Історія ринків тісно переплелася з історією нашого міста. Адже Одеса з перших років свого існування славиться своєю торговою жилкою. У цьому розділі – історія виникнення, опис і місцерозташування знаменитих одеських ринків, які вже давно стали візитною карткою міста …
Ринок “Привоз”
Незалежно від того, любите ви шопінг чи ні, відвідання одеського ринку «Привоз» є обов’язковим. Цей величезний «фермерський» ринок є одним із найбільших ринків у світі. Тут можна знайти як нові, так і старі речі — дешеві товари та розкішні предмети. Навіть якщо ви не плануєте витрачати багато грошей на покупки, відвідання ринку «Привоз» рекомендується, оскільки це чудовий спосіб відчути місцеву культуру.
Згідно з історичними джерелами, фермерський ринок «Привоз» виник у 1827 році, коли товари вперше почали продавати з кількох кінних возів на Привозній вулиці. Це було продовженням розташованого поруч ринку, відомого як Старий базар, який був першим базаром Одеси. Поступово торгівля різноманітними товарами в цьому місці стала популярною, і люди найрізноманітніших занять почали продавати тут практично все.
Невдовзі ринок розрісся, і фермерський ринок «Привоз» став справжньою установою. До сьогодні ринок «Привоз» на Привозній, 14 залишається одним із найкращих місць для купівлі свіжих продуктів. Це найбільший продуктовий ринок України і, можливо, один із найбільших у світі. Проте одеський ринок «Привоз» — це більше, ніж просто свіжі фрукти та овочі. Ринок став місцем, де можна знайти практично все. Будівельні матеріали, одяг, товари широкого вжитку та вживані деталі трапляються тут всюди. Дешеві копії брендового одягу популярні серед покупців з обмеженим бюджетом, а піратські фільми та музичні компакт-диски є звичним явищем. Тут можна придбати ікру, взуття, парфуми та засоби гігієни; іржаві інструменти та старі дисководи для гнучких дисків — практично немає межі тому, що можна тут знайти.
У 1940-х роках тварин із Одеського зоопарку, що знаходиться поруч з ринком перевевозили до Сімферополя. Чотирирічний слон Мурза втік. Він прибіг до фруктового ряду ринку «Привоз», з’їв кілька яблук, витягнув із бочки солоні огірки, скуштував свіжої капусти та сушених фруктів. Мурзу спіймали й повернули до зоопарку. Саме цей випадок надихнув творців популярного радянського комедійного фільму «Смугастий рейс».
Один західний журналіст так описав своє відвідання ринку: «Я вирушив на ринок “Привоз”, який нагадує щось середнє між універмагом і центром переробки. Тут є ікра, взуття, аксесуари, їжа, парфуми, засоби гігієни та подібні речі. А ще є люди, які продають іржаві старі інструменти, розкладені на поїдених міллю ковдрах. Або старі дисководи для п’ятидюймових гнучких дисків. Є навіть хтось, хто продає колеса — просто колеса, серед яких є комплект із трьох однакових, які, очевидно, колись були зняті з дитячого візка».
«Привоз» також згадується в «Одеських оповіданнях» Ісаака Бабеля: «Мосьє Джейсоне, ви страшні, як Моня Артилерист, що стріляє з двох пістолетів. Я краще піду до тітки Пеці на Привоз і куплю склянку соняшникового насіння, ніж слухатиму, як ви болісно цікаво “гутарите”».
Торг тут є звичною справою, а кишенькові злодії трапляються досить часто, тому відвідувачам варто бути обережними. Протягом століть ринок «Привоз» у літературі та музиці згадувався як місце для зустрічей, покупок і легких пліток. Тут доступно настільки багато всього, що дехто навіть жартував, ніби на ринку «Привоз» можна придбати ядерні пристрої. Правда це чи ні, відвідання цього величезного ринку має бути частиною маршруту кожного гостя міста.
Ринок “Новий”
Новий ринок – один з найстаріших ринків міста Одеси і визнаний пам’ятник архітектури. Найкрасивіший ринок в Одесі.
Саме тут можна відчути такий особливий і барвистий одеський колорит. Саме тут можна почути неймовірні словесні звороти і такий відомий всім одеський говір, народжений змішанням мов величезної кількості різних національностей. Тут можна дізнатися всі останні міські новини, і обговорити всі нагальні проблеми в процесі покупок. Адже одесити так люблять спілкуватися, завжди такі відкриті і гостинні.
Але найголовніше – тут можна купити все, що необхідно, починаючи від продуктів харчування і закінчуючи меблями для дому. Жодний супермаркет не зрівняється з базаром по свіжості продуктів і такої улюбленої одеситами можливістю поторгуватися.
Новий базар відомий своєю багатою історією. Торгівля проходила на місці розташування Нового базару набагато раніше його заснування. Центральний, в той час Вільний ринок (Старий базар, нині – ринок Привоз), вже не вміщав всіх бажаючих торговців, і було прийнято рішення розташувати на Херсонській площі нові торгові ряди. Звідси і пішла назва Новий ринок.
У 1847 році на цій площі була споруджена Стрітенська церква, і вся торгівля проходила навколо неї.
Але головними будівлями ринку, збереженими дотепер, є великі криті корпуси, які побудував архітектор Аркадій Тодоров в 1896 році. Власне, ці корпуси і отримали в даний час статус пам’яток архітектури.
Саме в закритому корпусі Нового базару розташовувалося перша в Російській імперії науково-дослідна установа з питань виноградарства і виноробства – виноробна станція, яку створив в 1905 році за власною ініціативою і потім очолив, славнозвісний Василь Таїров.
Про Новий базарі писали у своїх творах багато письменників, у тому числі Костянтин Паустовський, Едуард Багрицький, Юрій Олеша, Володимир Сосюра. Тут вони знаходили як хліб насущний, так і їжу для творчості.
Ринок “Старокінний”
Історія Старого кінного ринку бере початок у першій половині XiX століття. Одні одесити і дослідники вважають ринок найстарішим в Одесі, яле деякі мають іншу думку…
Торгівля худобою в перші десятиліття розвитку Одеси велася в більшості випадків на пустирях у Херсонського тракту, що примикають до Херсонської площі (нинішній Новий ринок). Довгі вервечки тварин тяглися через Пересип до Херсонської заставі, потім піднімалися по крутих підйомах в місто і на майбутньої вулиці Кінній повертали до Нового ринку.
Бурхливе зростання Одеси спричинило до спеціалізації ринків і вже під час правління Воронцова назріває необхідність у створенні самостійного ринку, націленого на торгівлю худобою. Така необхідність була викликана низкою наступних обставин.
По-перше, через збільшення потоку, крім Пересипу і Херсонської митниці, худобу почали приганяти в місто через Молдаванку і Тираспольську митницю, де облаштовувалися базари. У цих місцях вистачало пустирів, придатних для торгівлі худобою і малися водопої.
По-друге, Новобазарна площа поступово ставала центром міста, активно забудовувалася заможними городянами, яких сусідство з торгівлею кіньми, биками, коровами та іншої худоби, що кричить і погано пахне, не зовсім влаштовувало.
Внаслідок вищевказаних чинників в 1832 році міська влада ухвалила рішення про створення ринку з продажі худоби, що має безпосереднє відношення до нинішнього Старокінного ринку. Під ринок виділили приналежну місту ділянку за Петропавлівським храмом на Молдаванці. Влітку 1833 року, рішення було реалізовано і цю дату можна вважати датою створення нинішнього Старокінного ринку. Але до цієї назви ще далеко, а поки ринок іменується “скотським базаром” (ринком худоби).
Торгівля на подібних ринках кипіла – у дерев’яні огорожі заганяли і виганяли чекаючих своєї долі тварин: верблюдів (!), овець, ослів, коней, корів – перелік можна продовжувати довго. Постійне скупчення сотень продавців і покупців, що здійснюють комерційні угоди, сотні фур і ридванів. При всьому цьому був порядок – кожен вольєр призначався для окремого виду худоби та забезпечувався пояснювальними написами. Проданих тварин обов’язково забезпечували квитками, що давало легалізацію угоди. Для цього на ринку знаходився державний чиновник, і такий підхід вельми утруднював збут на ринці краденої худоби.
Активний побут ринку не міг не вплинути на формування прилеглих вулиць, пустирів і провулків, перетворюючи їх і ринок в єдиний організм. Приїжджі покупці і продавці зупинялися на розташованих поблизу заїжджих дворах близько Водяної балки. Свій транспорт можна було залишати в «гаражі» – спеціальному місці на ринку худоби. У цьому ж “гаражі” можна було продати, купити або обміняти свої вози і фури – чим не перший авторинок Одеси? Сотні тварин і людей потрібно було чимось годувати – з’явився ринок провіанту, фуражу, почали забудовуватися прилеглі ділянки землі і через короткий час частина ринку виявилася зайнятою кварталом житлових будинків.
Торгівля худобою стала скрутною, і на рубежі 1840-1850-х ринок худоби перемістили на Нову Кінну площу, а ще через кілька років, в середині 1850-х, за колишнім ринком худоби зміцнюється знайома всім нам назва – Старокінний ринок.
З перенесенням ринку худоби, Старокінний ринок втратив приплив продавців і покупців, обіг коштів, і за всіма законами розвитку торгівлі повинен був захиріти і в кращому випадку перетворитися на невеликий риночок міської околиці. Але вийшло зовсім по-іншому.
Створення ринку худоби збіглося в часі з періодом створення і розквіту кінних скачок. Ці змагання проводилися ще за Ланжерона, але офіційне найвище затвердження отримали за правління Воронцова. Таким чином по всьому Півдню України в аристократії і забезпечених людей різко зріс інтерес до купівлі-продажу породистих коней, коннозаводству і їм доводилося відвідувати ринок худоби.
Зайве говорити, що утримання коней тісно переплетене з утриманням мисливських собак. І для перших і для других потрібна амуніція. Все це в достатку пропонували на Старокінному ринку, який з часом знайшов іншу, не менш відому назву – Охотницький. З розвитком кінного спорту популярність у аристократії знайшла риболовля, яка до цього була долею простолюдинів. З часом з’явилася торгівля пернатими та іншими домашніми тваринами, що на багато десятиліть визначило обличчя Старокінного ринку як місця, де можна купити домашнього улюбленця та супутні товари.
Старокінний ринок сьогодні – це комплекс сучасних будівель і павільйонів, лотків та інших місць торгівлі з найширшим спектром товарів і послуг. У 2003 році була проведена перебудова ринку, під час якої, за рахунок зносу довколишніх старих будівель, Старокінний ринок розширив свою територію та повернув землі і відновив, в деякому сенсі, історичну справедливість. На ринку все так само продаються тварини – рибки, кролики, собаки й кішки, пташки. Все так само існує і незнищенний блошиний ринок, що з’являється по вихідних днях у довколишніх кварталах, на якому можна купити все, крім того, що потрібно в даний момент
Хочеться сподіватися, що так буде вічно.
За матеріалами Олега Губаря.
Ринок “Сьомий кілометр”
ТОВ «Промтоварний ринок» («сьомий кілометр») – найбільший оптово-роздрібний промтоварний ринок у Європі. Розташований в сьомими кілометрах від Одеси, в Овідіопольському районі Одеської області. Загальна площа – більше 110 гектарів. З них забудовано -75 га. Підлягає освоєнню – більше 40 гектарів. 15000 торговельних і складських об’єктів (магазини, павільйони, контейнери, склади). Додатково: відділення поліції, пожежна частина, 3 медпункту, швидка допомога, 8 автостоянок, банк, автостанція, 2 готелі, мережа громадського харчування. На ринку працюють 60000 осіб, з яких 15 000 – суб’єкти підприємницької діяльності. Щодня «Сьомий кілометр» відвідують близько 200 000 осіб – мешканці всіх регіонів України, а так само з країн зі всієї Європи.
Промтоварний ринок починає відлік своєї історії з 19 грудня 1989 року. Саме тоді перші кооператори зі Старокінного ринку Одеси були видворені за місто, на сьомий кілометр, де розташовувалися кукурудзяні поля. Спочатку одесити (в більшості своїй, бюджетники що підробляють) торгували з газет і розкладачок. Звістка про новий ринок швидко розлетілася – на «Сьомий кілометр» за дефіцитними товарами спрямувалися містяни. Тоді й з’явилася назва «толчок» – місце, де завжди товчуться люди. Тут можна було купити все: від ексклюзивних джинсів, привезених моряками з-за кордону, до товарів широкого вжитку, яких катастрофічно не вистачало в магазинах. Довколишній радгосп «Авангард», який тоді очолював Віктор Добрянський, згодом – беззмінний Президент Промтоварного ринку, прийняв рішення, що людям необхідно виділити окреме місце для торгівлі. Для зручності та безпеки продавців і покупців, ділянка була огороджена, потім – заасфальтована. Потім було ухвалено рішення про спорудження металевих торгових столів і навісів – так виникла перша торгова площа «Сьомого кілометру», надалі одержала назву «Поле чудес». Пізніше знаменитий ринок став обростати торгово-складською інфраструктурою. За майже половину століття «Сьомий кілометр» став не просто найбільшим торговим майданчиком Європи, а й школою бізнесу для багатьох вітчизняних комерсантів. Завдяки старанням його засновника – В.Л. Добрянського, ринок перетворився на справжне торгове місто, відоме далеко за межами України.
