Кінематограф в Одесі: історія та сучасність

Від Йосипа Тимченка до сучасної кіностудії

Традиційно вважається, що історія кінематографа розпочалася 28 грудня 1895 року в Парижі, коли брати Люм’єр провели перший публічний кіносеанс. Проте Одеса має всі підстави пишатися власною сторінкою в історії світового кіно. Ще 7 листопада 1893 року, майже за два роки до знаменитого показу в Парижі, тут були продемонстровані «рухомі малюнки» — стрічки «Вершник, що скаче» та «Метальник списа». Пристрій, який згодом став основою для кінопроєктора, створив механік Новоросійського (нині Одеського) університету Йосип Тимченко.

На початку ХХ століття Одеса стала одним із центрів розвитку кіновиробництва. У 1907 році в кіноательє «Мирограф», що належало уродженцю Одеси Мирону Гроссману, почали знімати перші фільми. Згодом ательє перетворилося на повноцінну кінофабрику. У 1916 році підприємець Дмитро Харитонов спорудив на Французькому бульварі, 33 великий скляний павільйон, який став важливим осередком кінозйомок. Саме тут було створено низку відомих стрічок, серед яких і хрестоматійний фільм Петра Чардиніна «Мовчи, сум, мовчи» за участю легендарної зірки німого кіно Віри Холодної.

У 1918 році в Одесі почав виходити спеціалізований журнал «Екран», присвячений кінематографу. Одеса стала одним із перших європейських центрів розвитку кінематографа та кіновиробництва.. До кінця 1918 року, за оцінками істориків кіно, в Одесі було створено понад 300 фільмів. Серед них — художні, документально-хронікальні, видові та інші стрічки, які зробили місто одним із провідних центрів кінематографа того часу.

23 травня 1919 року Одеський губернський виконавчий комітет ухвалив рішення про націоналізацію всієї кіно- та фототехніки, що перебувала в місті, і передав її до «Кіносекції» політвідділу 41-ї дивізії Червоної армії. Відтоді кінематограф почали активно використовувати як засіб агітації, пропаганди та санітарно-просвітницької роботи. Однією з перших стрічок нового періоду став фільм «Гонорея», присвячений профілактиці венеричних захворювань. Попри те, що виробництво художніх фільмів не припинилося і на екрани виходили ігрові картини, зокрема «Павуки і мухи», більшість кінопродукції того часу мала виразне агітаційно-пропагандистське спрямування.

У 1922 році «Кіносекцію» було реорганізовано в Одеську кінофабрику Всеукраїнського фотокіноуправління, яка швидко стала одним із провідних центрів українського кіновиробництва. Саме тут розпочав свій творчий шлях у кіно видатний режисер Лесь Курбас, дебютувавши стрічкою «Шведський сірник». У наступному фільмі — «Макдональдс» — на екрані з’явилися визначні актори українського театру Амвросій Бучма та Василь Василько. У картині «Остап Бандура» режисера Володимира Гардіна глядачі побачили легендарну Марію Заньковецьку, а стрічки «Два дні» та «Нічний візник» з Амвросієм Бучмою у головних ролях увійшли до золотого фонду українського кінематографа і сьогодні вважаються його класикою. Пам’ятник видатному українському актору Амвросію Бучмі встановлено на території Одеської кіностудії як данину пам’яті одному з найяскравіших митців українського кінематографа.

У 1926 році до Одеси приїхав Олександр Довженко, для якого саме тут розпочався творчий шлях у великому кіно. На Одеській кіностудії він створив свої перші п’ять фільмів, започаткувавши кар’єру, яка згодом зробила його всесвітньо відомим класиком українського кіномистецтва.

У різні роки з Одеською кіностудією були пов’язані десятки визначних діячів культури. У титрах фільмів можна зустріти імена Юрія Яновського, Івана Кавалерідзе, Наталії Ужвій, Юрія Шумського, Дмитра Капки, Гната Юри, Степана Шкурата, Ісаака Бабеля, Всеволода Пудовкіна, Юрія Олеші, Лева Нікуліна, Миколи Ердмана, Миколи Бажана, Георгія Тасіна, Анатолія Марієнгофа та багатьох інших. Саме тому Одеса є не лише місцем зйомок окремих легендарних стрічок, а й одним із головних центрів становлення українського кінематографа.

Особливе місце в історії світового кіно посідає і творчість Сергія Ейзенштейна. Він приїхав до Одеси, щоб екранізувати за сценарієм Ісаака Бабеля фільм «Беня Крик», а у вільний час планував зняти невеликий епізод про повстання моряків на броненосці для майбутньої картини «1905 рік». Проте саме цей задум перетворився на всесвітньо відомий фільм «Панцерник «Потьомкін», який став одним із найвизначніших творів світового кінематографа. Натомість стрічку «Беня Крик» пізніше поставив режисер Володимир Вільнер, запросивши на головну роль Юрія Шумського. Після світового успіху «Панцерника «Потьомкін»» один із німецьких кінокритиків, вражений сценою зі сходами та дитячим візочком, назвав знамениті одеські сходи Потьомкінськими. Саме так за архітектурною пам’яткою закріпилася назва, яка сьогодні відома в усьому світі й стала одним із символів Одеси.

Появу звукового кіно кінематографісти нерідко супроводжували жартом: мовляв, спочатку кіно було «великим німим», а з появою звуку перестало бути «великим». Проте до Одеської кіностудії цей вислів майже не стосується. Уже в 1931 році історичний фільм «Кармелюк» режисера Івана Кавалерідзе хоч і мав лише музичний супровід, став важливим етапом у розвитку українського кіно. А вже у 1933 році герої його стрічки «Коліївщина» заговорили власними голосами, що засвідчило успішний перехід студії до епохи звукового кінематографа та закріпило за Іваном Кавалерідзе репутацію одного з найвидатніших українських режисерів.

Упродовж десятиліття, що передувало Другій світовій війні, в Одесі було створено 65 художніх фільмів. Серед найвідоміших стрічок цього періоду — «Назар Стодоля» Георгія Тасіна, «Моряки» Володимира Брауна та «Танкер «Дербент» Олександра Файнциммера. Ці картини й сьогодні становлять значний інтерес для істориків кіно та поціновувачів української кінематографічної спадщини.

Початок Другої світової війни суттєво змінив роботу Одеської кіностудії. Через воєнні події виробництво фільмів було евакуйовано, і три картини, заплановані до випуску у 1941 році, завершували вже не в Одесі, а на кіностудіях Ташкента та Алма-Ати. Це стало початком нового етапу в історії українського кінематографа, який розвивався в умовах воєнного часу. З початком Другої світової війни багато працівників Одеської кіностудії добровільно вирушили на фронт. На жаль, чимало з них так і не повернулися додому. Серед загиблих був і директор кіностудії Дмитро Познанський, який віддав життя, захищаючи Батьківщину.

Свій внесок у перемогу зробили не лише актори й режисери. Художник-гример Володимир Талала під час війни виконував особливу місію: працюючи на фронті, він майстерно змінював зовнішність радянських розвідників, допомагаючи їм виконувати бойові завдання без ризику бути викритими ворогом.

Важливу роль у збереженні кінематографічної спадщини відіграв і ветеран студійного звукоцеху Яків Сегал. Працюючи разом із режисером Леонідом Луковим над фільмами «Два бійці» та «Олександр Пархоменко», він зумів зберегти у власному архіві єдину в Україні копію легендарної стрічки «Беня Крик». Завдяки цьому безцінний твір одеського кінематографа був урятований для майбутніх поколінь.

10 квітня 1944 року Одеса була звільнена від нацистської окупації. Разом із відродженням міста розпочалося й відновлення роботи Одеської кіностудії. Проте повернення до мирного життя виявилося непростим. За рішенням союзного керівництва студію переорієнтували переважно на надання технічної та виробничої бази для кінематографістів, які приїздили з інших міст.

Одеська кіностудія мала унікальні переваги, яких не було на більшості кіностудій того часу. М’який клімат, різноманітні природні ландшафти та розвинена технічна інфраструктура дозволяли створювати найскладніші кінематографічні декорації. Особливо цінним був спеціальний знімальний басейн, у якому відтворювали масштабні морські битви, затоплення міст і навіть пустельні бурі. Саме тому в післявоєнні роки в Одесі знімали багато фільмів, які виходили на екрани під брендом інших кіностудій. У титрах таких стрічок часто зазначалися Москва або Ленінград, хоча значна частина знімального процесу відбувалася саме на Одеській кіностудії, яка залишалася одним із провідних центрів кіновиробництва.

У середині 1950-х років Одеська кіностудія пережила справжнє творче відродження. Вона повернула собі власне ім’я, а разом із ним — можливість реалізовувати масштабні мистецькі проєкти. На тлі суспільних змін, що відбувалися в країні, саме одеські фільми одними з перших почали відображати нові настрої й художні пошуки. Під назвою «Одеська кіностудія» на екрани вийшли стрічки «Морський мисливець» та «Білий пудель», які ознаменували початок нового етапу в історії студії. Недарма цей період часто називають відродженням «Чорноморського Голлівуду».

Однією з найяскравіших подій став вихід фільму «Весна на Зарічній вулиці», який став сенсацією не лише для кінематографа, а й для всього суспільства. Картина відкрила широкому загалу таланти Марлена Хуцієва, Фелікса Міронера, Петра Тодоровського та Радомира Василевського і започаткувала нову сторінку в розвитку українського та світового кіно.

У наступні роки Одеська кіностудія подарувала глядачам цілу плеяду популярних стрічок, серед яких «Повість про перше кохання», «Два Федори», «Зелений фургон», «Спрага», «Ніколи», «Приходьте завтра» та «Перший тролейбус». Кожен із цих фільмів став помітною подією свого часу, а разом вони сформували славу Одеської кіностудії як одного з провідних центрів кіномистецтва.

У 1964 році головним редактором Одеської кіностудії став Геннадій Збандут, який невдовзі очолив студію як директор. Наступні два десятиліття під його керівництвом стали справжньою «золотою добою» Одеської кіностудії. Завдяки винятковому таланту знаходити й підтримувати молодих митців Збандута сьогодні можна було б назвати одним із найуспішніших українських кінопродюсерів. Він умів розпізнати творчий потенціал і відкривав двері студії тим, хто згодом став класиками кінематографа.

Саме в цей період свої перші вагомі кроки в кіно зробили або активно працювали на Одеській кіностудії Георгій Юнгвальд-Хількевич, Станіслав Говорухін, Вадим Костроменко, Вадим Лисенко, Ігор Апасян, Олександр Гришин, Геннадій Глаголєв, Олександр Павловський, Вілен Новак, Ярослав Лупій, Юрій Соломін, Всеволод Шиловський, Кіра Муратова, Сільва Сергійчикова, Олександр Полинніков, Геннадій Карюк, Леонід Бурлака, Віктор Крутин та багато інших. Недарма Одеську кіностудію називали справжньою кузнею дебютів, адже саме тут починалася творча біографія багатьох майбутніх зірок кіно.

Знімальний майданчик в Одесі приваблював і найвідоміших акторів свого часу. Тут працювали Костянтин Степанков, Богдан Ступка, Іван Миколайчук, Володимир Басов, Інокентій Смоктуновський, Армен Джигарханян, Івар Калниньш, Євген Євстигнєєв, Олег Даль, Володимир Висоцький, Олександр Ширвіндт, В’ячеслав Тихонов, Ростислав Янковський, Аліса Фрейндліх, Наталія Гундарєва, Марина Неєлова, Лариса Удовиченко та багато інших.

Фільми Одеської кіностудії здобували широке визнання не лише серед глядачів, а й на престижних міжнародних кінофестивалях. Стрічка «Вірність» Петра Тодоровського була відзначена на Венеційському міжнародному кінофестивалі, а згодом його фільм «Військово-польовий роман» став номінантом на премію «Оскар». На кінофестивалі в Іспанії нагороди отримали фільми «Пригоди Петрова і Васєчкіна» та «Канікули Петрова і Васєчкіна» режисера Володимира Аленікова. На Каннському кінофестивалі успішно була представлена стрічка Ігоря Мінаєва «Холодний березень», а на фестивалі «Дебют» відзначили роботи Михайла Кацу «Навіки 19» та Сергія Рахманіна «Людина К». Високу міжнародну нагороду — «Срібного ведмедя» Берлінського міжнародного кінофестивалю — здобула Кіра Муратова за фільм «Астенічний синдром».

У другій половині ХХ століття Одеська кіностудія стала одним із провідних центрів виробництва телевізійних художніх фільмів у країні. Саме тут було створено низку стрічок, які стали класикою й не втратили популярності донині. Серед них — «Д’Артаньян і три мушкетери», «Циган», «Місце зустрічі змінити не можна», «Світлини на стіні» та багато інших.

Особливе місце в історії кінематографа посідає фільм «Д’Артаньян і три мушкетери», для якого оператор комбінованих зйомок Всеволод Шлемов створив ефектну анімаційну заставку з бригантиною. Вона стала впізнаваною візитівкою картини та одним із символів Одеської кіностудії.

Визнання здобували не лише окремі фільми, а й їхні творці. Автори знаменитого телефільму «Пригоди Електроніка» стали першими представниками Одеської кіностудії, удостоєними Державної премії СРСР.

Завдяки високій художній якості, широкій популярності серед глядачів і великій кількості успішних телевізійних та художніх стрічок Одеська кіностудія впевнено входила до трійки найкращих кіностудій СРСР, посідаючи перше місце серед кіностудій України. Саме в цей період вона остаточно утвердилася як один із найважливіших центрів кіновиробництва Східної Європи.

У середині 1980-х років Одеська кіностудія переживала непростий період змін. Після усунення у 1984 році з посади директора Геннадія Збандута студія, попри кадрові зміни, зберегла курс на творчий розвиток. Невдовзі до Одеси повернувся Юрій Коваленко, який свого часу розпочинав тут свій шлях у кінематографі.

Одеська кіностудія першою серед кіностудій СРСР перейшла на нову економічну модель роботи, поступово відмовившись від повного державного фінансування та забезпечуючи виробництво фільмів за рахунок власної діяльності. Водночас студія активно розширювала міжнародне співробітництво. Разом із німецькими партнерами було створено спільне підприємство «Примодеса-фільм», а у співпраці з польськими кінематографістами знято популярні комедії «Дежавю» Юліуша Махульського та «Мільйон у шлюбному кошику» Всеволода Шиловського, які мали значний комерційний успіх.

У цей період на Одеській кіностудії дебютував колумбійський режисер Ектор Сьєрра Рамірес, який екранізував оповідання Ісаака Бабеля «Ісусів гріх». Автором сценарію став відомий уродженець Одеси Григорій Колтунов — єдиний в історії український сценарист, удостоєний нагороди Каннського міжнародного кінофестивалю.

Восени 1988 року в Одесі відбувся Перший Міжнародний кінофестиваль «Золотий Дюк», який став однією з найяскравіших культурних подій того часу. У фестивалі взяли участь всесвітньо відомі митці, серед яких Марчелло Мастроянні, Макс Тессьє, Клаус Едер, Ранджиті Чакраборті, а журі очолив видатний режисер Ельдар Рязанов. Саме тоді почали активно розвиватися й Одеські міжнародні кіноринки, що сприяли популяризації українського кіно за кордоном.

Паралельно на студії збільшувалися обсяги власного кіновиробництва, а в переглядовій залі регулярно проходили творчі зустрічі кіноклубу «Місце зустрічі змінити не можна», які збирали акторів, режисерів та шанувальників кіно.

Після здобуття Україною незалежності Одеська кіностудія пережила складний період реформування. Частина досвідчених кінематографістів переїхала працювати до інших країн, було проведено акціонування та приватизацію підприємства. Попри всі труднощі студія зберегла свою діяльність і продовжила залишатися одним із символів українського кінематографа.

У 2017 році в Акціонерному товаристві «Одеська кіностудія» відбулися зміни в керівництві. Новим очільником став Андрій Осіпов, який зробив ставку на співпрацю з досвідченими фахівцями та відродження творчого потенціалу студії. Після тривалого періоду застою кінематографісти знову отримали можливість реалізовувати нові проєкти, а сама кіностудія активізувала власне кіновиробництво.

Студія почала створювати фільми як самостійно, так і у партнерстві з іншими українськими та міжнародними кінокомпаніями. Виробництво охопило весь спектр кінопродукції — від короткометражних стрічок до повнометражного художнього кіно, що стало важливим кроком у відродженні одного з найстаріших кінематографічних центрів України.

У цей період глядачі побачили короткометражні фільми «Дякую», «Movie Up», «Віра» та «Помідорчик», а також повнометражні картини «Червоний», «Зрадник», «Тарас. Повернення», «Червоний. Без лінії фронту», «Полум’яна ріка» та «Дві правди». У титрах цих стрічок знову з’явилася знаменита емблема Одеської кіностудії — бригантина, що вже багато десятиліть є її впізнаваним символом.

Нові роботи студії отримали міжнародне визнання. Фільм класика українського кінематографа Вілена Новака «Чому я живий» був удостоєний нагород на численних міжнародних кінофестивалях у різних країнах світу. Значний успіх мала й історико-пригодницька стрічка «Фортеця Хаджибей», яка привернула увагу широкої аудиторії та професійної кінематографічної спільноти, здобувши відзнаки як в Україні, так і за кордоном.

Сьогодні Одеська кіностудія продовжує розвиватися, поєднуючи понад столітні традиції українського кінематографа із сучасними підходами до створення кіно та зберігаючи статус одного з головних символів вітчизняної кінематографії.

Упродовж 2018–2024 років фільми Одеської кіностудії здобули понад 50 нагород на міжнародних і національних кінофестивалях. Працівники студії також були відзначені державними та місцевими нагородами за вагомий внесок у розвиток українського кінематографа.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022 році суттєво вплинуло на діяльність кіностудії. Роботу було переведено в особливий режим: реалізацію більшості масштабних проєктів тимчасово призупинили, а значна частина колективу працювала дистанційно, адаптуючись до умов воєнного часу. Попри складні обставини, Одеська кіностудія не припинила творчої діяльності. У 2022 році було завершено роботу над українсько-болгарським художнім проєктом «Край ріки», а також створено документальні фільми «Військовий кутюр’є» та «Сміятися знову», присвячені сучасним подіям і людям, які продовжують творити та захищати українську культуру навіть під час війни.

Сьогодні Одеська кіностудія — це не лише місце створення художніх і документальних фільмів, а й сучасний культурний центр, що поєднує історичну спадщину з новими творчими проєктами. На її території діють два музеї — Музей експозиції кіно та Музей кінотехніки, експозиції яких постійно поповнюються новими експонатами та інтерактивними локаціями.

Важливим напрямом діяльності студії є підтримка молодих кінематографістів. У 2019 році спільно з Міністерством культури та інформаційної політики України започатковано Конкурс короткометражних проєктів імені Кіри Муратової «Короткі зустрічі». Його мета — допомогти молодим режисерам, сценаристам і продюсерам реалізувати свої перші творчі задуми та отримати професійну підтримку. У серпні 2023 року відбулася прем’єра Альманаху фільмів-переможців першого конкурсу, а до 90-річчя від дня народження Кіри Муратової глядачам представили Другий альманах.

Одеська кіностудія активно розвиває й культурно-просвітницьку діяльність. Тут регулярно проводять імерсивні виставки, оновлюють музейні експозиції та організовують освітні заходи в межах КіноХабу, який став популярним майданчиком для зустрічей кінематографістів, студентів і поціновувачів кіно.

Студія також долучилася до створення національного кінофестивалю «Кіно заради Перемоги», який реалізується за підтримки Державного агентства України з питань кіно та Офісу Президента України. Одним із наймасштабніших сучасних проєктів став художній фільм «Режисер», присвячений життю та творчості класика українського кінематографа Олександра Довженка.

У 2026 році Одеська кіностудія продовжує працювати над новими кінематографічними, музейними та освітніми проєктами, зберігаючи статус одного з найстаріших і найважливіших центрів українського кіномистецтва. З 12 червня 2025 року обов’язки керівника підприємства виконує Ганна Василівна Дочева, яка продовжує курс на розвиток студії та збереження її творчих традицій.

за матеріалами сайту https://www.odesafilmstudio.com.ua/uk

Одеський міжнародний кінофестиваль

Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ) — щорічний кінофестиваль, який проводиться в українському місті Одеса у середині липня. Уперше відбувся 2010 року.

Перші два роки позиціонував себе як фестиваль фільмів для глядачів із особливим почуттям гумору. Згодом розширив спрямованість і заявив про себе як фестиваль артмейнстриму: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Із 2016 року конкурсна програма складається з трьох повноцінних розділів: Міжнародна конкурсна програма, Національна конкурсна програма (включає повнометражні та короткометражні фільми виробництва України або зняті в ко-продукції з Україною) та Конкурс європейських документальних фільмів.

Уперше Одеський міжнародний кінофестиваль було проведено з 16 по 24 липня 2010 року. Конкурсна програма склала 16 повнометражних фільмів, а загалом на конкурсному та позаконкурсному показах фестивалю представили понад 100 стрічок. Основним майданчиком — Фестивальним центром, у якому проходили конкурсні покази і всі головні події фестивалю, перші два роки був одеський кінотеатр Одеса-кіно «Родина». Починаючи з третього фестивалю, в 2012 році, головним майданчиком став Фестивальний Палац, — зал на 1260 місць Одеського театру музичної комедії. Кінотеатр Одеса-кіно «Родина» залишився фестивальним центром, в якому проходять покази Української національної конкурсної програми, позаконкурсних програм і ретроспектив, а також проводяться майстер-класи. Церемонії відкриття і закриття, а також традиційна для кінофестивалів «червона доріжка» проводяться в Одеському театрі опери і балету.

Фестивальні покази охоплюють три основних майданчики: Фестивальний Палац, Фестивальний центр у кінотеатрі Одеса-кіно «Родина», Зелений театр. Також з 2019 року до фестивальних майданчиків приєднався кінотеатр Multiplex.

Головним призом фестивалю є статуетка «Золотий Дюк» — оновлена версія однойменного призу, створеного одеським скульптором Михайлом Ревою для кінофестивалю «Золотий Дюк», який відбувся в Одесі в 1988 році. Перші два роки головний приз Одеського кінофестивалю вручався на основі рішення журі. Починаючи з 2012 року — Гран-прі Одеського кінофестивалю вручається за підсумками глядацького голосування.

На фестивалі працює Міжнародне журі, яке оцінює Міжнародну конкурсну програму і вручає призи за Найкращий повнометражний фільм, Найкращу режисуру, Найкращу акторську роботу. З 2012 року на фестивалі з’явилася ще одна конкурсна програма — Український національний конкурс, в якому приз за найкращий український фільм визначає Журі національної конкурсної програми. З 2016 року журі Конкурсу європейських документальних фільмів обирає найкращу документальну стрічку.

Перший фестиваль відвідало понад 40 тисяч глядачів. Наступного, 2011 року покази відвідало вже понад 70 тисяч глядачів. На третьому Одеському кінофестивалі у 2012 році покази відвідало близько 100 тисяч глядачів, було акредитовано близько 4500 гостей і 700 представників ЗМІ, аудиторія телетрансляцій Церемоній відкриття і закриття становила близько 3 млн осіб, в програмі було представлено 85 фільмів з 40 країн.

У межах фестивалю також динамічно розвивається особливий спецпроєкт — кіношкола: серія майстер-класів, які проводять знамениті гості фестивалю для студентів кіногалузі і кіноманів. На другому фестивалі з’явився ще освітній напрямок — «Сценарна майстерня „Інтершколи“»: семінари для обмеженого кола сценаристів, що пройшли попередній відбір у конкурсі сценаріїв. На третьому фестивалі в 2012 році у межах кіношколи працювала Школа кінокритиків.

Згодом на Одеському кінофестивалі з’явилися нові напрями для кінопрофесіоналів під егідою Film Industry Office, зокрема літній та зимовий Кіноринки, пітчинг завершених проєктів та проєктів у розробці («Work in progress»), а також проєктів серіалів («EastSeries»).

У 2011 році, в останній день своєї роботи, Одеський кінофестиваль отримав відзнаку від авторитетного міжнародного співтовариства журналістів — Голівудської асоціації іноземної преси HFPA (Hollywood Foreign Press Association), що вручає премію «Золотий Глобус». Почесну відзнаку фестивалю передав член HFPA Габрієль Лерман.

Четвертий Одеський кінофестиваль відбувся з 12 по 20 липня 2013 року. У числі нововведень — заснування нового призу за найкращий український короткометражний фільм. Також на 4-му фестивалі відбулася ретроспектива фільмів Сергія Параджанова.

З 2016 року на фестивалі діє відеорум, в якому можна переглянути фільми конкурсних програм. Також на фестивалі вручають «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво — лауреатами нагороди у 2017 році стали акторка Ізабель Юппер та режисер Аґнєшка Голланд, а в 2018 році — акторки Ада Роговцева та Жаклін Біссет. На 10-му Одеському кінофестивалі лауреатами нагороди стали британський режисер театру і кіно Майк Лі та легенда французького кіно, спеціальна гостя 10-го ювілейного ОМКФ актриса Катрін Деньов. Також під час ювілейного 10-го ОМКФ було вручено дві почесні статуетки — Одеській кіностудії з нагоди її 100-річного ювілею.

Під час 8-го ОМКФ в рамках секції Film Industry Office, окрім традиційного пітчингу повнометражних проєктів та презентацій кінострічок на стадії Work in Progress, відбувся конкурс проєктів серіалів Odesa IFF ScripTeast Series Projects та Actor’s Workshop.

У 2023 році, через російське вторгнення в Україну, фестиваль пройшов у Чернівцях.

15 Одеський міжнародний кінофестиваль стартував у Києві 12 липня 2024 року. Церемонія відкриття фестивалю відбулася у КВЦ «Парковий». Програма показів тривала з 12 по 20 липня.

Сімнадцятий Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ) пройде з 27 серпня по 4 вересня 2026 року у Києві, вже втретє змінивши локацію через безпекову ситуацію. Попередній, 16-й ОМКФ, відбувся з 24 вересня по 4 жовтня 2025 року, зібравши понад 43 000 глядацьких переглядів та показавши 113 фільмів.

Odesa Film Office

Офіційний сайт Odesa Film Office тут (перейти за лінком)