру, гучним свистом заглушав їхні репліки. Пізніше театр був перебудований і розширений, на його сцені декламували вірші Багрицький, Фіолетов, Катаєв.
Працювали ресторани, буфети для курортників з будь-якою товщиною гаманця. Однією з визначних пам’яток стали “Заклади теплих морських ванн”. Працював літній кінотеатр, в якому після Другої світової війни крутили трофейні фільми – “Тарзан” та інші блокбастери.
Проблемою прибережної зони Одеси завжди були зсуви, доводилося навіть міняти маршрут трамвая, коли рейки опинялися на краю обриву. Тому Золотий Берег, як й інші пляжі, був підданий реконструкції в 60-х роках минулого століття: намитий пісок, проведені берегоукріплювальні роботи, встановлені бетонні блоки хвилерізів, схили стали більш пологими, з’явилися зручні спуски і сходи. Зсувів більше немає, але море все ж періодично забирає частину пляжів, особливо в період зимових штормів. Якщо до весни пісок не повертається сам, то допомагає періодичний намив.
СЬОГОДЕННЯ
Свіжою пам’яткою стала відкрита нещодавно на шістнадцятої станції нова набережна. Ділянка уздовж моря викладена гранітним камінням, встановлені ліхтарі, зручні красиві лавочки, оглядовий майданчик, висаджено платани. Вінчають цей прогулянковий оазис ошатні фонтани і мальовничі клумби. Особливо гарні тут прогулянки літнім вечором, при нічному освітленні, під шепіт хвиль.
Сам пляж надає розваги для дітей будь-якого віку. Для молодших – ігровий майданчик, басейн, водні горки, тир та інше. Для дорослих –скутери, водні парашути, пивні бари, ресторани, кафе і клуби. Будь-яка забаганка за ваші гроші. А ще – море з сонцем у додаток, це – щоб не забути…
Пляжі району “Дача Ковалевського”
Пляжі тут розташовані уздовж однойменної вулиці, а також, Меморіалу 411 Батареї.
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Як не дивно, історія вулиці Дача Ковалевського пов’язана з історією водопроводу Одеси і, як побачите далі в оповіданні, досить трагічна. Але, все по-порядку….
Одеса, в перші десятиліття свого бурхливого розвитку, серйозно стикалася з проблемою водопостачання. В ті часи одесити змушені були збирати дощову воду для задоволення своїх потреб. Однак, в кінці 18 – початку 19 століть на узбережжі, на північний захід від тодішньої Одеси утворилося три поселення – хутори. Їх виникнення пов’язане з тим, що саме в цих місцях розташовувалися рясні джерела питної води. Такі джерела одесити називали французьким словом “фонтан” (“fontaine”). Відповідно, хутори почали іменувати Великим Фонтаном, Середнім Фонтаном і Малим Фонтаном. Всі три Фонтана стали головними джерелами води для Одеси того часу. Пізніше, для доставки води, від хуторів до міста почав курсувати залізничний кінний состав з кількома вагонами, а самі хутори почали називати “станціями”. Далі, по місту воду розвозили кінні колісні бочки. Погодьтеся, система досить громіздка і трудомістка. Проблему міг вирішити тільки водопровід….
Одним з тих, хто намагався цю проблему вирішити, був французький емігрант Стефан Пишон. Однак ця масштабна задача не була вирішена і за справу взявся багатий купець з Таганрога Тимофій Ковалевський, який в кінці 40-х років 19 століття на Станції “Великий Фонтан” побудував підземну кам’яну водозабірну галерею, парову насосну станцію, водонапірну вежу висотою в 45 метрів і водопровід довжиною в 12 кілометрів. Вода подавалася до місця перетину нинішніх вулиць Старопортофранківській і Великій Арнаутській. Саме там було встановлено водосховище (великий металевий бак), з якого воду кінними водовозами розвозили по місту. Перша подача води водогоном відбулася 15 лютого 1853 року. Цей день можна вважати Днем народження одеського водопроводу…
За заслуги перед містом, Ковалевському було присвоєно звання Почесного Громадянина Одеси, яке передавалося його нащадкам по чоловічій лінії. Поруч з водонапірною баштою, сім’я Ковалевських збудувала свій дім.
Однак, кількість води в джерелах Фонтанів поступово вичерпувалася, а підприємство Ковалевського приходило в занепад …. Значні борги довели творця Одеського водопроводу до самогубства: у кінці 60-х років 19 століття, Ковалевський кинувся з побудованої їм водонапірної башти. Спроби його старшого сина – Андрія Ковалевського відновити справи не увінчалися успіхом, а в 1873 році для задоволення зростаючих потреб міста у воді, стали подавати воду з Біляївської водонасосної станції з річки Дністер. Вона була відчутно гірше джерельної води з водопроводу Ковалевського та про її якість одесити почали говорити, що вона “не фонтан”. Так і народилася популярна нині в Одесі характеристика низької якості чого-небудь – “це – не фонтан”…
Після захоплення Одеси в 1920 році підрозділами Червоної Армії, нащадки Тимофія Ковалевського емігрували за кордон. У 30-ті роки минулого століття водонапірну вежу розібрали, так як в СРСР вважали, що вона може бути хорошим орієнтиром для пристрілки ворожої артилерії під час можливих бойових дій.
Так закінчилася історія першого одеського водопроводу, але місцевість, де знаходилася перша водопостачальна станція та вулиця вздовж узбережжя Чорного моря, а в наслідку, і саме узбережжя, з часом, стали називати Дачею Ковалевського.
СЬОГОДЕННЯ
Узбережжя в районі Дачі Ковалевського – унікальне місце … Це район, так званих, одеських рибальських “куренів”, які представляють собою невеликі дачі рибалок-любителів. Майже у кожного власника такого куреня є хоча-б один рибальський човен. Ці дачі-курені тягнуться вздовж узбережжя, практично, до Чорноморська та розділені на “причали”. Сьогодні, багато “куренів” втратили своє первісне призначення – їх власники здають на літній сезон гостям міста…
Пляж “Монастирський”
Пляж знаходиться біля мису Великий Фонтан – екстаз для інтровертів, шановників фотографувати, спілкуватися тет-а-тет з морем та лазити по пагорбах. Пейзажі дикої та неймовірної краси! Мис змушує голову кружляти, а навесні випадає шанс побувати Алісою з Країни Див та полежати в ромашковому полі. Тут ширяє дух такої рідної, старої, дачної і не споганеної Одеси. Знаходиться вся ця не вислизаюча краса поруч з чоловічим Успенським монастирем. Вочевидь, тому пляж й називається “Монастирський” або “Поповський”.
Мабуть, це одне з небагатьох місць в Одесі, де може бути цікавим дайвінг з берега. Завдяки каскаду хвилерізів та сусідству з мисом, дно в цьому місці не гладке як блюдце. Уздовж хвилерізів розсипи бетонних блоків і гранітних каменів, що створюють відмінне середовище для морських мешканців, далі від берега є невеликі фрагменти тонкослоістого вапняку з відбитками морських молюсків.
Пляжі селища Чорноморка (Люстдорф)
Чорноморка – ближнє передмістя Одеси зі своїм пляжем, який знав найкращі часи, але і сьогодні має деякі вигідні особливості. На відміну від інших пляжів, що знаходяться в акваторії Одеської затоки, Чорноморка розташована на березі відкритого моря, тут морський бриз вільно гуляє просторами причорноморського степу. Унікальне поєднання морського і степового клімату на стику Одеси та Одеського району, мальовничі околиці з квітучими садами і виноградниками дозволяли створити тут відмінні умови для відпочинку та лікування.
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Санаторії, пансіонати і бази відпочинку – прикмети радянської епохи що пішла, деякі з них зуміли пережити важкі часи, працюють і готові прийняти гостей. Сама назва Чорноморка – теж з радянського часу, до революції селище населяли німці та звалося воно Люстдорф (тобто “Весела село”). А якщо заритися в історію ще глибше – в 1805 рік, коли на цьому березі з’явилися перші 40 сімей зі славного міста Вюртембург – тоді вони назвали нове містечко на гостинному чорноморському березі Кайзергеймом. Німці, як того вимагає строгий Ordnung, будували всі колонії за традиційним зразком – з лютеранською кірхою в центрі, школою, будівлею управи. До речі, побудовані німецькими колоністами будинки можна побачити в багатьох селах та містечках причорноморського півдня. Селище з працьовитими громадянами процвітало – багаті українські землі давали добрі врожаї, торгівля йшла “на ура”, працював театр, який ставив п’єси на декількох мовах і успішно гастролював.
За чутками, назва Люстдорф з’явилося після візиту одеського градоначальника Дюка Рішельє, якому німецьке “веселе село” дуже сподобалося. Правда, добиратися туди з Одеси було довго і незручно, наприклад, примхливі одеситки могли сказати про Париж: “Це ж далеко, десь за Люстдорфом”. Тому практичні німці першими провели до себе лінію електричного трамвайчика, від Люстдорфа до 16 станції Великого Фонтану – це коли в Одесі ще бігав “паровичок”. На трамвайчику, що йде через прибережну степ, можна дістатися на місце і зараз. Правда, з тих часів забудова степу значно ущільнилась, як і щільність пасажиропотоку (а значить, заходячи в трамвай – ротом не ловити гав і вухами не грюкати, а то проїдете свою зупинку і опинитеся якщо не в Парижі, то без гаманця).
Проблеми у Люстдорфських німців почалися після революції, з початком розкуркулень, репресій і боротьби з релігією. Кірха була знесена, від неї залишився лише флігель. А потім грянула війна, після якої всі німці скопом були виселені, хто опинився в Німеччині, хто в Сибіру чи Казахстані. Така невесела історія “веселого села”. Цікаво, що стара німецька назва передмістя вживається мало, але повернулося у назві одеської вулиці, що веде до нього, тому Люстдорфська дорога – шлях на Чорноморку.
СЬОГОДЕННЯ
Повернемося на пляж. Зліва видно мис Великий Фонтан з маяком і куполами Свято-Успенського чоловічого монастиря, праворуч – місто-супутник Одеси – Чорноморськ. У Чорноморці не було берегоукріплень та установки хвилерізів, як в пляжах міської межі, тому берег вільно омивають хвилі відкритого моря. Що добре для любителів поплавати в хвилях, але не завжди добре для піску, який змивається в море. Як вже говорилося, пляж Чорноморки найкраще почував себе в період розквіту радянського санаторного господарства, в 70-80-х роках. Сьогодні берегову зону намагаються реанімувати і відновити колишню славу, облагородити прилеглі території.
Є шанувальники, які не зраджують себе і відпочивають тільки тут, у тому числі і “дикуном”; якщо потурбуватися трохи заздалегідь, можна легко зняти кімнату / будиночок / курінь на причалі у місцевих жителів або дачників. Рибалки ловлять тут камбалу, глоссу, це – крім традиційних для Одеси бичків. Поруч знаходиться Рибпорт. У великій кількості кафе та літні майданчики. Присутній традиційний набір пляжних розваг, як то шезлонги / парасольки, волейбол, скутери, красиві засмаглі дівчата, “горяяячая кукуруууза” і “холооодная пепсі-кола”.
Пляжі селища Совіньон
Селище Совіньон – з найкрасивіших і одночасно престижних районів Одеси. Названий на честь одного з сортів французького винограду, використовуваного для виробництва вин. Совіньон знаходиться в 18 кілометрах від центру Одеси. А точніше – в Одеському районі, хоча їхати туди зовсім не довго. Совіньон знаходиться в чудовій місцевості, йому характерна велика протяжність морського узбережжя. Особливо відрізняють селище пишність і багатство. Тут Ви зможете ознайомитися із заможною і культурною половиною населення.
Відрізняється Совіньон також поєднанням степового і морського повітря. Він допоможе при лікуванні багатьох хвороб. Завдяки теплому і м’якому клімату, відпочити в районі Ви зможете в будь-який час року. Досить розвинена інфраструктура Совіньона. Дитячий сад, школа, різні магазини, ресторани, кафе, сауни, басейн, оздоровчий комплекс, СПА-центр з різними процедурами і артезіанською водою, боулінг, більярдна, банк, нічний клуб, турфірма та безліч іншого знаходиться в селищі.
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Історія Совіньона починається з 1997 року. Коли виникає бажання стати ближче до природи, але при цьому не хочеться покидати місто – заміське котеджне містечко є компромісним рішенням. Це відзначили засновники проекту «Совіньон». Перейнявши досвід розвинених країн, вони розробили будівельну програму, суть якої полягала в освоєнні приблизно 450-ти га землі і створення житлового масиву, якій повинен був носити однойменну назву. Історики відзначають, що землі Совіньона заселені вже не перше тисячоліття. Про це свідчать різні знахідки, які були виявлені на території.
Ходять чутки, що відомий вчений-винороб Василь Таїров без малого десять років шукав належні кліматичні умови для вирощування винограду. Його вибір зупинився саме на цих землях. Ось чому Совіньон – найсприятливіша назва для житлового масиву, яка асоціюється з назвою однойменної французької провінції і всім відомого сорту винограду. Згодом почали з’являтися перші будови, потім вулиці і навіть мікрорайони. Зараз їх налічується 9. Кожен відмінний один від одного як за кількістю мешканців, так і за величинами ділянок, за архітектурою. Зараз Совіньон – це свого роду бренд, назва благополуччя, достатку та успіху.
СЬОГОДЕННЯ
«Бора-Бора Парадайс» і «Схід» – два берегових комплексу Совіньона, які відповідають світовим стандартам території курортного відпочинку. Мають місце також і громадські пляжі: «університетський», малий і великий громадські пляжі на Південному схилі. Пляжі піщані чисті з безліччю пірсів, що виходять далеко в море. Характерно мілководдя, що дозволяє проводити гарно час, як дорослим, так і дітям. Одним з головних переваг громадського пляжу є вільний вхід. Тут відсутні шезлонги, парасольки, але є море і пісок – головне, що потрібно для пляжного відпочинку. Комплексам «Бора бора Парадайс» і «Схід» притаманні чудовий вид на море, безліч закладів і гарне обслуговування.
Діти можуть розважитися в пляжному містечку з аквапарком та надувними гірками. Залучити їх також може дитячий майданчик в сосновому бору, їм буде приємно відпочити та пограти поруч з фонтаном “Дельфіни”. У Совіньоні є кілька ресторанів, кафе-бар, клуби, які зацікавлять старше покоління. Тенісні корти посприяють хорошій фізичній формі й не дадуть занудьгувати. Близьку відстань до Одеси дозволить Вам дістатися до Південної Пальміри в будь-який момент, коли Ви побажаєте, та провести там дозвілля.
Совіньон – спокійний та престижний район. Ви забудете тут про всі свої проблеми, міську метушню й захочете просто насолоджуватися відпочинком! Безліч розваг внесуть різноманітність у Ваш відпочинок. Багато цікавого тут знайдуть для себе як дорослі, так і діти. Кожен відпочиваючий може вибрати пляж по собі – громадський або ж пляжний комплекс. Але, в будь-якому випадку, відпочинок в Совіньоні запам’ятається Вам назавжди!
Пляжі міста Чорноморськ
Чорноморськ знаходиться в 30 км від Одеси на березі Чорного моря. Місцевість навколо міста має безліч цілющих властивостей. М’який природний клімат сприятливо позначається на здоров’ї та самопочутті відпочиваючих. У Чорноморську Вас зустріне Чорне море, уздовж якого розкинулися оксамитові, добре обладнані піщані пляжі. Тут Ви знайдете все необхідне – роздягальні, душові кабіни з прісною водою та інше. На узбережжі знаходяться бази відпочинку, готелі, санаторії. Повітря в Чорноморську чисте, змішане зі степового і морського, чим і приваблює безліч відпочиваючих, як з України, так і з інших країн. Крім того, Вам дуже сподобається загоряти під променями щедрого південного сонця! Пляжний сезон тут починається в квітні і закінчується лише в жовтні. Середньомісячна денна температура повітря в липні – самому жаркому місяці року, коливається від 25 до 30 градусів. Важливо сказати, що літня спека тут злегка послаблюється через близьке розташування моря та лиманів.
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Чорноморськ – відносно молоде місто, але, не дивлячись на це, воно – дуже красиве та надзвичайно чисте. У період з 1928 до 1951 року Чорноморськ був відомий під назвою Бугов, в 1952 році його вже називають Іллічівський. З 1973 року – Іллічівськ. А в 2018 році місто отримує свою теперішню назву. Землі, на яких зараз знаходиться Чорноморськ, у XVIII столітті були заселені біженцями з України, Росії та Молдови. Вони селилися на окремих хуторах, які в той час називали Буговимі на честь першого переселенця у ці краї – Буга. До 1924 року населення хуторів значно збільшується, а вже після Другої світової війни навіть виникає селище суднобудівників.
СЬОГОДЕННЯ
У Чорноморську є все необхідне для чудового відпочинку: і безліч послуг, що надаються і, що дуже важливо, чудова атмосфера! На пляжах міста ви можете покататися на скутерах, катерах, “бананах” та інше. Якщо Ви – любитель спорту, то тут створені всі умови для гри в пляжний волейбол або футбол.
Для тих, хто віддає перевагу веселому проведенню дозвілля, в Чорноморську діє безліч ресторанів, барів, кав’ярень і нічних клубів. Крім того, тут пропонуються різні екскурсії. Любителі тихого і спокійного відпочинку можуть проводити свій час, гуляючи по місту, адже тут є на що подивитися! Чорноморськ славиться красою своїх фонтанів, яких тут дуже багато. Найвідоміші з них – Великий фонтан і фонтан «Русалочка». Неймовірно прикрашають місто сучасні парки, алеї та неймовірно красиві клумби.
Для маленьких гостей міста теж є багато цікавого. По всьому місту Ви знайдете дитячі альтанки, майданчики, атракціони, де Ваша дитина може провести час. У Чорноморську завжди є чим зайнятися, він гарний та цікавий в будь-який час доби.
Одною з переваг відпочинку в Чорноморську є його близьке розташування від Одеси. Який би курорт в Одеській області Ви б не вибрали, просто необхідно присвятити один день і поїхати в Одесу. Тут стільки всього цікавого, що свою поїздку до цього міста Ви будете згадувати довго!
У Чорноморську вас чекає маса розваг, чисті пляжі з усіма зручностями й неймовірна атмосфера.
Пляжі та курорти лиманів Одеси
Курорт Куяльник – один з найстаріших грязьових курортів Україниne
Курорт Куяльник – один з найстаріших грязьових курортів нашої країни, розташований в 13 км від центру Одеси біля підніжжя Жевахової гори на правому березі Куяльницького лиману.
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
На думку деяких дослідників, назва курорту пов’язана з високою концентрацією солі у воді лиману (від тюркського «куянлик» густий). Не випадково в літературі слов’янських народів нинішні одеські лимани називалися «солоними озерами». В лимані здобували не тільки сіль. У книзі «Опис України» Боплана вказується, що Куяльницький лиман («Jezero Kujalik») ряснів рибою, тут водилися коропи і щуки «неймовірної величини». Для їх лову приходили «цілі каравани з місць, які відстояли на 50 миль та більше».
Припускають, що на прилеглій до Куяльнику Жеваховій горі було давнє поселення, а на березі лиману знаходилася одна з пристаней жвавого торгового шляху по річках Рось – Південний Буг – Кодима – Куяльник до берегів Болгарії та Греції. Цей шлях мав ту перевагу, що завантажені товарами човни йшли до Чорного моря, минаючи дніпровські пороги. Ще й понині на берегах лиману знаходять численні осколки різного посуду періоду VI – II століть до н.е. Це сліди стародавнього складського пункту. А на території селища Куяльник вже за радянських часів виявлені залишки городища, заснування якого відносять до початку I тисячоліття до нашої ери.
Колись на місці Хаджибейського та Куяльницького лиманів були гирла річок – Малий та Великий Куяльник. «Захопивши» ці гирла, Чорне море перетворило їх в свої затоки. Потім відкладення річкового і морського піску сформували Пересип, а затоки стали лиманами. До речі, слово «лиман» означає по-грецьки «гавань», «порт». Незважаючи на велику кількість в грецькій мові назв, що визначають морську затоку, якірну стоянку, затон, заводь, древні греки для визначення стоянок у гирлі річок мали спеціальне слово – «лиман».
Солоні води лиману, «відірвавшись» від моря, ущільнювалися в ропу – насичений соляний розчин. Своєрідність одеської групи лиманів ще й в тому, що на дні залягли шари мулової грязі. Вона містить безліч різних мінеральних часток і органічних речовини. Складні хімічні процеси і «робота» різних бактерій надали до мулових грязей безцінні лікувальні властивості. Немов у гігантській лабораторії, вірніше, підводному хіміко-фармацевтичному заводі, безперервно виробляється ця грязь на дні лиманів. Особливо великі її запаси в Куяльнику. А за якістю, лікувальними властивостями вона стала свого роду світовим еталоном. Куяльник один з найстаріших грязьових курортів України. Сульфідно-мулові куяльницькі грязі за своїми лікувальними властивостями визнані еталонними. Вони сприяють зменшенню запальних процесів, зміцнюють імунітет і відновлюють функції пошкоджених органів та систем організму. Ропа лиману також має лікувальні властивості, а мінеральна вода “Куяльник” допомагає при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.
Перші добувачі солі і чумаки, які розвозили здобуту сіль Куяльницького лиману, ще в минулі століття мимоволі відчули на собі цілющу дію ропи і грязі, та пішли гуляти по світу чутки і легенди про чудові зцілення. Це стало залучати на берега Куяльницького лиману хворих людей, які сподівалися полегшити свої страждання. Слідом за страждаючими сюди потягнулися допитливі лікарі; найрішучіші з них, як це було не раз серед медицини перевіряли дію ропи і грязі на собі, а потім намагалися лікувати своїх пацієнтів.
У 1833 році в Одесу прибув молодий, ерудований, енергійний доктор медицини Ераст Андрієвський. Дізнавшись про цілющу силу мула і вод Куяльницького лиману, він зумів переконати міське правління у необхідності створення тут лікувального закладу. У відставного генерал-майора князя І. С. Жевахова, власника землі між двома лиманами – Хаджибейським і Куяльницьким, згодом названої “Жеваховою горою”, місто викупило ділянку під будівництво лікарні, де архітектор Кошелев в червні 1833 року приступив до виконання робіт. А вже через два місяці були побудовані “парник” – для прийняття грязьових процедур і “холодна купальня”, де зручно було піддаватися впливу ропи. Так, завдяки ініціативі Е. Андріївського, була відкрита перша сторінка знаменитого курорту. Поступово курорт відбудовувався. З 1841 року на схилах Жевахової гори уздовж берега лиману за розпорядженням М. Воронцова безоплатно виділяються ділянки землі для будівництва дачних будиночків. У короткий термін виростає селище, в якому в літній час могло зупинитися до тисячі приїжджих хворих.
У 1851 році Андрієвський переїхав на Кавказ. Одеса високо оцінила заслуги прогресивного лікаря і спорудила йому на курорті пам’ятник (автори – архітектор І.Толвінський, скульптор Б.Едуардс). Одна з Пересипських вулиць названа на честь Андрієвського.
Довгі роки Куяльницький курорт животів. Про те, як цікавилася їм міська влада, можна судити з такого факту. Відомий одеський ділок Н. Новосельський взяв в оренду Куяльник на 25 років «з різними пільгами» і перетворив лиман в солепромисл, що видобуває щорічно 3-4 мільйони пудів солі. Дума, котра утвердила права Новосельського на лимані, передала йому й частину будівель курорту для зберігання продукції. У 1866 році Новосельський продав не належачий йому солепромисл Міністерству фінансів, а воно розбило Куяльник на сім ділянок та здало в оренду різним особам. Потім видобуток солі тут організувало спеціальне акціонерне товариство. Тільки в кінці ХIX століття дешевша кримська озерна і донецька кам’яна сіль почала витісняти з ринку одеську, і це врятувало курорт. Пам’ять про «соляну епопею» зберіглася і понині у назві семи провулків, які так й іменуються – “Соляні”.
Нову сторінку в історію курорту “Куяльник” вписав призначений завідувати лікарнею в 1868 році доктор А. Бертензон. Тоді були побудовані нова лікарня на 15 кабін, сім будиночків з 80 мебльованими кімнатами, ресторан, висаджено парк і, завдяки його наполегливим проханням, до лікарні в 1873 році була підведена залізниця, що з’єднала лиман з морським портом і залізничним вокзалом.
У 1890 році, у зв’язку із зростанням популярності та відвідуваністю курорту, було розпочато будівництво нової водогрязелікарні за проектом академіка архітектури М. Толвінського. 8 травня 1892 року нова, одна з найкрасивіших в імперії, наймеханізованіша та з найбільшою пропускною спроможністю, лікарня прийняла перших хворих. Аж до революції курортом, звичайно, в нинішньому розумінні цього слова, Куяльник можна було назвати лише умовно, навіть, незважаючи на те, що тут у 1892 році був споруджений будинок грязелікарні.
Тільки за радянських часів Куяльник став справді народною здравницею. У роки війни він сильно постраждав. Підірвавши захисну дамбу, німці затопили парк площею 18 гектарів, вивели з ладу грязелікарню, зруйнували майже всі побудовані за роки п’ятирічок санаторії. Після війни курорт відродився. Впроваджені нові, більш ефективні методи лікування. Значно розширилася пропускна здатність грязелікарні. Славився курорт і мінеральною водою столового типу. Тут був побудований завод, який щорічно випускає до 30 мільйонів пляшок цілющого «Куяльника».
СЬОГОДЕННЯ
Сьогодні Куяльник – це велике об’єднання санаторно-курортних установ. Тут функціонує загальнокурортна грязелікарня та курортна поліклініка, де зосереджена лікувально-діагностична база курорту; санаторії, у тому числі, ім. Н. Семашко, ім. Н. Пирогова; Палац культури курорту.
Курорт Хаджибей
Хаджибейський лиман – лиман на узбережжі Чорного моря розташований у 7 (9,5) кілометрах на північний захід від Одеси. Довжина лиману близько 31 кілометра, ширина 0,5-3,5 кілометрів (середня – 2,5 кілометра), площа близько 70 км², глибина до 15 метрів (середня – до 2,5 метрів). Солоність лиману становить 5-6 ‰. Лиман відділений від моря піщано-черепашниковим пересипом довжиною 5 кілометрів та шириною 4,5 кілометра, та не має зв’язку з морем.
Лиман являє собою затоку в північно-західній частині Чорного моря; утворився шляхом відділення від моря гирла річки Малий Куяльник. Дно Хаджибейського лиману покрито шаром чорної грязі, яка має лікувальні якості. На цій базі був відкритий Хаджибейський курорт. На березі лиману розташований ряд поселень – Усатове (є санаторій «Хаджибей»), Велика Балка, Холодна Балка та інші, дачні масиви.
Хаджибейський курорт – один з найстаріших грязьових курортів України, існує з часів Російській імперії та СРСР; поряд із Куяльницьким курортом, користувався великою популярністю ще в першій третині XIX століття. Основні природні лікувальні фактори – грязь і ропа Хаджибейського лиману. У порівнянні з Куяльницьким, Хаджибейський лиман значно багатоводніше, а концентрація солей його ропи нижче. За хімічним складом ропа Хаджибейського лиману хлоридна натрієво-магнієва. Грязь лиману, запаси якої оцінюються в 13 млн м³, відноситься до сульфідних мулових і широко застосовується для грязелікування. Великий піщаний пляж, розташований на березі лиману, використовується для кліматотерапії. На курорті організовано також лікування йодо-бромними та іншими ваннами, які штучно приготовлені на ропі лиману; проводять фізіотерапевтичні процедури, лікувальну фізкультуру.
Функціонують санаторій в с. Усатове (200 місць) для дітей із захворюваннями органів руху та опори, а також з наслідками деяких захворювань нервової системи; водогрязелікарня. На базі санаторію – дитяча неврологічна клініка Одеського НДІ курортології. На грязі лиману також базується курорт Холодна Балка. Нині він як корпус (комплекс) № 2 входить в структуру курорту «Хаджибей». Комплекс № 3 курорту «Хаджибей», що розташований в Одесі за адресою: провулок Каркашадзе (Цегельний), 2 (район Французького бульвару, 2-а станція Великого Фонтану).
До Хаджибейського лиману йде, так званий, “очеретяний” трамвай (маршрут № 20) – ще одна визначна пам’ятка Одеси.
