Що потрібно зробити в Запоріжжі - Туристичний портал Одеси

Запоріжжя — колиска українського козацтва — місто, що простягається вздовж обох берегів річки Дніпро. Хоча його часто сприймають насамперед як найбільший індустріальний центр країни, воно приваблює відвідувачів не лише з усієї України, а й з-за кордону, зокрема як із сусідніх, так і з більш віддалених країн. Значною мірою це пов’язано з можливістю відвідати Хортицю — найбільший острів на Дніпрі, який зберігає таємниці історії та зачаровує унікальними природними ландшафтами. Проте Хортиця — не єдина причина, з якої Запоріжжя має повне право пишатися…

1. Національний заповідник «Хортиця»

З найдавніших часів Хортиця приваблювала людей до своїх берегів. Перші сліди перебування людини на острові датуються палеолітом і мезолітом, про що свідчать знайдені кам’яні знаряддя праці тих епох. Археологічні дослідження підтверджують, що острів і його околиці були заселені також у неоліті та енеоліті — з VII до III тисячоліття до нашої ери. Відтоді Хортиця безперервно перебувала в орбіті людської діяльності, і кожна наступна історична епоха залишала тут свої видимі сліди. У добу бронзи, з III до II тисячоліття до нашої ери, острів населяли землеробські племена, які залишили численні поселення, кам’яні укріплення, поховання та культові споруди, зокрема святилища. У 2005 році під час археологічних розкопок на місці будівництва нових опор мосту через Дніпро на східному березі острова археологи виявили найдавніші відомі залишки кам’яних житлових споруд у Запорізькому регіоні віком понад три з половиною тисячі років.

З VII століття до нашої ери до III століття нашої ери південними територіями сучасної України кочували іраномовні народи, такі як кіммерійці, скіфи та сармати. Скіфи дісталися Хортиці у VI столітті до нашої ери й залишили значні свідчення своєї присутності: потужне укріплене поселення на скелі Совутиній — єдине повністю досліджене острівне скіфське городище, а також кургани й могильники. Серед найцінніших археологічних знахідок цього періоду — скіфський меч акінак, витончені прикраси скіфських жінок, амфори та грецькі монети.

Ранньослов’янський період в історії Хортиці, що датується II століттям нашої ери, представлений поодинокими пам’ятками черняхівської культури, виявленими археологами на острові Байда та в балці Корничиці. З IV століття степами Хортиці послідовно проходили тюркські племена: гуни у IV–V століттях, авари з V століття, хозари у VIII–IX століттях, печеніги з IX до XI століття, половці з XI до початку XIII століття та монголо-татари з XIII до XV століття.

Ці народи залишили після себе характерні кургани, увінчані антропоморфними кам’яними скульптурами — «кам’яними бабами». У XIX столітті на Хортиці налічувалося сто двадцять дев’ять курганів різних історичних періодів; до наших днів збереглося приблизно тридцять.

Перша письмова згадка про острів міститься в трактаті «Про управління імперією», написаному у 952 році нашої ери візантійським імператором Костянтином VII Багрянородним. За словами імператора, після проходження небезпечних порогів Дніпра руські купці перетинали Крарійський волок, пізніше відомий як Кічкас, і зупинялися на острові Святого Георгія — найдавнішій відомій назві Хортиці; в інших перекладах — острів Святого Григорія. Як зазначає автор: «На цьому острові вони, руси, здійснюють свої жертвоприношення; там стоїть великий дуб…»

У період Київської Русі острів відвідували князі. За «Повістю минулих літ», навесні 972 року біля берегів Хортиці у битві з печенігами загинув мужній князь Святослав Ігорович, відомий як Святослав Хоробрий. Це підтверджується мечами того часу, знайденими у 1928 році та повторно восени 2011 року.

У давньоруських літописах 1103 і 1190 років острів уже згадується під сучасною назвою як місце збору руських військ перед походами проти половців. За «Повістю минулих літ», навесні 1223 року на Хортиці зібралися князівські дружини перед трагічною битвою з монголо-татарами на річці Калці.

З XV століття Хортиця нерозривно пов’язана з історією запорозького козацтва. Черкаський староста Остап Дашкевич планував створити на острові оборонний пункт для протидії татарським нападам. Його ініціативу продовжив князь Дмитро Вишневецький, який у 1550-х роках збудував укріплене поселення — городок — на Малій Хортиці (нині острів Байда); саме воно стало першою Запорозькою Січчю.

У народній пам’яті Хортиця пов’язана з такими видатними козацькими діячами, як Яків Шах, Петро Сагайдачний, Марко Жмайло, Іван Сулима та Тарас Трясило. У 1648 році тут перебували війська Богдана Хмельницького. Про козацьку присутність свідчать численні місцеві топоніми: урочища Совутина, Громушина та Чаунова, скелі Думна, Каракайка, Дурна та Наумова. Кожна з цих назв має власну історію, збережену в легендах і усній традиції. Під час війни з Османською імперією 1735–1739 років на Малій Хортиці (острів Байда) та на правому березі Дніпра було збудовано запорозьку верф і фортецю. У фортеці розміщувалися козацькі курені — військово-адміністративні одиниці, а також підземні оборонні укриття.

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році Хортиця певний час належала князю Григорію Потьомкіну. Згодом князь передав острів до імператорської казни, і в 1790 році на запрошення імператриці Катерини II сюди прибули перші менонітські колоністи з Гданська, які проживали на острові до 1916 року.

У 1843 році острів відвідав Тарас Шевченко. Пізніше його досліджували видатні історики, зокрема Микола Костомаров і Дмитро Яворницький, художники Ілля Рєпін і Валентин Сєров, а також майбутній лауреат Нобелівської премії письменник Іван Бунін. Саме в цей період сформувався романтичний образ Хортиці як колиски запорозького козацтва.

У 1910 році було створено Товариство охорони природи Хортиці, щоб привернути увагу громадськості до необхідності збереження її унікального природного середовища.

Початок XX століття приніс значні національні події та військові дії за участю Білої і Червоної армій, а також сил Української Народної Республіки. У квітні 1918 року, під час зосередження військ УНР перед Кримським походом полковника Петра Болбочана, Хортиця стала місцем єднання борців з усіх українських земель у боротьбі за нову незалежну державу. Ці події стали передумовою об’єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки 22 січня 1919 року.

У 1930-х роках на Хортиці було організовано сільськогосподарське підприємство для забезпечення продуктами харчування будівельників Дніпровської гідроелектростанції. Було створено господарства, сади, ягідники, оброблювані поля та навіть рисові чеки. У 1930 році тут було засновано філію Всесоюзного інституту електрифікації сільського господарства.

Під час Другої світової війни Хортиця стала місцем запеклих боїв. Саме тут, під час двомісячної оборони Запоріжжя від німецьких і румунських військ восени 1941 року, було здійснено один із перших успішних контрнаступів Червоної армії. Після двох років окупації острів остаточно визволили у 1943–1944 роках.

Хортиця також стала свідком будівництва Дніпровської гідроелектростанції, її знищення радянськими та німецькими військами та післявоєнної відбудови.

Процес офіційного державного визнання Хортиці був тривалим і складним. У 1958 році острів отримав статус пам’ятки природи місцевого значення. У 1963 році його було оголошено пам’яткою природи республіканського значення. Через два роки, 18 вересня 1965 року, Рада Міністрів Української РСР ухвалила історичну постанову про оголошення Хортиці Державним історико-культурним заповідником.

Вирішальну роль у створенні заповідника відіграли віддані патріоти, громадські діячі, науковці та діячі культури, серед яких Микола Киченко, Степан Кириченко, Петро Тронько, Максим Рильський, Павло Тичина та Олесь Гончар.

У другій половині 1960-х років було проведено кілька конкурсів на створення меморіального комплексу, присвяченого козацтву на Хортиці.

У 1990 році Хортиця опинилася в центрі міжнародної уваги під час святкування п’ятисотліття запорозького козацтва.

У 1993 році постановою Кабінету Міністрів України заповідник на Хортиці став першим у країні, що отримав підвищений статус Національного заповідника.

З 2009 року до складу заповідника також входить національна історична пам’ятка — Кам’янська Січ, розташована в Бериславському районі Херсонської області.

Запорозька Січ

Січ була столицею козацької території та її адміністративним, релігійним, торговельним і військовим центром. Численні історичні джерела й фольклорні твори зберегли пам’ять про Хортицьку Січ — одну з найперших січей, заснованих у XVI столітті під час козацької колонізації півдня України. Діяльність перших організаторів козацького руху, Остапа Дашкевича та Дмитра Вишневецького, була тісно пов’язана з Хортицею.

Сучасна Січ на Хортиці є узагальненою реконструкцією козацьких укріплень, що достовірно відтворює риси всіх восьми Запорозьких Січей, які існували з XVI до XVIII століття. Комплекс складається з двох частин: Малого Коша — торговельно-ремісничого передмістя, і Великого Коша, який слугував козацьким гарнізоном. Усе поселення оточене оборонною системою, що включає рів, частокіл із загострених дерев’яних кілків і сторожові вежі.

Внутрішній простір організований відповідно до козацьких традицій. Тут відвідувачі знайдуть відтворені козацькі курені — військові та житлові одиниці; кузню; гончарну майстерню; корчму; та грецький будинок, де приймали дипломатичні делегації. У центрі розташовані церква і площа, де козаки збиралися на ради, обирали отаманів і ухвалювали найважливіші рішення.

Козацькі будівлі оформлені як музейні експозиції, створені на основі достовірних історичних даних, оригінальних наукових концепцій і автентичних артефактів відповідного періоду.

Ці споруди демонструють функціонування адміністративних інституцій Січі, зокрема будинок кошового отамана — найвищого виборного керівника, та Військову канцелярію, де велися офіційні документи, здійснювалося листування, збиралася розвідувальна інформація, допитувалися полонені та виконувалися інші адміністративні обов’язки. Окрема експозиція «Артилерія» представляє січовий арсенал, де зберігалися гармати, зброя, боєприпаси та запаси пороху. У певні періоди ця будівля також виконувала функцію в’язниці.

Спеціальні експозиції знайомлять із традиційними ремеслами запорозьких козаків, найважливішим з яких було рибальство, а також із побутом козаків. Експозиція «Козак Мамай та його люлька» присвячена образу запорозького воїна-характерника — козака, якому приписували надприродні здібності та якого зображували з символічною й містичною люлькою. Більшість експонатів виставки «Козацька доба — Запорозькі Січі» є оригінальними предметами XVI–XVIII століть, знайденими на територіях чотирьох Запорозьких Січей.

Центральною будівлею Січі є діюча церква Покрови Пресвятої Богородиці, де проводяться традиційні богослужіння, а також обряди вінчання і хрещення.

Хортицька Січ стала традиційним місцем проведення загальнонаціональних фестивалів, таких як «Покрова на Хортиці» та «Великдень на Хортиці», які щороку приваблюють тисячі відвідувачів. Гостей приваблюють автентичні майстер-класи з розпису писанок і гончарства, а також концерти, урочисті заходи та різноманітні виступи.

Особливу атмосферу створює присутність «Козаків Січі» — групи історичних реконструкторів, які демонструють бойові мистецтва запорозьких козаків і проводять майстер-класи з використання традиційної козацької зброї.

Кожен відвідувач знайде заняття до душі та отримає яскраві враження.

Відвідування історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» дає змогу побачити відтворений образ столиці вольностей Війська Запорозького Низового — військово-політичної організації козаків. Гості можуть оглянути житлові та господарські споруди степових воїнів, дізнатися про життя й звичаї козаків і повністю зануритися в дух козацької доби.

Святилища

З найдавніших часів скелясті урвища Хортиці приваблювали людей, які надавали цьому місцю особливого, сакрального значення. Тому не дивно, що на острові збереглися унікальні культові комплекси різних історичних періодів. Деякі з них значно старші за всесвітньо відомі єгипетські піраміди. Ці кам’яні споруди використовувалися для релігійних обрядів, поховальних церемоній та спостережень за рухом небесних тіл.

Хортиця має надзвичайно високу концентрацію археологічних пам’яток різних епох: поховальні комплекси з курганами і без них, численні кам’яні культові об’єкти, давні поселення та оборонні укріплення. Усе це ще раз підтверджує духовне та сакральне значення острова Хортиця, який слугував духовним центром, що поєднував різні епохи, народи та культури. Серед найвідоміших святилищ Хортиці — енеолітичний кромлеховий комплекс; святилище-обсерваторія; святилище доби бронзи; святилище Каракайка; а також комплекс «Генералка 2» ямної культури.

Сьогодні археологи проводять розкопки на острові Байда, продовжують дослідження пам’ятки «Генералка 2» та вивчають другу частину святилища Каракайка.

Скіфське поле

На початку XX століття на Хортиці налічувалося сто двадцять дев’ять курганів різних історичних періодів. До наших днів збереглися лише двадцять вісім. Кургани були розташовані кількома групами вздовж давнього шляху, що проходив через підвищену центральну частину острова. Наприкінці 2005 року на найвищій точці Хортиці, з якої відкривається чудова панорама, розпочалися роботи зі створення туристично-меморіального комплексу «Скіфське поле» (курган Зорова Могила).

На площі близько п’яти гектарів нині розміщено одинадцять курганів: частину з них дбайливо відреставровано, інші — реконструйовано або стилістично відтворено. Комплекс також включає великий лапідарій — зібрання історичних кам’яних пам’яток, до якого входять скульптури, стели, хрести, жорна, ступи та кам’яні стовпи.

Під час відвідування гості можуть побачити збережені та відтворені кургани, прослухати розповідь екскурсовода про давніх володарів степу — скіфів, а також ознайомитися з експозицією кам’яних пам’яток просто неба в лапідарії. Історія краю відображена тут у кам’яних ідолах, козацьких хрестах і сільськогосподарських знаряддях, якими користувалися наші предки.

Музейний простір

Панорамна площа перед музеєм разом із прилеглою територією стала місцем проведення офіційних церемоній і культурних заходів. Тут відбуваються церемонії складання присяги курсантами, поліцейськими та військовослужбовцями. Саме з тераси нашого музею 14 жовтня було офіційно проголошено державне свято — День захисника України. Цей простір приймає виступи оркестрів і театральних колективів, а також зустрічі та майстер-класи. Щороку тут проводиться фестиваль документального кіно, який збирає сотні глядачів на перегляди документальних стрічок. У 2021 році з ініціативи Президента України розпочалася реконструкція Музею історії запорозького козацтва.

З цього місця відкривається величний краєвид на річку Дніпро, скелясті пороги та Дніпровську гідроелектростанцію. Поруч із музеєм облаштовано Пагорб Єдності з панорамним майданчиком, де майорить державний прапор. Пагорб Єдності є особливою локацією, що стала справжньою окрасою Хортиці. Тут встановлено «Коло Єдності» — металеве кільце заввишки сім метрів, облицьоване кортенівською сталлю. Креативним директором мистецького проєкту «Коло Єдності» став Богдан Кривошея. За задумом авторів, інсталяція має кілька смислових рівнів і тлумачень.

По-перше, «Коло Єдності» символізує єдність заради майбутнього. Саме в колі запорозькі козаки збиралися, щоб радитися, дискутувати та ухвалювати рішення. Острів заслуговує на відновлення своєї історичної ролі як місця суспільного порозуміння.

По-друге, «Коло Єдності» символізує сонце, адже сама назва Хортиця, за однією з версій, походить від імені слов’янського бога сонця Хорса.

Нині триває комплексна реконструкція музейного простору. З часом він стане місцем для публічних обговорень питань суспільного, місцевого та загальнодержавного значення. У майбутньому цей простір зможе приймати спільноту світових лідерів, адже Хортиця — острів посеред Дніпра, сакральне місце між двома берегами — завжди була місцем єдності.

Оновлений пагорб, облаштований зручними під’їздами, панорамним майданчиком і модернізованим флагштоком, є повністю доступним і комфортним для всіх відвідувачів. Доріжка до пагорба та оглядового майданчика має ухил п’ять відсотків і відповідає стандартам доступності. Також облаштовано зони відпочинку.

Крім того, піднявшись на Пагорб Єдності, відвідувачі можуть оцінити не лише природну красу Хортиці. Завдяки аудіоперформансу «Шлях», створеному командою Влада Троїцького, гості запрошуються до пошуку відповіді на вічне запитання: «Хто ми?»

Скориставшись QR-кодом, встановленим біля підніжжя Пагорба Єдності, відвідувачі можуть ознайомитися з роздумами про велич людини та історію.

У напрямку до музею вздовж узбережжя прокладено «Тарасову стежку». Вона присвячена перебуванню молодого поета Тараса Шевченка на Хортиці влітку 1843 року. Маршрут позначено уривками з творів Великого Кобзаря, у яких згадуються Хортиця, дніпровські пороги, Великий Луг та запорозьке козацтво.

Поруч розташована площа «Козацьке коло» — традиційне місце проведення масштабного фестивалю «Покрова на Хортиці», який збирає тисячі мешканців і гостей. Тут також проходять інші великі громадські заходи, тімбілдинги та вечірні виступи. У 2021 році площу було комплексно оновлено, і вона стала місцем проведення фестивалю «Сімейні цінності та традиції», а також зимової резиденції Святого Миколая.

Територія навколо музею повністю забезпечена інфраструктурою для відвідувачів, зокрема паркуванням для автомобілів, пунктами прокату велосипедів, кафе та кондитерськими.

Паркові зони

«Лабіринт Хортиці» розташований у північно-західній частині острова. Ця ландшафтна паркова територія складається з мережі перехресних алей, засаджених різними видами дерев і кущів, що відображено в назвах алей: Дубова, Кленова, Тамарискова, Липова, Горіхова, Катальпова та Караганова. Композицію доповнюють мальовничі поєднання дерев і кущів. Серед затінених стежок розташовані цінні історичні та археологічні пам’ятки, зокрема святилище доби бронзи; скіфська археологічна пам’ятка «Канфарка»; ймовірне місце поховання запорозьких козаків; кладовище; а також редути часів російсько-турецької війни 1735–1739 років. Прогулянка Лабіринтом дає змогу відпочити в тиші хортицького лісу та безпосередньо доторкнутися до історії цього давнього острова.

Дендрологічний парк гармонійно прилягає до мальовничої балки Ганнівка, а з його оглядових точок відкривається панорама Нового Дніпра. Закладений у середині XX століття, він поєднує багате різноманіття декоративних дерев і кущів, не порушуючи природної гармонії ландшафту, ефективно підкреслюючи архітектурні та природні особливості місцевості. Хортицький дендрологічний парк вирізняється не лише різноманіттям рослин, а й вишуканістю планування. Саме тому він захоплює відвідувачів у будь-яку пору року, постійно відкриваючи нові грані та дивуючи змінами кольорів і форм природи.

Екскурсії парковими зонами будуть цікавими як фахівцям у галузі флори та дендрології, так і кожному відвідувачеві. Вони також надають чудову можливість зробити незабутні фотографії, адже природне середовище Хортиці протягом року демонструє повну палітру кольорів.

Музей судноплавства

Нижнє Подніпров’я, і зокрема острів Хортиця, стало свідком багатьох важливих історичних подій. Однією з найзначніших сторінок XVIII століття на цих землях була російсько-турецька війна 1736–1739 років. Саме цим пояснюється велика кількість затонулих суден поблизу берегів Хортиці: під час тієї війни кораблі російської ескадри не змогли пройти дніпровські пороги, щоб вийти до Чорного моря, і були затоплені. З 1999 року ці судна піднімають із дна Дніпра та відновлюють як музейні експонати.

Хоча цей об’єкт ще не має офіційного статусу музею, планується, що він стане єдиним в Україні Музеєм судноплавства і суднобудування. У Європі існує лише кілька подібних установ. Будівля, в якій зберігаються судна, також виконує функцію реставраційного ангара, де фахівці здійснюють консервацію, реставрацію та захисну обробку кораблів.

Сьогодні відвідувачі мають рідкісну можливість побачити і навіть доторкнутися до унікальної колекції суден і якорів козацької доби, яка не має аналогів у світі.

Серед експонатів — козацький човен 1736–1739 років; двокорпусна дніпровська шаланда 1737 року; бригантина 1736–1739 років — кожне з них є військовим судном XVIII століття, а також байдак XIX століття, вантажне судно, довбанка (човен, видовбаний із цілого стовбура дерева) та інші типи плавзасобів. У музеї також зберігається найбільша в Україні колекція якорів, що налічує близько ста зразків. Найдавніші з них датуються X століттям.

Під час захопливої екскурсії відвідувачі дізнаються про походження козацького флоту, будову та призначення суден, а також про процеси їхньої консервації та реставрації, і матимуть можливість зробити оригінальні фотографії на пам’ять.

2. Музей «Фаетон»

Музей «Фаетон» є найбільшим музеєм техніки в Україні. На його двох поверхах розміщено шість тематичних залів. В одному з них представлені розкішні ретроавтомобілі; в іншому — більш сучасні моделі; третій присвячений військовій техніці, зокрема знаменитій реактивній системі залпового вогню «Катюша». Далі відвідувачі можуть побачити всі моделі автомобіля «Запорожець», а також мотоцикли, дитячі велосипеди та самокати. Окремий зал присвячений предметам повсякденного побуту минулих часів. Експозиції постійно оновлюються, і майже щороку відкривається новий зал. Це ідеальне місце для неквапливого відвідування та створення пам’ятних фотографій.

3. Гранітний кар’єр

Гранітний кар’єр у Запоріжжі є місцем, що ідеально підходить для створення справді вражаючих фотографій. Кар’єр працює на правому березі Дніпра з 1953 року. Дістатися до нього непросто, але якщо зображення цього місця в інтернеті вже вражають, то побачене на власні очі справляє ще сильніше й незабутнє враження.

4. Дитяча залізниця

Ще одна визначна пам’ятка Запоріжжя розташована поблизу парку «Дубовий гай». Запорізька дитяча залізниця має протяжність майже дев’ять з половиною кілометрів. Її маршрут проходить через заболочені місцевості, вздовж лісового масиву, житлового району та гребного каналу; також він включає тунель довжиною вісімдесят метрів. Дитяча залізниця працює протягом усього року. Її привабливість для відвідувачів додатково підсилюється наявністю зимового саду, дендрологічного парку з екзотичними рослинами, акваріумної зали та невеликого зоопарку, що розташовані на її території.

5. Міст Преображенського

Цей міст, спроєктований архітектором Борисом Преображенським, вважається його архітектурним шедевром. Його довжина становить 550 метрів, а висота — 54 метри. Конструкція має два рівні та складається з чотирьох арок. Нижній рівень призначений для пішоходів і легкого приватного вантажного транспорту, тоді як верхній рівень використовується для залізничного сполучення. Поруч розташований ще один міст — менш монументальний за масштабами, але дуже популярний серед любителів екстремальних видів спорту. Цей арковий міст з’єднує острів Хортиця з частиною міста, що знаходиться на правому березі Дніпра. На мосту облаштовано майданчик, який слугує базою для спортивного клубу Free Flight, що організовує екстремальні стрибки з використанням професійного альпіністського спорядження. Вибір саме цього мосту не випадковий: завдяки його арковій конструкції стрибки здійснюються на максимально безпечній відстані від самої споруди. Досвідчені інструктори проводять обов’язкові інструктажі з техніки безпеки для кожного учасника. Окрім роуп-джампінгу, клуб Free Flight також організовує хайлайнінг — проходження по натягнутій стрічці на значній висоті над землею або водою. Клуб дарує учасникам незабутні емоції, допомагає подолати страх і розвинути впевненість у собі.

6. Асуанська дамба

Може здатися несподіваним, але історія одного з найвидатніших інженерних досягнень XX століття — Асуанської високої дамби, найбільшого гідроенергетичного комплексу Єгипту — розпочалася саме в Запоріжжі. На гранітному кар’єрі на правому березі міста радянські інженери, які брали участь у єгипетському проєкті, збудували модель, що була у п’ятдесят разів меншою за одну секцію Асуанської дамби. Цю масштабну модель згодом використовували для доопрацювання конструкції дамби в Єгипті. Частина моделі збереглася до наших днів.

7. Дніпровська гідроелектростанція (ДніпроГЕС)

Дніпровська гідроелектростанція, широко відома як ДніпроГЕС, є унікальною гідротехнічною спорудою. Вона стала першою гідроелектростанцією, збудованою в Союзі Радянських Соціалістичних Республік, і на момент завершення була найбільшою в Європі.

Будівництвом гідроелектростанції в Запоріжжі керував академік Олександр Вінтер за участю американських інженерів-консультантів Френка Пфайфера, Вільгельма Мефферта, Фрідріха Вінтера та Георга Біндера, а також інженерів компанії General Electric, зокрема Чарльза Джона Томпсона та Г’ю Купера.

У результаті будівництва дамби дніпровські пороги були затоплені, що зробило річку судноплавною по всій її довжині. Введення електростанції в експлуатацію спричинило стрімкий економічний розвиток міста.

Поруч з адміністративною будівлею електростанції розташований вражаючий музей ДніпроГЕС. Наразі для відвідувачів відкрито два експозиційні зали, у яких представлено історію будівництва станції, її реконструкції та розвитку другої черги. Під час екскурсії відвідувачі можуть оглянути макет електростанції та побачити працюючі турбіни в машинному залі.

Вранці 22 березня 2024 року під час масштабної ракетної та дронової атаки на Україну російські війська завдали ракетного удару по ДніпроГЕС, пошкодивши гідротехнічні споруди та дамбу. На об’єкті виникла пожежа. Крім того, російська ракета влучила у тролейбус із пасажирами, який рухався через дамбу ДніпроГЕС.