Біржова (до 2024 року – Думська) площа
Найменша та найкрасивіша площа Одеси, де завжди відбувається багато цікавого. Зустрічають Новий рік дружною юрбою, урочисто відкривають Гуморину або так само дружно проводять черговий мітинг – оскільки тут засідають депутати міської ради та знаходиться мерія.
За свою історію Біржова встигла побувати і Біржовою, і Думською, і площею Комуни, потім знов Думською, а з 2024 – перша історична назва – Біржова – бо нинішня будівля Одеської міської ради будувалася в 1834 році для купецької Біржі. Архітектор Франц Боффо проектував її в античному стилі у формі витягнутої букви “П”; два крила будівлі з’єднувала подвійна колонада, а за нею знаходився внутрішній дворик. У процесі пізніших перестановок, внутрішній дворик став вестибюлем, залишився тільки зовнішній ряд колон.
Над колонами встановлено годинник і скульптурну групу “День і Ніч”. Дві жіночі фігури символізують невблаганний хід часу. Годинники програвають мелодію офіційного гімну міста, “Пісні про Одесу” з оперети “Біла акація” Дунаєвського. Короткий шматочок можна почути кожні півгодини, а щогодини – цілий куплет: “І в серці моєму, ти усюди зі мною, Одеса – моє місто рідне!”.
У нішах праворуч і ліворуч від входу в будівлю встановлені скульптури Церери (богині родючості) та Меркурія (покровителя торгівлі), створені скульптором Луїджі Іоріні. Часто відзначають з іронією, що покровитель торгівлі встановлений на будівлі, де засідає влада. Міська дума переїхала в будівлю наприкінці XIX століття, коли для біржовиків побудували Нову біржу на розі вулиць Ніни Строкатої (до 2024 року – вулиця Буніна) та Італійської (до 2024 року вулиця Пушкінська). Втім, там зараз теж зовсім не біржа, а Філармонія.
Поруч з Біржевою починається вулиця Італійська (до 2024 року – Пушкінська), а навпроти міської ради встановлено бюст Пушкіна. Пам’ятник був урочисто відкритий в 1889 році. Поет, прожив в Одесі 13 місяців. Зараз у громаді ведуться дебати стосовно переносу цього пам’ятника як символу імперського минулого та країни-агресора росії.
Ще одна визначна пам’ятка площі – гармата, що повернена до моря. Між іншим, вона колись стріляла по місту. У 1854 році, коли Російська імперія брала участь у Кримській війні, Одесу обстрілювала англо-французька ескадра. Ядра свистіли по всьому центру міста, залітали у Воронцовський палац, а одне ядро навіть потрапило по пам’ятнику Дюку (теж, до речі, французу). Ядро можна побачити в постаменті пам’ятника, воно залишено там на пам’ять. Атаку одеситам вдалося відбити. А один з англійських фрегатів “Тигр” сів на мілину в районі Аркадії і був потоплений. Трофейна гармата з “Тигра” з’явилася на Біржовій площі тільки через 50 років після тих подій. Нещодавно, після реставрації, гармата знову стріляла – правда, вже не ядром, а піротехнікою. До речі, колись в Одесі була інша трофейна гармата, пострілом з якої сповіщали про настання полудня; правда, вона була не англійська, а турецька, і стояла біля Дюка.
Площею Комуни стала Біржова за радянської влади, починаючи з 1920 року, а в будівлі засідала Рада депутатів трудящих. За останні роки Біржова приймала і школу танців для всіх охочих під відкритим небом, і кінотрансляціі в рамках міжнародних фестивалів, і мітинги по злободенних для Одеси питань. Площа продовжує відігравати важливу суспільну роль, але потрапляючи на неї, насамперед спадає на думку – роль естетична.
Ансамбль площі, будівлі бульвару – одна з головних красот Одеси. Особливо посилюється враження, коли знову чутна мелодія .. “Одеса – моє місто рідне…”.
Європейська (до 2024 року – Катерининська) площа
Теперешня Європейська (до 2024 року – Катерининська) площа не раз змінювала свою форму, а також 7 разів змінювала і свою назву. З урахуванням кон’юнктури, площа у різні часи називалася Катерининською, Єлизаветинською, потім Дюковською, імені Карла Маркса, у часи окупації – імені Адольфа Гітлера, потім знову стала імені Карла Маркса, згодом Катерининською, а з 2024 року – Європейською.
У відповідності з початковим планом міста, який розроблявся підполковником Деволаном, площа мала круглу форму і була названа Катерининською, тому що на ній була закладена при заснуванні міста Військова церква святої Катерини, храм небесної покровительки імператриці. Після смерті імператриці, в листопаді 1796 р. будівництво церкви, як і всієї Одеси, було призупинено Павлом І. У 1821 році, так і недобудована церква була розібрана. У центрі площі був розбитий сквер, в якому пізніше, у 1873 році, після пуску дністровського водогону, встановили фонтан (перший у місті). У подальшому цей фонтан «переїхав» на постійне місце “проживання” у Міськсад.
Регулярна забудова Катерининської площі з перебудовою її периметра і збільшенням поверховості будинків почалася у третьому десятилітті 19-го сторіччя. Внаслідок забудови крайніх ділянок площа з круглої перетворилася на трикутну (у плані).
23 вересня 1891 Одеської міською думою було прийнято рішення про створення пам’ятника на честь сторіччя з дня заснування міста Одеси. Напередодні 100-річного ювілею міста, адміністрацією був проведений конкурс на кращий проект пам’ятника, за підсумками якого кращим був визнаний проект архітектора Ю.М. Дмитренко. 24 серпня 1892 міській управі дозволили прийняти до виконання вищевказаний проект.
Так сталося, що пам’ятник засновникам Одеси відкривали вже двічі: перший раз – 6 травня 1900 року. Після революції його закрили балдахіном. При цьому, в смутний час 1918-1919 рр., коли влада в Одесі змінювалася і війська різних країн заходили до Одеси, австрійці повторно відкрили пам’ятник.
У 1917 році міська дума отримує такий припис: «Негайно зняти з п’єдесталу пам’ятник Катерині. Питання про його збереження або знищенні передати в петроградську художню комісію під головуванням тов. Горького». Заступництво М. Горького і Бенуа, які заявили, що пам’ятник являє найбільшу художню цінність, призвело до того, що частини зруйнованого пам’ятника були відправлені в археологічний, а потім – в історико-краєзнавчий музей.
30 квітня 1920, згідно з постановою, після остаточного встановлення Радянської влади в місті, Катерининської площі та вулиці присвоїли ім’я Карла Маркса. У результаті цього, протягом двох десятиліть, п’єдестал колишнього пам’ятника використовували для встановлення скульптури Карла Маркса. 7 лютого 1921 р. був відкритий пам’ятник К. Марксу, який складався з однієї бетонної голови, тонованою під рожевий граніт.
Через деякий час губернський комітет знову урочисто відкривав новий пам’ятник К. Марксу, але вже виконаний на весь зріст. Внаслідок бурі, статуя, яка була виконана з нетривких матеріалів, впала (за офіційною версією). За свідченням очевидців на місці залишилися лише ноги «засновника марксизму». Кругла підстава пам’ятника потім багато років лежала на припортової території, а колона і обидва варіанти монумента були використані для пам’ятника В. Леніну.
27 червня 1965, в день 60-річчя початку повстання на броненосці «Потьомкін», на площі відбулося відкриття пам’ятника потьомкінцям, на якій була присутня і група ветеранів-потьомкінців. Авторами пам’ятника були москвичі. Скульптор В.А. Богданов, архітектори М.М. Волков і Ю.С. Лапін.
В липні 2007 року Одеська міськрада своїм рішенням визначила необхідність відновлення втраченого пам’ятника засновникам Одеси, а також про використання при цьому автентичних елементів і частин пам’ятника, які зберігалися в Одеському історико-краєзнавчому музеї майже з тих пір, як пам’ятник знесли до травня 1920 року. У вищезгаданому рішенні міськради йдеться і про створення комісії з 18 кваліфікованих фахівців різних професій, на яку покладено завдання контролю за відповідністю відновлюваного пам’ятника оригіналу.
За рішенням замовника – депутата Одеської міськради Р.С. Тарпана скульптурну частину пам’ятника вирішили виконувати на основі тендеру. По суті, фігуру імператриці треба було виліпити заново, тому що голова, яка збереглася, була відлита з бронзи, склад якої використовували більше 100 років потому і тому колір бронзи і патини створюваної фігури поєднати з кольором і складом бронзи голови буде неможливо. У результаті, виконання бронзової частини пам’ятника було замовлено творчому художньо-виробничому комбінату у Києві (беззмінний директор Валерій Степанович Шевелюк).
У 2022 році, з початку вероломного нападу російського агресора на Україну, долю пам’ятника «Засновникам Одеси» вирішували одесити шляхом електронного голосування, яке закінчилось 20 жовтня. Більшість голосів — 3 914 — віддали за варіант “демонтувати пам’ятник повністю”. В ніч з 28 на 29 грудня демонтували пам’ятник Катерині II. Демонтаж пам’ятника, офіційна назва якого – «Засновникам Одеси», почався близько 23:00 і тривав майже три години. Спочатку з пам’ятника зняли скульптури фаворитів і за допомогою крана перемістили до вантажівки. Потім те саме зробили зі скульптурою Катерини ІІ. Після демонтажу з Катерининської площі скульптури доставили в Одеський художній музей. Там вони поки що будуть перебувати за рішенням виконавчого комітету Одеської міськради від 30 листопада 2022 року.
24 квітня 2024 року, у рамках дерусіфікації, декомунізації та позбавлення наслідків імперського минулого, назву площі було змінено на “Європейська”.
Соборна площа
Соборна площа – одна з найвідоміших і найкрасивіших площ у місті. «Соборка», як звуть її одесити, стала культурним і релігійним центром міста, ввібравши в себе всі його фарби, плюси і мінуси.
Соборна площа розташовується в центральній частині міста на перетині вулиць Преображенської, Садової та Дерибасівської. На момент заснування Перлини біля моря , «Соборка» була центральною площею міста, тут постійно проходили різні свята, як міські, так і церковні.
У самому серці площі розташований Спасо-Преображенський кафедральний собор, побудований у 1795 році, на честь нього і була названа площа. Собор, як і Одеса в цілому, розвивався стрімко, семимильними кроками йшов по стежці століть, і незабаром з невеликої церкви виріс до одного з найбільших соборів Російської імперії. Собор міг вмістити в себе 12 000 осіб.
Однак, у 1936 році будівлю Собору було повністю зруйновано, на його місці поставили клумби і фонтан. Відновлення собору почалося багатьма роками пізніше, в 1999 році і, в даний момент, його відновили повністю.
24 лютого 2022 року російський агресор підступно напав на Україну. З тих пір Одеса постійно зазнавала ракетних ударів. У 2023 році, підчас однієї з таких атак, Собору прямим попаданням балістичною ракетою були нанесені значні ушкодження, він був, практично, зруйнований.
У північній частині площі знаходиться пам’ятник М.С. Воронцову. Пам’ятник відкрили 8 листопада 1863 року. Авторами пам’ятника виступила відразу дві знаменитих в Одесі та за її межами особистості: мюнхенський скульптор Ф. Бруггер та одеський архітектор Ф. Боффо.
У сьогоденні Соборна площа стала притулком не лише для віруючих, але й для людей мистецтва: тут розташувався так званий «риночок мистецтв», де будь-який бажаючий може придбати картину або сувенір ручної роботи.
Театральна площа
Площа перед Одеським національним академічним театром опери і балету відома в народі, як “Театральна площа” та є однією з найкрасивіших і примітних площ міста. Популярне місце народних гулянь, свят, зборів і мітингів.
Грецька площа
Історія Грецькій площі почалася ще за Франца Деволана, який склав перший містобудівний план Одеси. За зразком архітекторів Стародавнього Риму, було вирішено створити декілька незалежних центрів міського життя, які групувалися б навколо ринкових площ. Одним з таких центрів була площа Грецька, а крім неї – Старобазарна (так званий Вільний ринок) і Херсонська (Новий ринок). Грецька була також центром головної торгової артерії міста: транспорт, що піднімався з порту по вулиці Гаванній, перетинаючи Дерібасівську, вільно потрапляв на неї, а звідти, через широкий Олександрівський проспект, до Старобазарного. Ідеї Деволана реалізовували вже архітектори-брати Франц і Джованні Фрапполі. Забудова велася з початку XIX століття, а остаточно вид торгових рядів Грецького базару склався до 1830 року.
На площі знаходилися чотири корпуси будов, розбитих на 25 однотипних двоповерхових секцій, торгові ряди були прикрашені портиками, колонадами і кам’яними аркадами. У числі перших забудовників були відомі в Одесі сімейства грецьких купців, таких як Іоаннопуло, Серафіно, Папахаджі, Ралі, а також Григорій Маразлі-старший.
Будинок по Дерібасівській 27, де розташовувався “Будинок книги”, як і “круглий дім” Маюрова в центрі площі, де зараз ТЦ “Афіна” – з’явилися пізніше. Ще пізніше головним одеським базаром став знаменитий Привоз з “Фруктовим пасажем”, екзотичний, багатоголосий та різномовний, а тоді – в цій ролі був базар на Грецькій площі. Тут можна було знайти все – від хліба, вин і напоїв до картин і скрипок. Минали роки, і площа втрачала своє торгове значення, поступаючись його тому самому Привозу, Новому й Старокінному ринкам. Тут з’явилася одна з перших станцій кінно-залізної міської дороги, так званої “конки”, попередника трамвая.
За радянських часів, площа, перейменована в площу Мартиновського, виконувала в основному роль вузлової транспортної розв’язки, де були кінцеві зупинки багатьох тролейбусних та автобусних маршрутів.
У наш час площі повернуто історичну назву, вона реконструйована та стала зоною відпочинку, як би парадним входом на пішохідну Дерібасівську. Тут проводяться концерти та мітинги, іноді з суміщенням.
“Круглий будинок” перебудований і став великим торговим центром “Афіна”. Ще кілька років тому на площі знаходилася знаменита одеська “книжка”- ринок друкованої, аудіо та відеопродукції, аналог київської “Петрівки”. Зараз “книжка” переїхала на проспект Українських Героїв (до 2024 року – Олександрівський проспект).
Площа “Кулікове Поле”
Одна з найбільших історичних площ міста Одеси. Куликове поле виникло в Одесі на самому початку другої половини XIX століття. Тоді величезна площа за межею Порто-франко, що простягалася в ті далекі часи від Канатної вулиці до Привозу, тоді всього лише придатка Старого базару, стала використовуватися як плац військами, що квартирували поблизу.
Але все ж саме поле – плац стало називатися Куликовим полем не з причини російських традицій називати великі поля на честь перемоги військ Дмитра Донського над монголо-татарськими військами. В Одесі все виявилося простіше. Просто на початку ХІХ століття ці землі належали роду поміщиків Куликовських. У народі їх називали Куликовськими полями. З часом ця назва перетворилася на більш звичне «Куликове поле». Рід Куликовських прославився в Одесі ще й своєю причетністю до музики. У них був свій оркестр з кріпаків-музикантів, який передавався з роду в рід. Так, відомо, що оркестр Д.Н. Овсянникова-Куликовського виступав на відкритті Одеського міського театру, який сьогодні називають Оперним.
У 1818 році недалеко від Куликова поля була побудована міська митниця, а незабаром зовсім поряд з пустирем побудували ще в’язницю. Це була найперша одеська в’язниця. Наявність пенітенціарної установи зіграло з площею злий жарт – протягом декількох десятиліть на Куликовому полі таємно ховали страчених злочинців, багато з яких були неугодними царському режиму політв’язнями. Багатьох страчених в тюремному дворі таємно, по злодійськи, ховали на Куликовому полі. Хто знає, скільки ще тут покоїться відомих і безіменних борців за свободу й щастя народу.
Одесити не шанували цей район, справедливо вважаючи, що марширувати на кістках, щонайменше, не по-християнськи. Тому в той час землю на Куликовому полі іменували не інакше, як «черствою».
Вулиця, яка виникла поруч з в’язницею, отримала назву Тюремна вулиця (нині це вулиця Олександра Станкова), а найближчий майдан назвали Тюремною площею (нині це Привокзальна площа).
Поступово, до початку XX століття, найбільше в місті, хоч і невпорядковане, поле стало традиційним місцем народних гулянь. Тут влаштовувалися різні атракціони, виступи цирків шапіто, де давали свої вистави заїжджі циркові трупи, виставлялися паноптикум з восковими фігурами і дивовижні творіння природи, гідні кунсткамери. На площі відзначалися і масові свята, такі, як Новий рік, Різдво, Великдень, супроводжувані незмінними ярмарками і різноманітними атракціонами.
Після революції (Жовтневого перевороту), коли одеситам було зовсім не до веселощів, Куликове поле знову набуло сумну славу братської могили.
У січні 18-го року тут йшли запеклі бої революціонерів з гайдамаками і юнкерами, була кулеметна стрілянина, рушничні залпи, вигуки, були загиблі.
17 (30) січня 1918 р над будівлею Одеського вокзалу був піднятий Червоний Прапор. А через чотири дні, 21 січня 1918 року, всіх загиблих в триденній громадянській війні (119 загиблих) поховали у братській могилі на Куликовому полі, яке з тих пір стали іменувати площею Революції./span>
Перший пам’ятник на Куликовому полі відкритий в 1932 році до річниці Жовтня (Архітектор А.Мінкус). Був знесений румунами в період окупації Одеси.
Після Другої Світової війни було зроблено планування площі. Куликове поле розкинулося квадратом в 10,5 га, який окаймили квітниками й зеленими газонами. На їх тлі сьогодні особливо виділяються висаджені в ряд блакитні ялини. Кругом платани, липи, пірамідальні дуби.
У 1959 році тут виросла “Алея Дружби” з дерев, посаджених знатними гостями міста. Одне з перших дерев тут посадив 29 липня 1959р. Генеральний секретар Французької компартії Моріс Торез, який гостював в Одесі.
У 1967 році в центрі площі, напередодні 50-річчя Радянської влади, був споруджений пам’ятник Володимиру Леніну, скульптор Матвій Генріхович Манізер. Був знесений після набуття Україною самостійності.
У 1990-х роках міська влада вирішила відродити традицію столітньої давності і зробити Куликове поле місцем народних гулянь. Дитячі свята, малюнки на асфальті, сеанси одночасної гри в шахи, турніри, молодіжні дискотеки, виступи популярних артистів, супроводжувані феєрверками іншими сучасними атрибутами свята, які вже стали звичними в наші дні. Крім того, на площі проводяться політичні мітинги різних партій, військові гарнізонні паради. Так було до трагічних подій 2 травня 2014 року.
Колишня міська околиця – Куликове поле – вже давно стала географічним центром міста, звідси йдуть дороги в усі віддалені райони міста.
Старобазарна площа
Старобазарна площа, на якій сотню років тому розташовувався галасливий одеський ринок, склалася ще до заснування всім відомого Привозу, улюбленого одеситами базару, але від її старовинного архітектурного ансамблю cбереглося зовсім небагато. Старожили Одеси, перебираючи в пам’яті спогади дитинства, згадують старовинну вежу з годинником, яка немов виростала з старої присадкуватої, вже напівзруйнованої будівлі, в якої колись розташовувався центральний корпус Старого базару.
Старий базар – хоча і загальноприйнята, але не зовсім правильна назва даного ринку, перший базар в історії Одеси розташовувався на сучасній Грецькій площі. Вишукана струнка вежа віддалено нагадувала італійську дзвіницю, так як архітектурний ансамбль одеської Старобазарної площі повністю проектував італійський зодчий Георгій Торрічеллі, що працював в Одесі у 1832 році. Необхідність у створенні нового архітектурного ансамблю Старобазарної площі склалася в силу торгового навантаження на місто, яке дедалі збільшувалося. З 1820 року Старий базар став свого роду центральною ланкою посеред Олександрівського (з 2024 року – проспект Українських Героїв) проспекту, що сполучає ще два одеських ринка – Грецький та Привоз, який у той час розташовувався практично на околиці Південної столиці.
Одеські градоначальники із метою збільшення кількості торгових місць на Старобазарній площі, вирішили створити нові торгові ряди та оголосили конкурс на розробку проекту, переможцем якого став Георгій Торрічеллі. Так на карті Одеси з’явилася велична центральна будівля базару, фасад якого прикрашений красивими доричними колонами по периметру. З внутрішніх сторін, до торговельних рядів щільно прилягали двоповерхові будівлі, які були з’єднані з центральним корпусом потужними колонами і ажурними аркадами, об’єднуючи грандіозну будову в єдиний архітектурний ансамбль. Хоча вигляд площі значно змінився, зараз він анітрохи не нагадує Старий базар, фрагменти колон збереглися, даючи сучасним одеситам уявлення про первісний вигляд прекрасної будівлі.
Динамічний розвиток Одеси, її розширення протягом короткого часу після введення порто-франко призвело до збільшення торгового обороту; старий базар через обмеження території вже не міг вмістити всіх торговців, і провідну роль в економіці Південної столиці зайняв ринок Привоз. Він знаходився на околиці, його територія могла розширюватися без всяких обмежень. А за ринком, через пустир, знаходилося одеське передмістя – Молдаванка. Але Старобазарна площа не занепала, торгові ряди і ринок тут працювали аж до самої революції 1917 року.
Згубним для старовинної площі з дивовижним архітектурним ансамблем став період військового комунізму, коли всі приватні крамниці й магазини були ліквідовані, а нові не виникли, ані в той важкий для Одеси період, ані під час розвиненого соціалізму, ані зараз.
Старобазарна площа не тільки повністю втратила своє функціональне призначення, вона навіть втратила колишню назву після її перейменування в Кіровський сквер. Вишукані будівлі з колонами, що стояли по периметру площі, перетворили на житлові приміщення, розділивши їх на одеські комунальні квартири, про які складено чимало фейлетонів. Доричні колони знищувалися, між аркад встановлювали вікна та невеликі двері … Годинникова вежа ще домінувала над архітектурним ансамблем Старобазарної площі, але її годинник давно зупинився, зберігаючись лише як пам’ятник минулого розквіту.
Але шедевр, побудований Торрічеллі, простояв до початку 1950-х років, башта була напівзруйнованою, понівеченою снарядом, який потрапив в неї в роки Другої Світової війни. Радянська влада, яка ніколи не турбувалася про архітектурні пам’ятники прекрасного міста біля моря, вирішила її не реставрувати, а попросту знести. Центральна будівля торгових рядів постаріла і зруйнувалася, архітектурна самобутність площі була стерта. Посеред неї був розбитий сквер, в центрі якого планувалося встановити пам’ятник Кирову, чиє ім’я тепер носила старовинна одеська площа. Але, на превелике щастя старожилів Південної столиці, цього так і не сталося.
Тепер посеред Старобазарного скверу – зараз він називається саме так, встановлено пам’ятник отаману Головатому, який свого часу командував «козацькою флотилією», створеною ще графом Потьомкіним. Велична споруда, настільки улюблена сучасними підлітками, що використовують монумент для катання на роликах та скейтах, з’явилася на карті Одеси 2 вересня 1999 року, коли Одеса святкувала день міста. Фігуру Антона Головатого та інші елементи пам’ятника виконував майстер Олександр Токарєв відразу у натуральну величину, відливаючи деталі монумента з бронзи. Оригінальність композиції, центральною фігурою якої є отаман, що о чомусь замислився та тримає поводи свого коня, надає фігурка ангела, яка немов пурхає над всією важкою монументальною композицією. А під ногами отамана – вписана в коло карта України, на якій особливо чітко промальовано Чорноморське узбережжя і величний Дніпро, що звивається змійкою. Одна зі стел монумента зображує Одесу, а інша – Запоріжжя, немов підкреслюючи історичний зв’язок між містами та безперервність української історії.
Ансамбль Старобазарної площі, тепер уже скверу, продовжує змінюватися й сьогодні, навколо зводяться сучасні новобудови, посеред парку з’явився бювет, дитячі гойдалки та ігрові комплекси, квітковий магазин і ресторан, невелике футбольне поле, яке на щастя не проглядається з середини площі, перетин двох одеських вуличок – Базарній та проспекту Українських Героїв.
Привокзальна площа
У другій половині ХIХ століття величезна площа за межею порто-франко, яка тягнулася в ті далекі часи від Канатній вулиці до Привозу, який був тоді всього лише придатком Старого базару, стала використовуватися як плац військами, що квартирувався поблизу. З часом її стали називати Куликовим полем.
Розвиток цього району тісно пов’язан з появою в Одесі залізничного сполучення. Уже в путівнику – довіднику по Одесі за 1867 рік вказана кінцева залізнична станція “Куликове поле”, від якої потяги в бік Балти і Ольвіополя (Первомайська) рухалися до станції “Одеса” (Великий вокзал, тепер – Одеса-Товарна) 10 хвилин і далі за маршрутом. Будівництво солідної будівлі пасажирського вокзалу значно ушляхетнило та змінило цей район. Потужна споруда, іменована в документах “пасажирська будівля “Куликове поле”, зведена за конкурсним проектом петербурзького зодчого В.А. Шретера під наглядом одеського архітектора А.О. Бернардацці з 1879 по 1883 роки. Вокзал зайняв більшу частину величезного Куликова поля та розсік його на три площі: Куликове поле у теперешніх його розмірах, Сінну площу, яка примикає до Привозу та сформована дещо пізніше Привокзальна (Тюремна) площа. Сінними називали ринки, де проходила торгівля фуражем. Так що Сінна площа у нинішніх розмірах служила довгий час продовженням Привозу, де торгівля здійснювалася наприкінці ХIХ століття “з коліс”. Привокзальна площа перетворилася після зведення на ній у 1894-1895 роках архітектором Н.К. Толвінським респектабельної будівлі судових установ (нині – Управління Одеської залізниці), а пізніше, у 1899 році, цим же зодчим – і будівлі земської управи (нині Одеське відділення Одеської залізниці) по іншу сторону вокзалу, на місці старої в’язниці. Центр площі прикрашав мальовничий сквер з фонтаном у центрі. Біля будівлі судових установ була кінцева зупинка спочатку, у 1880 році, конки, а через рік – парового трамваю, який відправлявся від Куликова поля на Великий Фонтан. Посвистуючи і димлячи, паровоз тягнув вагончики, доставляючи одеситів на дачі і до купалень. Згодом, паровоз був замінений електричним трамваєм. Тоді ж побудували, за проектом архітектора А. Мінкуса, павільйон для вузлової трамвайної станції на Куликовому полі поблизу кута Канатній вулиці та Італійського бульвару (в наші дні – будівля перебудована у хімчистку). І кінцева зупинка трамваю на Великий Фонтан влаштувалася з тих пір там. Як пам’ять про паровички, у топоніміці міста залишилися назви зупинок, донині іменовані “станціями” з відповідними номерами, та пісня “Сім сорок”, пов’язана з його розкладом. Паровичок огинав Куликове поле по лінії Італійського бульвару, потім Канатній вулиці і спрямовувався далі відраховувати станції по тому ж маршруту, як і сучасний трамвай No 18.
Старосінна площа
Старосінна площа з трамвайним кільцем – одна з найстаріших у місті. Колись селяни тут торгували “з коліс” продуктами та худобою. Крім того, на площі знаходиться єдина збережена спадщина неаполітанського скульптора Йосипа Мормоне – композиція з двох левів, що відкриває прохід через сквер. Як свідчить легенда, скульптор розпорядився, щоб під час роботи над кам’яними статуями на площі стояла клітка зі справжнім левом, який і служив зразком при створенні кам’яних копій. А щоб подивитися на роботу італійського зодчого, збиралися цілі натовпи людей.
З 1923 по 1995 роки – сквер Дев’ятого січня.
З 1995 року – Старосінний сквер і Старосінна площа
